ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

                  

21.08.06                                         Справа  № 5/2411-19/486А(5/1903-23/190)(5/1571-12/271)

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді                                                  Якімець Г.Г.

суддів                                                                      Бобеляк О.М.

                                                                      Галушко Н.А.

при секретарі судового засідання Чубатюк О.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ліфан ДК”, м.Львів

на постанову господарського суду Львівської області від 05.04.2006 року

у справі № 5/2411-19/486А (5/1903-23/190) (5/1571-12/271)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ліфан ДК”, м.Львів

до відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова № 0000602230/0/15053/23-6 від 16.09.2002 року

за участю представників:

від позивача: Карпович А., Євгенюк О.

від відповідача: Мельничук В.

Особам, які беруть участь у справі, права та обов’язки, передбачені ст.49, ст.51, ст.59 КАС України, роз’яснено

Постановою Господарського суду Львівської області 05.04.2006 року у справі № 5/2411-19/486А (5/1903-23/190) (5/1571-12/271) в задоволенні позовних вимог ТзОВ „Ліфан ДК” відмовлено.

При прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідно до ст.1 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Експорт позивачем здійснювався на підставі договору комісії на експорт. Відповідно до ст.395 Цивільного кодексу УРСР (який був чинним в момент виникнення спірних правовідносин), за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. Згідно із ст.398 Цивільного кодексу України, майно, що надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього. Як випливає із зазначених норм цивільного законодавства, всі кошти, отримані ПП. „Кріча” від третіх осіб за експортовані товари є власністю ТзОВ „Ліфан ДК”. Ст.1 Закону, дана норма прямо вказує про обов'язкову умову надходження коштів від експорту (виручки) в 90-денний термін саме на рахунки резидента - експортера, яким є власник товару. При виконанні договору комісії на продаж (експорт) має місце виручка, яка отримується комісіонером та виручка, яка отримується комітентом. У даному випадку такою виручкою ПП „Кріча", виходячи із змісту договору № 14/09/01 від 14.09.2001р. - є 5% від виручки за проданий товар. Враховуючи вимоги ст.398 ЦК України, виручкою позивача: ТзОВ „Ліфан ДК”, - є суми коштів, отриманих від реалізації товарів, переданих позивачем на комісію.

Таким чином, з моменту реалізації товарів, переданих на комісію третій особі, тобто переходу права власності на товар, всіма правами на кошти, отримані від такого продажу, володіє комітент. У договорах комісії на експорт такими коштами є іноземна валюта, тобто валютна виручка. Чинне законодавство України не надає визначення валютної виручки, однак, такою слід вважати виручку від реалізації товарів (робіт, послуг), яка отримується від покупців-нерезидентів. Тому, відповідно до ст.1 Закону, вона в 90-денний повинна бути отримана комітентом.

Враховуючи вищевикладене, відповідальність, передбачена статтею 4 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, при виконанні зовнішньоекономічних договорів комісії за порушення термінів розрахунків, встановлених статтею 1 цього Закону, покладається на сторону договору, яка є експортером чи імпортером товарів, тобто комітента, яким в даному випадку є ТзОВ „Ліфан ДК”- позивач по справі.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову з підстав наведених в апеляційній скарзі та доповненнях до неї. Скаржником, зокрема, наголошено на тому, що Законодавство України, зокрема, закони України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, ЦК Української РСР 1963 р., не встановлює заборони щодо надходження виручки від реалізованої продукції на банківський рахунок комісіонера та правомірності використання такої виручки комісіонером за розпорядженням комітента, власника коштів. Відповідно до вимог ст. 397 ЦК Української РСР за усіма зовнішньоекономічними договорами, укладеними комісіонером (ПП „Кріча”) із третіми особами нерезидентами, саме комісіонер набуває права і стає зобов’язаним. Це правило означає, що комісіонер правомірно одержував виручку від реалізації продукції нерезидентам, що є власністю комітента (ТзОВ „Ліфан ДК”), на свій валютний рахунок. А тому, при надходженні такої виручки в 90-денний термін ПП „Кріча” не можна говорити про порушення ст.1 Закону. А тому, до позивача спірне податкове повідомлення-рішення винесене неправомірно. Сам механізм нарахування пені за спірним податковим повідомленням-рішення (розрахунок) позивачем не оспорюється.

Відповідач апеляційну скаргу заперечив, просив в її задоволенні відмовити, а оскаржувану постанову суду першої інстанції залишити без змін з підстав, які наведені у відзиві на апеляційну скаргу. Ним, зокрема, вказано, що Згідно ст.398 Цивільного кодексу України, майно, що надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього.

Виходячи із зазначених норм цивільного законодавства, всі кошти отримані комісіонером від третьої особи за товари, реалізовані відповідно до умов договору комісії є власністю комітента. Таким чином, з моменту реалізації товарів переданих на комісію третій особі, тобто переходу права власності на товар всіма правами на кошти отримані від такого продажу володіє комітент. У договорах комісії на експорт такими коштами є іноземна валюта, тобто валютна виручка. Чинне законодавство України не надає визначення валютної виручки, однак, такою слід вважати виручку від реалізації товарів (робіт, послуг), яка отримується в іноземній валюті. В свою чергу, ст.1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994 року встановлює чітко, що перерахування такої виручки на рахунок резидента повинен бути проведений не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується. Причому дана норма Закону жодним чином не вказує на те, яким чином дані кошти перераховуються, через посередників, чи без таких. Норма ст.1 наголошує на своєчасності зарахування на рахунки резидентів валютної виручки за зовнішньоекономічним контрактом, якою при договорі комісії є кошти власника експортованого товару.

Зобов’язання із забезпечення своєчасного надходження валютної виручки за поставлені товари є приписом публічного права, а нецивільного і, відповідно, не можуть бути змінені угодою сторін. Як вбачається із контакту укладеного позивачем з ПП “Кріча” та матеріалів перевірки ТзОВ “Ліфан ДК”, сторонами порушено вимоги імперативних норм публічного права України шляхом виконання цивільно-правового договору.

Суд, заслухавши представників сторін та дослідивши наявні докази по справі, встановив наступне.

14.09.2001 року між позивачем (в тексті договору –„Комітент”) та ПП „Кріча” (в тексті договору –„Комісіонер”) укладено Договір комісії на продаж № 14/09/01. У відповідності з п.1, п.2 Договору комісії, Комісіонер за дорученням Комітента зобов’язався від свого імені і за рахунок Комітента вчиняти угоди з продажу товарів за межі України. Пункт 1.4. Договору комісії передбачає, що Комісіонер здійснює розрахунки з третьою особою - покупцем (нерезидентом) через свій розрахунковий рахунок; розрахунок між Комісіонером та Комітентом за проданий товар здійснюється тільки в національній валюті; митне оформлення товару та сплату митних платежів здійснює Комісіонер.

На виконання Договору комісії ПП „Кріча” уклало зовнішньоекономічні контракти (угоди) на продаж товару з суб'єктами господарювання нерезидентами України: № 24/09/01 від 24.09.2001р. з фірмою „URRCO spol” (Словаччина) (Словаччина), № 14/09/01 від 14.09.2001р. з фірмою „FORT S/P/L/” (Молдова), № 19/02/02 від 19.02.2002р. з фірмою „Orlimexcz Sr.o” (Чехія), № 09/11/01 від 05.11.2001р. з фірмою „Arcolengo s.u.l” (Італія), № 27/09/01 від 27.09.2001р. з фірмою „Siopast KFT” (Угорщина), №  06/09/01 від 06.09.2001р. з фірмою „MERITAL S.r.l” (Італія), № 18/09/01 від 18.09.2001р. з фірмою „Esportiva A.V.V.” (Нідерланди), № 2/РНК-ККСН/2001 з фірмою „Зе Пенрод Компані” (США), № 25/09/01 від 25.09.2001р. з фірмою „Nrybayer end Holzwerstoffe” (Німеччина), № 09/04/02 від 09.04.2002р. з фірмою „Dragmire Trading LLC” (США), № 41 від 04.02.2002р. з фірмою „SILVA Sp.Z.o.o” (Польща).

У всіх вище перерахованих зовнішньоекономічних контрактах продавцем товарно-матеріальних цінностей суб'єктам господарювання нерезидентам України виступало ПП. „Кріча”.

На виконання умов Договору комісії та умов укладених зовнішньоекономічних контрактів, ПП „Кріча” здійснило експорт продавцем товарно-матеріальних цінностей за межі митної території України (сплачуючи митні платежі передбачені законодавством України), при цьому декларування товарно-матеріальних цінностей, на підставі Договору митного брокерського обслуговування від 25.09.2001 року, здійснювало ТзОВ „Львівзовніштранс”.

