< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2010 р. Справа № 2а-20738/10/0570
о 15 год. 00 хв. Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Фещук А.В.,
суддів: Кониченка О.М. та Шальєвої В.А.,
при секретарі Кішенковій Г.О.,
за участю представників сторін:
позивача – не з’явився;
відповідачів: Державної судової адміністрації України – не з’явився;
Територіального управління Державної судової адміністрації
в Донецькій області – не з’явився;
Міністерства фінансів України – не з’явився;
Державного казначейства України – не з’явився;
Головного управління Державного казначейства України
у Донецькій області – не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за адресою: 83052, місто Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області та Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про визнання неправомірною бездіяльність та зобов’язання вчинити дії по нарахуванню та виплаті заборгованості із заробітної плати, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі за текстом – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області та Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії по нарахуванню та виплаті заборгованості із заробітної плати.
В обґрунтування позовних своїх вимог позивач зазначив, що з жовтня 1992 року працює на посаді судді Київського районного суду м. Донецька по теперішній час, а з 06 березня 2003 року обраний на посаді судді безстроково.
Посилається на застосування відповідачами при обчисленні його заробітної плати положень постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункту 4-1 постанови від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів», постанови від 21 грудня 2005 року №1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865», які визнані протиправними, незаконними та скасовані судовими рішеннями, що набрали законної сили, та які обмежували розмір посадового окладу виходячи з мінімальної заробітної плати 332 грн. і забороняли в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати проводити його перерахунок, що призвело до отримання ним з 1 січня 2006 року заробітної плати в меншому розмірі, ніж передбачено законодавством. Перерахунок посадового окладу та заробітної плати при зміні розміру мінімальної заробітної плати не проводився. Перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень ст. 44 Закону України «Про статус суддів», і перерахунок щомісячного грошового утримання також не проводився.
З огляду на викладене просив задовольнити позовні вимоги.
Позивач у судове засідання не з’явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надіслав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутність.
З огляду на зазначені обставини, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання були належним чином повідомлені, про що свідчать поштові повідомлення про отримання судових повісток. Враховуючи положення частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Через канцелярію суду від Державного казначейства України, Міністерства фінансів України та територіального управління Державної судової адміністрації України надійшли письмові заперечення, у яких вони у задоволенні позову просили відмовити у повному обсязі, вказуючи на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області зазначає, що не є належним відповідачем, оскільки відповідно до покладених на нього завдань виконує функції розпорядника певних бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції. Державне казначейство України зазначило у поясненнях, що інтересів позивача у спірних правовідносинах не порушувало. Міністерство фінансів України посилається на відсутність фінансування. Всі відповідачі просили розглянути справу за їх відсутності.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 з жовтня 1992 року працює на посаді судді Київського районного суду м. Донецька по теперішній час, а з 06 березня 2003 року обраний на посаді судді безстроково.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканість суддів.
Як встановлено судом, заробітна плата позивача обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі Законів України про Державний бюджет України на 2006-2010 роки. Дані обставини, на які посилається позивач, не заперечувалися та не спростовані відповідачами.
Статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян визначає Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент звернення позивача).
Згідно зі статтею 128 вказаного Закону територіальне управління державної судової адміністрації є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку. Територіальні управління державної судової адміністрації здійснюють свою діяльність на основі положення про державну судову адміністрацію, яке затверджується Указом Президента України за поданням Прем'єр-міністра України, погодженим із Радою суддів України.
Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 03 березня 2003 року № 182/2003, втратило чинність на підставі Указу Президента України від 23 червня 2009 року № 477/2009. Інше положення затверджено не було. У зв'язку з цим при розгляді даної справи підлягають застосуванню положення Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ (в редакції, яка діяла на момент звернення позивача).
Таким чином, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області є юридичною особою, яка наділена адміністративно-процесуальною правосуб'єктністю у відповідності до статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 122 Закону України «Про судоустрій України», яка регулює питання матеріально-технічного забезпечення судів, матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду. Суди та інші установи, що мають статус юридичної особи, забезпечують поточні потреби своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через державну судову адміністрацію.
Згідно зі статтею 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Згідно зі статтями 32, 34, 35 цього ж Кодексу за складання проекту Закону про Державний бюджет України відповідає Міністерство фінансів України, а головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України. При цьому головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах, військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів. Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом.
Отже з вищенаведеної норми вбачається, що саме на Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів покладено обов’язок з розроблення і затвердження за погодженням з Радою суддів України єдиних нормативів фінансового забезпечення судів, які мають доводитися до кожного суду та на підставі яких затверджується кошторис витрат. Втім, відповідачем не були вжиті відповідні заходи для належного фінансового забезпечення судів з метою отримання суддями заробітної плати на законодавчо встановленому рівні.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів, є елементами статусу судді (статті 42-45 Закону України «Про статус суддів»). Збереження існуючого статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності судді.
Статтею 14 Закону «Про судоустрій України» встановлено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.
