Категорія №3.4
ПОСТАНОВА
Іменем України
02 вересня 2010 року Справа № 2а-5806/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Широкої К.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Смішливої І.М.
та
представників сторін:
від військового прокурора – Караварданяна С.Є. (довіреність № 7-2/1767 від 13.07.2010 р.)
від позивача: не прибув
від відповідача – Пузиніну О.В.(довіреність № бн від 05.01.2010 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_2 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дії посадових осіб та стягнення витрат на службові відрядження на загальну суму 581,04 грн.,
ВСТАНОВИВ:
28 липня 2010 року військовий прокурор Луганського гарнізону звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом в інтересах громадянина ОСОБА_2 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дії посадових осіб та стягнення витрат на службові відрядження на загальну суму 581,04 грн.
В обґрунтування позову прокурор зазначив, що прокуратурою Луганського гарнізону проведено перевірку, якою встановлено, що підполковник ОСОБА_2, виконуючи свої службові обов’язки у 2009 році за наказом командувача військ Південого ОК № 2/627 від 12.12.2009 року убув у службове відрядження строком на 4 доби, з 23 по 26 грудня 2009 року до м. Одеса для участі у розширеному засіданні військової ради Південного ОК, при цьому на харчування та інші потреби, пов’язані з находженням у відрядженні та виконанням своїх службових обов’язків, витрачав виключно свої особисті грошові кошти, у зв’язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 581,04 грн. - некомпенсовані витрати на службові відрядження.
До теперішнього часу Луганським обласним військовим комісаріатом особисті кошти, витрачені підполковником ОСОБА_2 під час знаходження у службових відрядженнях в сумі 581,04 грн., не відшкодовані.
У зв’язку з викладеним, військовий прокурор просить визнати дії посадових осіб Луганського обласного військового комісаріату щодо невиплати ОСОБА_2 витрат на службове відрядження на суму 581,04 грн. протиправними, стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_2 витрати на службове відрядження в сумі 581,04 грн..
Військовий прокурор у судовому засіданні пояснив: що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, надавши суду пояснення аналогічно позовній заяві, та просив задовольнити позов.
Позивач у судове засідання не прибув, надав заявою б/н згідно якої просив справу розглянути за його відсутності та зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с.16).
Представник відповідача, позовні вимоги не визнала, надавши суду заперечення на позовну заяву по справі від 09.08.10 року (а.с.13-14), в яких зазначено, що для оплати витрат на службові відрядження для Луганського ОВК, Департаментом Фінансів Міністерства оборони України на 2009 рік виділено 47333 грн. 00 коп., станом на 31 грудня 2009 року вказана сума повністю використана, тому провести сплату позивачу за його документами доданими до позовної заяви не можливо. Крім того Інструкцією про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження у межах України, затвердженою наказом Міністра оборони України № 9 від 17 січня 2000 року, передбачено відшкодування витрат на службові відрядження тільки за наявності коштів для такого відшкодування. За рахунок коштів, які для таких цілей не виділялися, відшкодування вказаною Інструкцією та Бюджетним Кодексом України заборонено. Пояснення в судовому засіданні були надані аналогічно запереченню, просила відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
Заслухавши пояснення військового прокурора, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначені засади представництва прокуратурою інтересів держави в суді, яке полягає у здійснені прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності із ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України на Законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пункт 5 статті 17 Конституції України передбачає, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або постраждали в полоні в ході бойових дій (війни), при надзвичайному стані чи під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або у складі Миротворчих Сил ООН під час участі у міжнародних миротворчих операціях.
Соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів.
Соціальний захист працівників Збройних Сил України забезпечується відповідно до законодавства про працю, про державну службу, інших нормативно-правових актів.
Згідно положень ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Відповідно до ст. 9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 6 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 „Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” для працівників підприємств, установ і організацій всіх форм власності (крім державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів) встановлені граничні норми добових витрат, а саме, у разі коли до рахунків на оплату вартості проживання у готелях не включаються витрати на харчування, для відряджень у межах України - 30 гривень.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України „Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” передбачено, що підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження в межах України та за кордон, зобов'язані забезпечити їх коштами (у разі відрядження за кордон - у національній валюті країни, куди відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті) як аванс на поточні витрати у розмірах згідно з установленими нормами. Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.
Згідно з п. 6 зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження в межах України і за кордон підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності оригіналів підтвердних документів відшкодовуються витрати: на проїзд (включаючи перевезення багажу) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження; на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків норм добових витрат для країни, куди відряджається працівник, визначених у додатку до цієї постанови, за всі дні проживання; на бронювання місць у готелях у розмірах не більш як 50 відсотків вартості місця за добу; на користування постільними речами в поїздах; на комісійні у разі обміну валюти.
Відшкодування витрат на службові телефонні переговори проводиться в розмірах, погоджених з керівником.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивач проходить військову (публічну) службу за контрактом на посаді військового комісара Ровеньківського МВК Луганської області та знаходиться на фінансовому забезпеченні у Луганському обласному військовому комісаріаті.
Виконуючи свої службові обов’язки, позивач впродовж 2009 року за наказом командувача військ Південого ОК № 2/627 від 12.12.2009 року убув у службове відрядження строком на 4 доби, з 23 по 26 грудня 2009 року до м. Одеса. (а.с.17)
Виконуючи свої службові обов’язки, позивач їздив у службове відрядження, відповідачем аванс на витрати на вказане відрядження йому не сплачувався, він ніс ці витрати за свої особисті кошти, які не були йому своєчасно повернені відповідачем.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_2 здав оригінал посвідчення про відрядження від 21.12.2009 № 93-к до відділу фінансового забезпечення Луганського обласного військового комісаріату для відшкодування зазначених витрат. (а.с. 4-7)
До теперешього часу на підставі наданих ОСОБА_2 документів, підтвержуючих витрати на відрядження на загальну суму 581,04 грн., витрати йому не відшкодовані.
Посилання відповідача на Інструкцію про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження у межах України, затверджену наказом Міністра оборони України від 17 січня 2000 року № 9, у даному випадку не заслуговує на увагу, оскільки Міністру Оборони України не надано право своїми наказами звужувати права та інтереси військовослужбовців, надані їм законами України. У бюджетному Кодексі України також відсутні норми, які забороняють виплату витрат на відрядження працівникам, які були направлені у такі відрядження у встановленому законом порядку.
За таких обставин суд вважає, що позивач має право на відшкодування понесених ним витрат на вказані відрядження, а відмова відповідача у такому відшкодуванні суперечить вимогам закону.
Спір стосовно розміру сум витрат на відрядження, належних позивачеві, між сторонами відсутній.
Тому суд вважає, що відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачеві понесені ним витрати на службові відрядження у зазначеному розмірі.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 94 КАС України, а також те, що прокурор відповідно до п. 30 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993р. №7-93 “Про державне мито” від сплати державного мита (судового збору) звільнений, судові витрати у цій справі не підлягають стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись Законом України від 06 грудня 1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України», Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 „Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон, ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позов військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_2 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дії посадових осіб та стягнення витрат на службові відрядження на загальну суму 581,04 грн. задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії посадових осіб Луганського обласного військового комісаріату щодо невиплати ОСОБА_2 витрат на службові відрядження на суму 581,04 грн.
Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату (місцезнаходження: 91055, м. Луганськ, вул. 1-а Донецька, буд. 10) на користь ОСОБА_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1) заборгованість по відшкодуванню витрат на службові відрядження в сумі 581,04 грн. (п’ятсот вісімдесят одна гривня чотири копійки).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова в повному обсязі складена 07.09.10 року.
СуддяК.Ю. Широка