Судом досліджено, подані позивачем копії вантажних митних декларацій та встановлено, що заповнення вантажних митних декларацій здійснювалося відповідно до вимог Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації (затверджено Наказом Державної митної служби України № 307 від 9.07.1997 року  (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 24.09.1997 року за № 443/2247), та Порядку заповнення граф вантажної митної декларації відповідно до митних режимів експорту, імпорту, транзиту, тимчасового ввезення (вивезення), митного складу, магазину безмитної торгівлі (затверджено Наказом Державної митної служби України №380 від 30.06.1998 року, зареєстровано у Міністерстві юстиції України 22.07.1998 року за №469/2009).

Відповідно до вимог законодавства при митному оформленні товарів за договорами комісії у графі „9” вантажних митних декларацій –„Особа, відповідальна за фінансове врегулювання” зазначаються відомості про вітчизняну особу, що уклала зовнішньоекономічний договір на відшкодувальній основі: у разі митного оформлення товарів за договорами комісії - про комісіонера, а у графі „28” вантажних митних декларацій –„Фінансові та банківські відомості” - наводяться фінансові та банківські відомості про особу, зазначену у графі „9” вантажних митних декларацій. У всіх вантажних митних декларацій, за якими проводилося митне оформлення вивезення товарно-матеріальних цінностей за межі митної території України, відповідно до Договору комісії, у графі "9" вантажних митних декларацій зазначалось „ПП „Кріча””, а у графі „28” вантажних митних декларацій зазначено банківські реквізити ПП „Кріча” (том 1, арк. справи 123-172, том 2, арк. справи 1-142). Щодо графи „2” вантажних митних декларацій, то вищезазначеними нормативними актами Державної митної служби України визначено, що при митному оформленні товарів за посередницькими договорами (контрактами) у графі зазначаються відомості про власника товарів. Власником товару був позивач, відомості про якого і було занесено до відповідної графи вантажних митних декларацій.

Відповідно до умов укладених зовнішньоекономічних контрактів, грошові кошти (в іноземній валюті) від продажу товарно-матеріальних цінностей нерезидентам України надходили на рахунки ПП „Кріча”. Як встановлено судом, іноземна валюта надходила на рахунки ПП „Кріча” (комісіонера).

Судом встановлено, що розрахунки між ПП „Кріча” (комісіонером) та позивачем (комітентом) за продані по зовнішньоекономічним угодам (контрактам) товарно-матеріальні цінності, проводилися у грошових одиницях України (національній валюті).

16.09.2002р. ДПІ у Шевченківському районі м.Львова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000602230/0/15053/23-6, яким позивачу, згідно з підпунктом „б" підпункту 4.2.2. п.4.2 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-111 від 21.12.2000р., згідно із ст.1 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, відповідно до ст.4 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, визначено суму ; податкового зобов’язання за платежем „пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД” у сумі 767812,00 грн.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято за результатами перевірки Позивача, оформленої Актом № 23-520/1170 від 27.06.2002р. з питань дотримання вимог законодавства в галузі ЗЕД за період з 01.01.1998р. по 01.06.2002р.”.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню на підлягає з наступних підстав.

Апеляційний господарський суд вважає правильним застосування судом першої інстанції при вирішенні спору норм матеріального права щодо порядку здійснення розрахунків при виконанні експортних операцій за договором комісії на продаж № 14/09/01 від 14.09.2001 року та щодо правомірності нарахування спірним податковим повідомленням-рішенням пені з огляду на вимоги ст.1 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

Вказане випливає і того, що відповідно до ст.1 Закону, виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Експорт Позивачем здійснювався на підставі вищевказаного договору комісії на експорт. Відповідно до ст.395 Цивільного кодексу УРСР (який був чинним в момент виникнення спірних правовідносин), за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. Згідно із ст.398 Цивільного кодексу України, майно, що надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього.

Із зазначених норм цивільного законодавства випливає, що всі кошти, отримані ПП. „Кріча” від третіх осіб за експортовані товари є власністю ТзОВ „Ліфан ДК”. Відповідно до ст.1 Закону, дана норма прямо вказує про обов'язкову умову надходження коштів від експорту (виручки) в 90-денний термін саме на рахунки резидента - експортера, яким є власник товару.

