Ц.с.№2-2154/10

РІШЕННЯ

іменем України

17 листопада 2010 року                         Обухівський      районний суд Київської області в складі:

Головуючого - судді                         Кулініченка Г.В.,

при секретарі судового засідання     Денисенко Ю.С.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи який зазначив, що йому на праві приватної власності належать об’єкти нерухомості в м. Обухові Київської області. Земельні ділянки під даними об’єктами перебувають у його постійному користуванні, згідно державних актів на право користування. Позивач звертався неодноразово до відповідача про передачу йому у власність земельних ділянок, але останній його заяви не задовольняє, тим самим порушує його права, в зв’язку з чим просить в судовому порядку його позовні вимоги підтримати в повному обсязі. (а.с.3-5)

В судове засідання позивач не з’явився, але подав письмову заяву, що позов підтримує, просить його задовольнити та розглянути за його відсутністю.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з’явився, але подавши письмові заперечення (вхідний №20170 від 02 листопада 2010 року), вказав, що земельні ділянки під кожним нерухомим об’єктом є комунальною власністю територіальної громади м. Обухів, в зв’язку з чим позивачу було запропоновано їх викупити, але останній даних дій не вчинив, в зв’язку з чим просить в позові відмовити та справу розглядати за їх відсутністю.

Суд дослідивши та оцінивши матеріали справи встановив, що позивач є власником об’єктів нерухомого майна в м. Обухові Київської області, які розташовані на земельних ділянках, які перебувають у користуванні позивача, що підтверджується матеріалами справи (а.с.8-59), визнається та не спростовується відповідачем в своїх запереченнях.

Позивач будучі власником об’єктів нерухомого майна, землекористувачем під даними об’єктами, звертався до відповідача, щодо передачі у власність земельних ділянок, але йому було відмовлено, що також визнається та не спростовується сторонами.

Суд вважає, що між сторонами виникли спірні земельні правовідносини щодо набуття позивачем права власності на земельні ділянки розміщені під об’єктами нерухомого майна, перебуваючи ми у власності позивача.

Встановивши спірні правовідносини суд вважає, що позов підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

         Вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов’язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов’язку від інших осіб.

          Отже лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Згідно ст. 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку, а згідно ст.126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають право власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України; набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність; безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України, а згідно статті 118 даного кодексу встановлено, що громадянин, зацікавлений у одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної державної адміністрації або ради за місцем знаходження земельної ділянки; у заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання; відповідна адміністрація або рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Згідно статей 26,59 Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні", статті 12, п.12 розділу Х Земельного Кодексу України встановлено, що виключно на засіданнях ради приймаються рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян відповідно до Земельного Кодексу України.

Позивач звернувся до відповідача, органу місцевого самоврядування, про визнання за ним такого права, але відповідач в задоволенні його заяви відмовив, що вказує на правомірність звернення позивача.

 Згідно ч. 1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а згідно  статті 10 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Частиною першою ст.11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону, своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а згідно ст.317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 321 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що право власності є непорушним, а згідно статті 377 ЦК України до особи яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду переходить право власності на земельну ділянку на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі на умовах встановлених для попереднього землевласника.

Згідно статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти; до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить  право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, а згідно з статті 378 ЦК України встановлено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав.  

На даний час право власності позивача на нерухомі об’єкти що розташовані на земельних ділянках перебуваючи у його користуванні ніким не оспорюється, таким чином він є належним власником даних об’єктів, в зв’язку з чим він має право на частину земельних ділянок на яких розміщені його власні об’єкти нерухомого майна та частину земельних ділянок необхідних для їх обслуговування, що відповідає статті 120 ЗК України.  

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, таким чином суд зобов’язаний розглядати справу в межах пред’явленого позову, не виходячи за його межі.  

Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю; власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою; захист прав здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших передбачених законом, способів; а тому суд враховуючі вищезазначене, скасування рішень на підставі яких відповідачу був виданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, суд вважає за необхідне визнати за позивачем право власності на земельні ділянки та скасувати його державні акти на право постійного користування земельними ділянками.

Керуючись ст.ст.182,316,317,319,321,328,377,378 ЦК України, ст.ст.1,10,11,27,57-60,213-215 ЦПК України, ст.ст.120,158 ЗК України, ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1   задовольнити повністю .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на:

- земельну ділянку площею 0,85 га., на якій розташована виробнича база за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,02 га., на якій розташований м’ясо-молочний павільйон за адресою: АДРЕСА_2;

- земельну ділянку площею 0,0038 га.,  на якій розташований магазин за адресою АДРЕСА_3;

- земельну ділянку площею 0,005 га., на якій розташований магазин за адресою: АДРЕСА_4;

- земельну ділянку площею 0,014 га., на якій розташований магазин-кафе «Варенична» за адресою АДРЕСА_5.

    Скасувати державну реєстрацію державних актів на право постійного користування серії ІІ-КВ №003871 від 19 листопада 1997 року; серії ІІ-КВ №001028 від 09 квітня 1998 року; серії ІІ-КВ №001028 від 09 квітня 1998 року; серії І-КВ №002620 від 20 жовтня 1997 року; серії І-КВ №002620 від 20.10.1997 року.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які були відсутні при проголошенні рішення протягом даного строку з дня отримання копії рішення.

Суддя: