Справа № 2а-575/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

05.11.2010 року, Кам’янобрідський районний суд м. Луганська, у складі:

Головуючого:  судді –

при секретарі Пташкіної А.О.,

Єрьоменко Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська про визнання незаконними дій та бездіяльності  Управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська, що порушують право інваліда війни другої групи на підвищення пенсії з 01.11.2000 року по 31.12.2005 року на 350% мінімальної пенсії за віком, -

ВСТАНОВИВ:

    У  жовтні 2010 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого вказав, що він з 12.01.1998 року  є інвалідом війни 2 групи, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, які передбачені статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року за №3552-12, за якою пенсія для інвалідів війни 2-ої групи підвищувалась на 350% мінімальної пенсії за віком. Але відповідач не в повному обсязі виплачував йому передбачену вищевказаним законом надбавки до пенсії, у зв’язку з чим він просить визнати  дії відповідача по нарахуванню та виплати надбавки до пенсії у період з 01.11.2000 року по 31.12.2005 року – незаконними та зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та виплату належної суми надбавки до пенсії, як інваліду 2-ї групи починаючи з 01.11.2000 р.  по 31.12.2005 року  у розмірі  350 % мінімальної пенсії за віком, яка була встановлена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 56770 грн.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд

справи без його участі, позовні вимоги підтримує повністю.

    Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні уточнив позовні вимоги та просив  визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_3,   відповідно до  ст.13   Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  як інваліду війни 2-ї групи за період 01.11.2000 року по 31.12.2005 року в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком   та зобов'язати відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату підвищення до пенсії,  з урахуванням здійснених виплат. А також, просив поновити строк звернення до суду     відносно виплати та перерахунку надбавки до пенсії відповідно до ст.13 Закону України «Про  статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( в редакції до 01.07.2006 року),  оскільки позивач є інвалідом 2 групи, часто хворіє, потребує постійного лікування, у зв’язку з чим не міг своєчасно звернутися до суду з позовом.

    Представник відповідача у судове засідання не з'явився. На адресу суду надійшло заперечення проти позову, у якому відповідач просив розглядати справу без участі його представника та вказав, що  у своєму позові ОСОБА_3 неправомірно просить зробити йому перерахунок та виплату пенсії з 01.11.2000 року по 31.12.2005 року, так як позивач пропустив строк звернення до суду відповідно до ст.99,100 КАС України.

 Відповідно до ч. 2 ст.87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" також не може застосовуватись, оскільки суми пенсії, на виплаті яких наполягає позивач, не нараховувались, що є однією з істотних умов застосування цієї норми. Крім того, у зв'язку з прийняттям Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закон України "Про пенсійне забезпечення" не підлягає застосуванню, за винятком положень визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Відповідно до ч. З ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", інвалідам війни пенсії підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 400 відсотків мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком. Позивачем неправомірно застосовано та ототожнено такі різні поняття як: мінімальний розмір пенсії за віком та прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність. З 01.01.2000 року по 11.01.2005 року зазначені поняття жодним чином не були між собою пов'язані, лише Законом України № 2291- ІУ від 23.12.2004 року, що вступив у силу з 12.01.2005 року було внесено зміни до ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та поєднано ці поняття.

Але у ч.3 зазначеного Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком визначений цією статтею застосовується виключно для визначення розмірів пенсій призначених згідно з цим законом. Також  зазначив, що пенсія позивачу призначено відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Абзацом першим п.13 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про статус суддів", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Митного кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. Тобто особі не може призначатися пенсія на підставі двох законів одночасно, у нашому випадку це Закони України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". На підставі чого відповідач вважає, що позивач неправомірно просить зробити перерахунок пенсії виходячи з мінімальної пенсії за віком, оскільки такого поняття до 12.01.2005 року не існувало та вважає, що управління пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська при призначені та перерахунку пенсії позивачу діяло відповідно до вимог чинного законодавства, тому підстав для перерахунку пенсії не має.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що уточнені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчій від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно ст.21 Конституції України усі люди є вільними і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Згідно ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати її.

Основним положенням щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки відповідно до ст.50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Матеріалами справи встановлено, що позивач є інвалідом війни другої групи  і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням  серії НОМЕР_1, виданим  12.01.1998 року (а.с.9).

Відповідно до довідки МСЕК №196173 позивачу з 09.04.1997 року була встановлена друга  група інвалідності  (а.с.13).

Позивач 08.09.2010 р. звернувся до управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська із заявою, в якій просив провести перерахунок надбавки до пенсії, як інваліда війни 2-ї групи за період з 01.11.2000р. по 31.12.2005р.

Листом від 23.09.2010р. року за № 666/М-1 управлінням Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська в перерахунку надбавки до пенсії позивачеві було відмовлено (а.с.10-12).

Згідно з ч.3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року за №3552-12 (в редакції Закону, що діяла до 01.07.2006 року),  інвалідам 2-ої групи пенсія підвищується на 350 % мінімальної пенсії за віком.

Пенсія за віком призначається (перераховується) та виплачується виключно за Законом України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий 09.07.2003 року і який є чинним з 01.01.2004 року.