Статтею 44 Закону України «Про статус суддів» (в редакції, яка діяла на момент звернення позивача) визначено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Конституційний суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року у справі № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01 грудня 2004 року у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року у справі № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів» у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України «Про судоустрій України» треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7, також визначено умови преміювання у співвідношенні до мінімальної заробітної плати. Пунктом 5 даної постанови встановлено, що вона набирає чинності з 01.01.2006 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» зазначену постанову доповнено, зокрема, пунктом 4-1, яким установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та Вищого адміністративного Суду України від 29 жовтня 2009 року, в адміністративній справі за позовом особи до держави Україна, Кабінету Міністрів України, треті особи - Державне казначейство України, Державна судова адміністрація, про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, визнано протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Таким чином, з 03 грудня 2007 року (дня набрання законної сили судовим рішенням) пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратив чинність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» встановлено, що розміри посадових окладів суддів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, встановлюються, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» доповнено постанову № 865, зокрема, пунктом 4-1.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (справа № 2/174), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року (справа № 22-а-26751/08), в адміністративній справі за позовом особи до Кабінету Міністрів України, треті особи - Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними та скасування актів, визнані незаконними постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Таким чином, з 19 серпня 2009 року (дня набрання законної сили судовим рішенням) постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає наслідки набрання законної сили судовим рішенням, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Таким чином, з 03 грудня 2007 року є незаконним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», а з 19 серпня 2009 року - є незаконними постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач мав право на отримання заробітної плати у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» з часу набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174, тобто з 19 серпня 2009 року.
Як вже зазначалося судом, заробітна плата позивача, в тому числі з 19 серпня 2009 року, обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», що не заперечувалося відповідачами і свідчить про порушення права позивача на належне матеріальне забезпечення. Частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межи позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, чи третіх осіб про захист яких вони просять.
Задля повного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд виходить за межі позовних вимог та розглядає питання про зобов'язання Міністерство фінансів України виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування Державної судової адміністрації в Донецькій області на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів» здійснення виплати судді Київського районного суду м.Донецька Попревича Віктора Михайловича недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 31 серпня 2010 року заробітної плати та зобов’язання Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області виділити Київському районному суду м.Донецька додаткове фінансування з бюджетної програми «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати судді Київського районного суду м.Донецька Попревичу Віктору Михайловичу недоплаченої заробітної плати за період з 19 серпня 2009 року по 31 серпря 2010 року, розмір яких був встановлений законами України про Державний бюджет України на 2009 та 2010 роки, а також Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» на момент виплати у заявленому періоді
Оскільки посадовий оклад судді формується виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, а усі інші передбачені законом виплати, з яких формується заробітна плата судді, нараховується у відсотках від посадового окладу, то задовольняючи позовні вимоги позивача, щодо зобов’язання Державної судової адміністрації України здійснити перерахунок та виплату позивачу недоплаченої суми заробітної плати відповідно до вимог п.4.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року, обчислюючи посадовий оклад виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої у відповідний місяць, за який нараховується заробітна плата, суд разом вирішує питання, щодо здійснення перерахунку усіх виплат та надбавок з яких складається заробітна плата позивача.
Суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає поновленню, шляхом визнання протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області неприйняття заходів по повному фінансуванню заробітної плати судді Київського районного суду м.Донецька Попревичу Віктору Михайловичу з 19 серпня 2009 року по 31 серпня 2010 року включно з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», а також Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», а також шляхом зобов’язання відповідачів виділити грошові кошти для здійснення судді недоплаченої заробітної плати, надбавки за вислугу років, грошового утримання та інших виплат, передбачених чинним законодавством за період з 19 серпня 2009 року по 31 серпня 2010 року.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Законодавством передбачений захист прав, свобод та інтересів осіб, як такий, що передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
За таких обставин відновленню підлягають лише ті права, порушення яких встановлено під час судового розгляду справи і не стосуються дій відповідачів у майбутньому.
З системного аналізу обов’язків Державного казначейства України вбачається його обов’язок перерахувати належні позивачу кошти із Державного бюджету. За загальної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, які не прийняли відповідних дій щодо перерахунку заробітної плати позивача, у Державного казначейства України не було передбачених діючим законодавством підстав для перерахунку спірних коштів.
Суд не погоджується з клопотанням відповідачів про пропущення позивачем річного строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду про стягнення на його користь невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі, що належить до обов’язкових виплат відповідно до Закону України «Про статус суддів».
Суд зазначає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України).
Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, встановлений частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, до даних правовідносин не застосовується.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, щодо часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 24, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Донецький окружний адміністративний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області та Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про визнання неправомірною бездіяльність та зобов’язання вчинити дії по нарахуванню та виплаті заборгованості із заробітної плати – задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати судді Київського районного суду м.Донецька Попревича Віктора Михайловича з 19 серпня 2009 року по 31 серпня 2010 року з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких був встановлений законами України про Державний бюджет України на 2009 та 2010 роки, а також Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» на момент виплати у заявленому періоді.
Зобов'язати Міністерство фінансів України виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування Державної судової адміністрації України для Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати судді Київського районного суду м.Донецька Попревичу Віктору Михайловичу недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 31 серпня 2010 року заробітної плати.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області виділити Київському районному суду м.Донецька додаткове фінансування з бюджетної програми «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати судді Київського районного суду м.Донецька Попревичу Віктору Михайловичу недоплаченої заробітної плати за період з 19 серпня 2009 року по 31 серпня 2010 року з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких був встановлений законами України про Державний бюджет України на 2009 та 2010 роки, а також Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» на момент виплати у заявленому періоді.
Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено 29 жовтня 2010 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення постанови.
В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Повний текст постанови виготовлено 03 листопада 2010 року.
Головуючий суддя Фещук А.В.
Судді
Кониченко О.М.
Шальєва В.А.