ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
УХВАЛА
30 листопада 2010 року о 09год. 01хв.Справа № 2а-15019/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
судді: Пісоцької О.В.
за участю секретаря
судового засіданні Кузьменкової С.П.,
перевіривши в приміщенні суду у місті Києві у попередньому судовому засіданні матеріали справи
за позовною заявоюОСОБА_2
до:Генеральної прокуратури України,
начальника Головного управління підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України Шоріна М.О.,
начальника відділу організації участі прокурорів у кримінальному судочинстві Папа М.Ф.
провизнання нечинними рішень, зобов’язання вчинити дії, відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
та розглянувши клопотання Генеральної прокуратури України про закриття провадження у справі,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 (далі –ОСОБА_2, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Генеральної прокуратури України (відповідач-1), начальника Головного управління підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України Шоріна М.О. (далі –начальник управління Шорін М.О., відповідач-2), начальника відділу організації участі прокурорів у кримінальному судочинстві Папа М.Ф. (далі –начальник відділу Пап М.Ф., відповідач-3), в якій, з урахуванням уточнень від 08 листопада 2009 року (а.с. 83 том І) та заяви про зміну позовних вимог від 22 листопада 2010 року (а.с. 59 том ІІ), просить:
- визнати нечинним рішення начальника відділу Папа М.Ф. від 04 червня 2009 року щодо відмови розглядати заяву позивача про скоєння злочинів суддями апеляційного суду міста Києва відповідно до вимог статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України,
- зобов’язати Генеральну прокуратуру України провести перевірку заяви позивача про скоєння злочинів від 22 квітня 2009 року відповідно до вимог статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України,
- визнати нечинним рішення начальника управління Шоріна М.О. від 13 липня 2009 року щодо відмови розглядати заяви позивача про скоєння злочинів відповідно до вимог статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України,
- зобов’язати Генеральну прокуратуру України провести перевірку заяв позивача про скоєння злочинів, про які повідомляв позивач в клопотаннях до суду №94 від 22 жовтня 2008 року, №95 від 26 жовтня 2008 року, №101 від 29 грудня 2008 року та №102 від 13 січня 2009 року відповідно до вимог статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України,
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача як часткову компенсацію за спричинення психоемоційної травми та моральні страждання моральну шкоду у розмірі 1690грн. 00коп.
Також позивач просив покласти на Генеральну прокуратуру України витрати, пов’язані з розглядом цієї справи у суді та стягнути на користь позивача, затрачені ним кошти, виплачені як судовий збір у розмірі 03грн. 40коп. при подачі позовної заяви, 17грн. 00коп. - при подачі заяви про зміну позовних вимог та іншій витрати, які можуть бути затрачені ним в майбутньому під час розгляду спору судами апеляційної та касаційної інстанції.
Ухвалою суду від 29 жовтня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі за вказаним вище позовом, справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 23 листопада 2010 року.
23 листопада 2010 року в попереднє судове засідання прибули представники позивача та відповідачів.
В засіданні представником позивача подано заяву про зміну позовних вимог шляхом доповнення позовної вимоги про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Судом ухвалено про прийняття заяви про зміну (доповнення) позовних вимог.
Представником відповідачів викладені заперечення стосовно заявлених позовних вимог та подано клопотання про закриття провадження у справі з відповідними додатками.
У зв’язку з необхідністю надання представнику позивача додаткового часу для ознайомлення з доданими відповідачем документами у попередньому судовому засіданні оголошено перерву до 29 листопада 2010 року.
29 листопада 2010 року в судове засідання прибули представники сторін.
Продовжено розгляд клопотання про закриття провадження у справі №2а-15019/10/2670.
Представник позивача надала додаткові письмові та усні пояснення стосовно заявленого клопотання відповідачем.
У проведенні попереднього судового засідання оголошено перерву до 30 листопада 2010 року.
30 листопада 2010 року засідання продовжено.
Вказане клопотання представник Генеральної прокуратури, начальника управління Шоріна М.О. та начальника відділу Папа М.Ф. просив задовольнити.
Представник позивача заперечувала проти задоволення заявленого клопотання.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою звернення ОСОБА_2 до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом є, на його думку, неналежний розгляд відповідачами:
- заяви позивача про злочин від 22 квітня 2009 року, в якій останній просив прийняти рішення у порядку статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України відносно суддів апеляційного суду міста Києва за неправомірне, на його думку, застосування запобіжного заходу - тримання під вартою,
- клопотань позивача: від 22 жовтня 2008 року №94, від 26 жовтня 2008 року №95, від 29 грудня 2008 року №101 та від 13 січня 2009 року №102, заявлених 11 червня 2009 року під час розгляду кримінальної справи апеляційним судом міста Києва та направлених останнім до Генеральної прокуратури України для розгляду за належністю.
