Україна  

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 19 листопада 2010 р.                                                             справа № 2а-25484/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:  12.05

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді  Михайлик А.С.

при секретарі          Гончар О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу                                                                                

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Соната»

до                                                  Державної податкової інспекції

у Ворошиловському районі м. Донецька

про                                                   визнання незаконним рішення

за участю:

від позивача:                                         Тернова В.О.  (дов. б/н від 19.11.2010 року)

від відповідача:                              Староконь Л.М. (дов. № 44231/10/10-013 від 05.10.2010 року)

Товариство з обмеженою відповідальністю «Соната» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про  визнання незаконним рішення про невизнання податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2010 року податковою звітністю, викладеного у листі № 45669/10/15-213-1 від 14 жовтня 2010 року. Заявлені вимоги позивач обґрунтовував порушенням податковою інспекцією застосування підпункту 4.1.2 пункту 4.1. статті 4 закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами»   при прийнятті рішення про неприйняття податкової декларації. Зауважував на тому, що надана до податкового органу декларація відповідає  вимогам, що визначені чинним законодавством, через що рішення про неприйняття цієї декларації є незаконним.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені вимоги, просила їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, надала письмові заперечення. В обґрунтування незгоди із заявленими Товариством з обмеженою відповідальністю «Соната» вимогами відповідачем було визначено зазначення позивачем в наданій податковій декларації фактичної адреси замість юридичної.

В судовому засіданні представник відповідача надала пояснення аналогічні викладеним в запереченнях, просила суд відмовити в задоволенні заявлених вимог в повному обсязі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Соната» є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 31297664. Як платник податків позивач зареєстрований та обліковується в  державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька.

Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 07286673  про реєстрацію платника податку на додану вартість, виданого Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька 12 квітня 2002 року (арк. справи 6).

Згідно штампу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька, 08 жовтня 2010 року позивачем було надано до інспекції декларацію з податку на додану вартість за звітний податковий період вересень 2010 року.

Листом за вих. № 45669/10/15-213-1  від 14 жовтня 2010 року (арк. справи 13) відповідач повідомив позивача про те, що надана позивачем декларація з податку на додану вартість не визнана податковою звітністю через порушення підпункту 4.1.2 пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язання платника податку н додану вартість», з огляду на що, платнику було запропоновано надати нову податкову звітність. В даному листі податковим органом не зазначено, яке саме порушення стало підставою для невизнання декларації позивача як податкової звітності, яка саме норма була порушена позивачем, і який саме недолік має бути усунений позивачем при повторному поданні декларації.

Статтею 9 Закону України «Про систему оподаткування» на  платників податків покладені обов’язки щодо подання до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларацій, бухгалтерської звітності та інших документів та відомостей, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплати належних сум податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені законом України «Про податок на додану вартість».

Згідно підпункту 7.2.8. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону.

Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України N 166 від 30 травня 1997 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 червня 2005 року  за N 702/10982 (далі Порядок N 166).

Пунктом 1.1 Порядку N 166 визначено, що подання податкової декларації з податку на додану вартість передбачено пунктом 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Згідно пункту 1.2 декларація подається до податкового органу за місцем реєстрації особою, яка зареєстрована платником податку на додану вартість згідно з вимогами Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пункту 1.3 Порядку N 166 декларація складається із вступної частини, службових полів та чотирьох розділів, з них платником заповнюються перші три розділи, службові поля та вступна частина, четвертий розділ заповнюється працівниками податкової інспекції (адміністрації) лише на оригіналі декларації, який залишається в податковій інспекції (адміністрації). Порядок заповнення декларації окремо за кожним розділом наводиться в розділі 5 цього Порядку.

Порядком N 166 встановлено, що звітний (податковий) період визначається в порядку, встановленому пунктом 7.8 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», і може дорівнювати одному календарному місяцю (з урахуванням особливостей, викладених у пункті 2.2 цього Порядку) або одному календарному кварталу в залежності від обсягу оподатковуваних операцій за минулі дванадцять місячних податкових періодів (п. 2.1).

Звітним (податковим) періодом є один календарний місяць (за винятком випадків, указаних у пункті 2.3 цього Порядку) (п. 2.2 Порядку).

Підпунктом 4.1.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» визначені строки для подання декларації. Зокрема, якщо звітний (податковий) період дорівнює календарному місяцю, декларація подається до державної податкової інспекції (адміністрації) за місцезнаходженням платника протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до пункту 3.1 Порядку N 166 декларація до органів податкової служби може бути подана: на паперових носіях; на магнітних носіях з роздрукованими копіями файлів; засобами електронної пошти E-mail; поштовими відправленнями.