До цього часу діяли норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року. Тому в період з 01.11.2000 року по 31.12.2005 року діяли норми двох вищевказаних Законів.

Відповідно до ч. 6  Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», до прийняття відповідного закону, до пенсій, передбачених цим Законом, встановлюються: надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України   «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється, у розмірі  мінімального споживчого бюджету.  

Мінімальний споживчий бюджет чи межа малозабезпеченості находять своє відображення у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року.  

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України “Про прожитковий мінімум” від 15 липня 1999 року № 966-14, а також Законом України “Про соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 року №2010-ІІІ, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру  пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму  для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частиною 3 статті 4 даного Закону передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.    

Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 216,56 грн., Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 248,77 грн., Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 268,00 грн., Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2003 рік був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 268,00 грн.

Чинним на даний час законодавством, а саме частиною 1 статті 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», встановлений інший порядок вирахування мінімального розміру пенсії за віком.

Зазначений Закон було прийнято 09 липня 2003 року за №1058-4, і вступив він у дію з  01 січня 2004 року.  

Відповідно до ч.1 ст.28 зазначеного вище Закону, яка була чинною до 12 січня 2005 року, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі 20 відсотків середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим центральний органом виконавчої влади у галузі статистики.

Згідно до ч.1 ст.28 зазначеного Закону, яка є чинною з 12 січня:2005 року, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.  

Тому, з 01.01.2004 року по 31.12.2005 року   відповідач повинен був проводити нарахування надбавок до пенсії позивача у розмірі 350% від мінімальної пенсії за віком, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, які були встановлені ЗУ «Про Державні бюджети України» на 2004 та 2005 роки.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 284,69 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 332,00 грн.

    За таких обставин суд доходить до висновку про те, що вищевказані постанови КМУ, за якими відповідач проводив підвищення до пенсії позивачу на 350% від 16,62 грн.., як величин мінімальної пенсії за віком - суперечать Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про прожитковий мінімум»,  Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про  статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( в редакції до 01.07.2006 року), Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року Законам України «Про затвердження прожиткового мінімуму» на 2000, 2001, 2002, 2003 роки та Законам України «Про Державні бюджети України» на 2004 та 2005 роки, в яких були встановлені розміри прожиткового мінімуму, для осіб, якими передбачені найбільші гарантії позивача, а оскільки в Україні Закони мають вищу юридичну силу ніж Постанови - підзаконні нормативні акти, то відповідач повинен був керуватися саме зазначеними Закони, а ні постановами КМУ.

    В своєму позові позивач просить поновити строк звернення до суду відносно виплати та перерахунку надбавки до пенсії відповідно до ст.13 Закону України «Про  статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( в редакції до 01.07.2006 року),  оскільки він є інвалідом 2 групи, часто хворіє, потребує постійного лікування, у зв’язку з чим не міг своєчасно звернутися до суду з позовом, що підтверджується довідкою МСЕК №196173 (а.с.13).

У відповідності до ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений.

    Суд вважає причину пропуску  строку звернення позивачем ОСОБА_3 до суду поважною та  вважає за необхідне поновити  позивачу строк звернення до суду про стягнення не донарахованих сум підвищення до пенсії, як інваліду війни 2 групи з  01.11.2000 року по 31.12.2005 рік.

    Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

    Відповідно до ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

    За таких обставин, слід визнати визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_3,   відповідно до  ст.13   Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  як інваліду війни 2-ї групи за період 01.11.2000 року по 31.12.2005 року в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком зобов'язати відповідача здійснити йому нарахування та виплату підвищення до пенсії з 01.11.2000р. до 31.12.2005 р. з урахуванням здійснених виплат.

Відповідно до ст. 94 КАС України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.  У зв’язку з тим, що відповідно до ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» позивач звільнений від сплати судового збору, як ветеран війни, а відповідачем по справі є суб’єкт владних повноважень, тому судові витрати слід віднести за рахунок держави.

    Керуючись ст. 84 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.ст.28, 45 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне   страхування ”, ст.ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року, ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, що діяла до 01.07.2006 року ст.ст. 8,21,22,24,46 Конституції України, ст.ст. 2, 8-12, 17, 18, 87,   94,99,100,102, 159, 160, 161,162,163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:  

Уточнені  позовні вимоги  ОСОБА_3  задовольнити.

Поновити ОСОБА_3  строк звернення до суду  з 01.11.2000 року по 31.12.2005 роки.

          Визнати незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_3, відповідно до  ст.13   Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  як інваліду війни 2-ї групи за період 01.11.2000 року по 31.12.2005 року в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська здійснити ОСОБА_3 нарахування та виплату підвищення до пенсії з 01.11.2000р. до 31.12.2005 р.  відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус і соціальний захист ветеранів війни» , як інваліду 2 групи в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком,  за період з 01.11.2000р. по 31.12.2005р., виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність   визначеного Законом на відповідний період, з урахуванням фактично здійснених виплат.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга може бути подана до Донецького апеляційного суду через Кам’янобрідський районний суд  м. Луганська. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                                        А.О.Пташкіна