При виконанні договору комісії на продаж (експорт) має місце виручка, яка отримується комісіонером та виручка, яка отримується комітентом. У даному випадку такою виручкою ПП „Кріча”, виходячи із змісту договору № 14/09/01 від 14.09.2001р. - є 5% від виручки за проданий товар. Враховуючи вимоги ст.398 ЦК України, виручкою Позивача: ТзОВ „Ліфан ДК”, - є суми коштів, отриманих від реалізації товарів, переданих Позивачем на комісію.

Таким чином, з моменту реалізації товарів, переданих на комісію третій особі, тобто переходу права власності на товар, всіма правами на кошти, отримані від такого продажу, володіє комітент. У договорах комісії на експорт такими коштами є іноземна валюта, тобто валютна виручка. Чинне законодавство України не надає визначення валютної виручки, однак, такою слід вважати виручку від реалізації товарів (робіт, послуг), яка отримується від покупців-нерезидентів.

Судом встановлено, що ПП „Кріча” (комісіонер) Позивачу (комітенту) за продані за зовнішньоекономічними угодами (контрактами) товарно-матеріальні цінності, кошти перераховувались у грошових одиницях України (національній валюті).

Однак, норма ст.1 Закону не пов’язує строку надходження виручки від експорту товарів від виду валюти, в якій надходить виручка від реалізованих товарів, оскільки обов'язок перерахування валютної виручки в гривневому еквіваленті сторони встановили самостійно, що жодним чином не позбавляє характеристики коштів, отриманих від експорту належних Позивачу товарів, як валютної виручки.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що керуючись ст.1 Закону, ПП „Кріча” та ТзОВ „Ліфан ДК” у Договорі комісії № 14/09/01 від 14.09.2001р. повинні були передбачити обов'язок перерахування комітенту валютної виручки до закінчення 90-денного терміну з моменту здійснення експортної операції.

Тому, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що податковим органом зроблено правомірний висновок про те, що валютна виручка Позивачу перераховувалася з порушенням ст.1 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

Апеляційний господарський суд також врахував позицію Вищого господарського суду України, наведену в п.1.3 Листа від 22.09.1999р. № 01-8/51 „Про практику вирішення окремих категорій спорів", в якому визначено, що відповідальність за порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, - не ставиться названим Законом у залежність від обраного сторонами порядку проведення розрахунків.

Щодо суб’єкта відповідальності, передбаченої ст.4 Закону, апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що суб’єктом такої відповідальності є ТзОВ „Ліфан ДК”. Адже відповідно до ст. 4 Закону, порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми не одержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Згідно із ст. 1 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Статтею 398 ЦК УРСР встановлено, що майно, яке надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього. Враховуючи те, що майно (товари, кошти), яке надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього при виконанні зовнішньоекономічних договорів комісії, у яких сторонами договору виступають резиденти, - відповідальність за порушення термінів, передбачених статтею 1 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", - повинна покладатись на комітента. Також, комітент визначається як експортер, тоді як комісіонер визначається лише як особа, відповідальна за фінансове врегулювання, що підтверджується первинними документами, зокрема вантажними митними деклараціями, які засвідчують факт здійснення зазначених операцій і оформлюються, згідно з Порядком заповнення граф вантажної митної декларації відповідно до митних режимів експорту, імпорту, транзиту, тимчасового ввезення (вивезення), митного складу, магазину безмитної торгівлі, затвердженим наказом Держмитслужби України від 30.06.1998 № 380 та зареєстрованим у Мінюсті України 22.07.1998 року № 469/2909.

Тому статтею 4 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", при виконанні зовнішньоекономічних договорів комісії за порушення термінів розрахунків, встановлених статтею 1 цього Закону, покладається на сторону договору, яка є експортером чи імпортером товарів, тобто комітента, яким в даному випадку є ТзОВ „Ліфан ДК"- Позивач по справі.

Апеляційним господарським судом також враховано, що до такого ж висновку прийшов Вищий господарський суд України, розглядаючи двічі дану справу за касаційними скаргами Відповідача, зокрема, в постановах від 01.03.2004р. та 21.06.2005р.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

                                                      

                                                      у х в а л и в:

     

Апеляційну скаргу ТзОВ «Ліфан ДК»від 19.05.2006 року залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Львівської області від 05.04.2006 року по справі 5/2411-19/486А (5/1903-23/190) (5/1571-12/271) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.   

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя:                                                        Якімець Г.Г.

Судді:                                                                                Бобеляк О.М.

       

                                                                                           Галушко Н.А.