Згідно пункту 3.3. Порядку № 166  декларація заповнюється таким чином, щоб забезпечити збереження записів у ній та вільне читання тексту (цифр) протягом установленого строку зберігання звітності. Декларація може бути заповнена від руки чорнильною чи кульковою ручкою або видрукувана (заповнення олівцем не допускається), без виправлень і помарок; у рядках, де відсутні дані для заповнення, має бути проставлений прочерк.

Пунктом 3.4 встановлено, що платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

Декларація подається платником незалежно від того, виникло у звітному (податковому) періоді в нього податкове зобов'язання чи ні, тобто незалежно від стану фінансово-господарської діяльності платника податку (п. 4.1.1).

Пунктом 4.3 Порядку N 166 встановлено, що податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому разі, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією (письмове звернення надсилається поштою з повідомленням про його вручення) надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Пунктом 5 Порядку N 166 визначено порядок заповнення податкової декларації.

Аналізуючи зміст частини третьої підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"  суд зауважує на тому, що відповідач має право не визнавати податкову декларацію документом податкової звітності. При цьому при реалізації наданого права на прийняття такого рішення податковий орган має діяти безсторонньо, добросовісно та розсудливо. Як випливає з зазначеного підпункту закону підставою для невизнання податкової декларації документом податкової звітності є наступні критерії: не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. Оцінюючи ряд зазначених підстав, перелік яких є вичерпним, суд вважає, що прийняття податковим органом рішення про невизнання наданої платником податкової декларації документом податкової звітності має бути наслідком встановлення податковим органом неможливості належного оброблення декларації внаслідок не заповнення  платником рядків декларації, не зазначення даних про платника податку, що позбавляють можливості ідентифікувати юридичну особу – платника податку, неможливість встановити особу, що підписала надану декларацію.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що причиною для невизнання наданої позивачем декларації  стало зазначення позивачем  в 6 рядку податкової декларації з податку на додану вартість  за звітний податковий період вересень 2010 року фактичної адреси юридичної особи: м. Донецьк, вул. Щорса, буд. 2, кв. 3, що не співпадає із інформацією наявною в податкового органу.

Згідно рядку 6 декларації з податку на додану вартість, форму якої затверджено наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30 травня 1997 року, в зазначеному рядку зазначаються відомості про місцезнаходження  юридичної особи – платника податку.

Відповідно до статті 1 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"  та статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Разом із цим, враховуючи вимоги статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості щодо місцезнаходження юридичної особи повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тому зазначення цих відомостей в реєстраційній картці, що подається державному реєстратору для здійснення певних реєстраційних дій, є обов'язковим.

Відповідно до статей 6 та 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" при зміні місцезнаходження юридичної особи вносяться відповідні зміни до відомостей ЄДР в порядку, встановленому цим законом. Внесення змін до відомостей про юридичну особу, якщо ці зміни пов'язані із зміною місцезнаходження, є підставою для заміни свідоцтва про державну реєстрацію.

Суд зазначає, що всупереч зазначеним вимогам чинного законодавства України позивачем не були внесені відповідні відомості щодо зміни місцезнаходження підприємства, проте, згідно із частиною четвертою статті 53 Закону про реєстрацію, особи, винні у внесенні до установчих документів або інших документів, які подаються державному реєстратору, завідомо неправдивих відомостей, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, несуть відповідальність, встановлену законом.

Водночас, враховуючи заповнення платником всіх граф та рядків наданої декларації, наявність на поданій позивачем декларації підписів уповноважених осіб підприємства, скріплених печаткою, суд дійшов висновку, що зазначене не може впливати на можливість визначення наданої позивачем декларації як документу податкової звітності, прийняття її податковим органом до обліку та можливість оброблення податковим органом зазначених в цій декларації відомостей.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання незаконним рішення відповідача про невизнання податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період вересень 2010 року  документом податкової звітності.

З огляду вище викладене, на підставі положень Закону України «Про систему оподаткування», Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» та на підставі  ст.ст. 8 - 11, 40, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Соната»  до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька  про визнання незаконним рішення про невизнання податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період вересень 2010 року  документом податкової звітності, викладене в листі № 45669/10/15-213-1 від 14 жовтня 2010 року задовольнити.

Визнати незаконним рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька  про невизнання податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період вересень 2010 року  документом податкової звітності, викладене в листі № 45669/10/15-213-1 від 14 жовтня 2010 року.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 19 листопада  2010 року.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 24 листопада  2010  року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                                                                      Михайлик А.С.