Відповідно 24 травня 2009 року та 13 липня 2009 року позивачем отримано листи на вказані заяву та клопотання.
ОСОБА_2 вважає, що вказані відповіді за своєю формою та змістом є незаконними, оскільки не містять рішень, передбачених статтею 97 Кримінально-процесуального кодексу України. Дії ж посадових осіб Генеральної прокуратури України Шоріна М.О. та Папа М.Ф., щодо нерозгляду повідомлень про скоєння злочинів по суті, не відповідають вимогам чинного законодавства і, на думку позивача, підлягають оскарженню, як і отримані ним рішення, за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.
Проте, суд вважає такі посилання ОСОБА_2 помилковими з огляду на наступне.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, а частиною другою статті 4 цього Кодексу визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового рішення.
Пунктом першим частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено юрисдикцію адміністративних судів, зокрема, яка поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Як вище зазначено, позивач не погоджується з діями та рішеннями відповідачів стосовно розгляду його заяв та клопотань про вчинення злочинів, поданих на підставі дій та прийнятих рішень слідчим на досудовому слідстві та суддями апеляційного суду міста Києва в межах певної кримінальної справи.
Так, фактично позивачем оскаржуються дії прокуратури у кримінальному процесі.
Разом з тим, частиною третьою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикцію адміністративних судів обмежено, зокрема, щодо розгляду справ, які належить вирішувати у порядку кримінального судочинства України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп, кримінальним судочинством є врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу –підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Так, прокурор, слідчий або орган дізнання під час перевірки заяви про злочин та відповідного реагування на неї автоматично набувають статусу особи, яка користується правами та виконує обов’язки, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом України від 28 грудня 1960 року, з урахуванням змін та доповнень на час виникнення спірних правовідносин, (далі –КПК України), є самостійною у визначені напряму процесуальних дій та несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення. Тобто, у випадку вчинення відповідачем процесуальних дій (бездіяльності) або прийняття відповідного рішення за КПК України, останній не виконує владних управлінських функцій (вирішує питання премій, розміру зарплати, присвоєння звання тощо) та не має ознак суб’єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Дійсно, захист прав і свобод людини не може вважатися надійним без надання їй можливості оскаржувати до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, але таке оскарження має здійснюватися у порядку, за яким прийняті такі рішення або вчинені дії, - тобто, встановленим КПК України.
Суд критично оцінює твердження позивача та його представника, що у зв’язку з неприйняттям посадовими особами Генеральної прокуратури України рішення відповідно до вимог статті 97 КПК України ОСОБА_2 позбавлений права оскаржити дії відповідачів у відповідному порядку, оскільки такий порядок законодавством передбачений.
Так, відповідно до частини другої статті 97 КПК України по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя зобов’язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити у порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю.
Статтею 236 КПК України встановлено, що скарга на дії прокурора при проведенні досудового слідства або окремих слідчих дій у справі подається вищестоящому прокуророві, який її розв’язує в порядку і строки, що передбачені статтями 234 і 235 цього Кодексу. Дії прокурора можуть бути оскаржені до суду.
Отже, КПК України регламентовано як повноваження прокурора при отриманні ним заяви про злочин, так і порядок оскарження його дій, що, з урахуванням предмету позову, виключає можливість розгляду даної справи у порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене та вимоги пункту другого частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту першого частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання Генеральної прокуратури України та про закриття провадження у справі №2а-15019/10/2670.
На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 4, 17, 121, 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
УХВАЛИВ:
Клопотання Генеральної прокуратури України задовольнити.
Закрити провадження у справі №2а-15019/10/2670 за позовною заявою ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України, начальника Головного управління підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України Шоріна М.О., начальника відділу організації участі прокурорів у кримінальному судочинстві Папа М. про визнання нечинними рішень, зобов’язання вчинити дії та відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Роз’яснити ОСОБА_2, що розгляд даних позовних вимог має здійснюватися за правилами, встановленими Кримінально-процесуальним кодексом України, що належить до компетенції місцевого суду загальної юрисдикції.
Додатково роз’яснити, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження у справі, не допускається.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Пісоцька