ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 333/4779/20

провадження № 61-7146 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Турчинський Максим Ігорьович,

відповідач - акціонерне товариство «Укрпошта»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року в складі судді Піха Ю. Р.

та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2024 року в складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Бєлки В. Ю., Дашковської А. В., й касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського Максима Ігорьовича, на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта») про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з вересня 2008 року вона працювала оператором поштового зв`язку третього класу в АТ «Укрпошта»,

а також на інших посадах, на які її переводили з присвоєнням вищої класності посад.

Наказом від 27 січня 2016 року № 213-к її переведено оператором поштового зв`язку 1 класу відділення поштового зв`язку Запоріжжя-5.

31 липня 2020 року наказом № 2423-к її, оператора поштового зв`язку 1 класу, було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України

у зв`язку зі скороченням чисельності (штату) працівників.

Позивачка вважала наказ незаконним і безпідставним, прийнятим із порушенням вимог трудового законодавства. Зокрема, стверджувала, що на підприємстві відповідача оптимізація в організації роботи та чисельності працівників

не проводилась, звільнення працівників здійснювалось із порушенням вимог трудового законодавства, оскільки фактично підприємство - Запорізька дирекція АТ «Укрпошта» постійно перебуває у стані потреби у працівниках, тобто, наявні вакантні посади, як на період попередження так і на момент звільнення

на підприємстві вакантні посади (потреба у працівниках). Саме звільнення

є упередженим актом керівництва для звільнення окремих працівників,

які не погоджувались звільнятися за власним бажанням, та є свавіллям з боку керівництва підприємства.

Зазначала, що у грудні 2019 року керівництво підприємства запропонувало

їй написати заяву про звільнення за власним бажанням, однак вона відмовилась

у зв`язку з бажанням продовжувати роботу. У відповідь на відмову звільнятися керівництво почало вчиняти незаконні дії щодо її примушування звільнитися

з роботи, зокрема, видавались незаконні накази (від 10 грудня 2019 року

та від 02 січня 2020 року) щодо переведення її на роботу в іншу місцевість на інші відділення підприємства, здійснюючи відповідні незручності в організації її праці,

у зазначений період надавались незаконні доручення та усні розпорядження.

Позивач указувала, що керівництво вчиняло незаконний вплив на працівників підприємства. На такі дії працівники неодноразово направляли колективні звернення та індивідуальні доповідні (службові) записки про порушення умов праці та не виконання обов`язків роботодавця із вимогою вжити заходів до посадових осіб. Також посадові особи роботодавця вчиняли спроби незаконного притягнення її до матеріальної відповідальності за нестачу матеріальних цінностей, які були допущені з вини посадових осіб (начальника ВПЗ-5).

Оскільки на підприємстві склались вкрай несприятливі умови для її перебування на роботі, вона вважала втіленим план щодо її звільнення із прихованням дійсних причин у зв`язку зі скороченням штату працівників. З формальних причин у період попередження про наступне звільнення їй було запропоновано посади іншої категорії та характеру праці (листоноша, сортувальник, начальник) та роботу

в іншій місцевості (за межами міста Запоріжжя, в якому вона проживає),

що є порушенням її трудових прав.

Погодження звільнення із профспілковим комітетом позивач уважала проведеним формально, без участі працівників, яких попереджено про вивільнення,

без з`ясування дійсних намірів роботодавця, із порушенням трудових прав.

Зазначала, що вона не була згодна зі звільненням, тому на адресу роботодавця направила відповідні заяви. Отже, без наявних правових підстав для звільнення працівників із боку відповідача звільнення було здійснено з надуманих причин, оскільки скорочення (оптимізація) не проводилось.

При звільненні була порушена процедура, яка регламентована вимогами трудового законодавства, зокрема, щодо переводу на іншу роботу та погодження

із профспілковим комітетом, також допущено інші порушення її трудових прав.

Зазначала, що на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням із займаної посади

на підставі статті 235 КЗпП України.

З урахуванням наведеного та уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: скасувати наказ від 31 липня 2020 року № 2423-про її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді оператора поштового зв`язку 1 класу відділення поштового зв`язку Запоріжжя-5; стягнути

з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 256 168,64 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Суди розглядали справу неодноразово.

І. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року

в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача відбулося скорочення штатної чисельності працівників Запорізької дирекції АТ «Укрпошта», тобто сталася не ліквідація чи реорганізація юридичної особи, а лише зміна внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи - оптимізація і такі зміни призвели до скорочення чисельності та штату працівників, що стало підставою для звільнення з роботи позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Профспілкова організація надала дозвіл на звільнення

ОСОБА_1 з 31 липня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (скорочення чисельності штату).

Районним судом установлено, що ОСОБА_1 належним чином попереджена

про звільнення, отже, роботодавець дотримався вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України щодо персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, їй було запропоновано надати згоду

на переведення на інші посади, однак згоди на зайняття цих посад ОСОБА_1 не надала. Зокрема: 1) 28 травня 2020 року ОСОБА_1 було попереджено,

що посада, яку вона обіймає, підлягає скороченню відповідно до пункту 1

частини першої статті 40 КЗпП України та запропоновано переведення на посади: сортувальника ПВ та ВД в ВПЗ Запоріжжя 4 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 21 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 32 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 83 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 89

(м. Запоріжжя); оператора ПЗ ВПЗ Балабине (Запорізький район); листоноша ВПЗ Вільнянськ 2 (Вільнянський район); оператора ПЗ ДО КПД (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ м. Білозірка 1 (К-Дніпровський район); 2) 27 липня 2020 року ОСОБА_1 повторно запропоновано посади: листоноші ВПЗ Запоріжжя 21 (0,7) 32 (0,9), 63 (0.9), 67, 71, 89, 96 Балабине; оператора поштового зв`язку ДО та КПД ВПЗ Запоріжжя 41, 50, 95, 104, 107 Біленьке; сортувальника ЦОП.

Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що їй не було вручено письмове попередження про вивільнення, а також їй ніхто не пропонував перевестись на іншу посаду, тим більше, що вона сама надала суду копії актів

та попереджень про те, що їй повідомлялось більш як за 2 місяці про звільнення

у зв`язку з скороченням, а також двічі пропонувалось подати письму згоду

на переведення, однак вона відмовилась від переведення.

Установивши, що ОСОБА_1 звільнено з займаної посади відповідно до порядку та з підстав, передбачених КЗпП України, суд дійшов висновку про відмову

в задоволенні її позову. Інших підстав для визнання незаконним звільнення позивачем та її представником не наведено.

Оскільки в задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі відмовлено,

то не підлягають задоволенню й інші вимоги, оскільки вони є похідними від неї.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Турчинського М. І. залишено без задоволення, а рішення Комунарського районного суду

м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-16929св23).

ІІ. Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката

Турчинського М. І. залишено без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення районного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив із того, що позивач була належним чином попереджена про звільнення і їй було запропоновано всі наявні

на підприємстві посади, однак згоди на зайняття цих посад ОСОБА_1

не надала, а отже, роботодавець дотримався вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України та виконав приписи частини другої статті 40 КЗпП України.

Матеріалами справи підтверджено, що профспілкова організація надала свою згоду на звільнення позивача, оформлену протоколом, а тому суд відхилив доводи ОСОБА_1 про незаконність такого засідання профспілки.

Судом установлено, що роботодавець віддав перевагу працівникам із більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці, тоді як позивач не надала суду належних доказів її належності до жодної із категорії осіб, визначених у статті 42 КЗпП України.

Факт скорочення чисельності штату працівників відповідача підтверджується штатними розписами станом на 31 липня 2020 року та 01 серпня 2020 року, з яких видно, що кількість штатних одиниць скоротилася із 41,5 до 38,5 одиниць.

Посилання ОСОБА_1 на порушення відповідачем трудового законодавства протягом всього часу її роботи на підприємстві, незаконне переведення її на іншу роботу, упереджене ставлення до неї, належними та допустимими доказами

не підтверджено, а судом таких не встановлено.

Апеляційний суд, виконуючи вказівки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, встановив, що відповідно до довідки АТ «Укрпошта», виданої на запит апеляційного суду, станом на 31 липня 2020 року в автоматизованій системі товариства обліковувалися 17 вакантних посад, у тому числі 6 посад оператора поштового зв`язку. Вказані посади, які наявні в інших поштових відділеннях, були запропоновані позивачу 27 липня 2020 року, проте остання відмовилася від переведення на будь-яку з запропонованих, зазначивши

в повідомленні «не згодна» і поставивши свій підпис. При цьому відомості

про потребу «Укрпошти» у працівниках, які зазначені у листі Запорізького центру зайнятості від 28 вересня 2020 року, не суперечать відомостям про вакантні посади, які були запропоновані позивачу напередодні її звільнення.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до суду касаційної інстанції

У травні 2024 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги:

- ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя

від 04 травня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 26 березня 2024 року, в якій вона просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд;

- представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського М. І., на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій він просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім цього, апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 21 травня 2024 року, задоволено клопотання

ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строку на касаційне оскарження. Відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року повернуто касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського М. І., в зв`язку

з не усуненням недоліків, визначених судом в ухвалі від 21 травня 2024 року.

У червні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського М. І., на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2024 року, в якій він просить скасувати оскаржуване судове рішення, справу направити на новий апеляційний розгляд.

01 липня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського М. І.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Турчинський М. І., зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права,

а саме: судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення

для правильного вирішення справи, а також установлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського М. І., які є аналогічними між собою, хоча і з різними прохальними частинами, мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, статті 42 КЗпП України, а також щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції.

Згідно з матеріалами справи відповідачем із метою оптимізації чисельності було прийнято рішення про скорочення 26 посад, у тому числі скорочення 4 посади безпосередньо у відділенні № 5 , де працювала позивач. Також відповідачем було складено порівняльну таблицю із визначення осіб, які мають переважне право

на залишенні на роботі. Висновки судів про законність скорочення штату

є неправильними, оскільки: про проведенні процедури оптимізації та вивільнення працівників (скорочення) не було виконано вимоги частини другої статті 42

КЗпП України щодо встановлення кваліфікації та продуктивності працівників

(лише міститься в довільній формі складена таблиця за суб`єктивним судженням/оцінюванням представника відповідача), не було враховано вимоги закону про переважне право позивача на залишенні на роботі у зв`язку з великим безперервним стажем роботи на підприємстві; не було взято до уваги новий штатний розпис після проведення оптимізації (встановлена загальна чисельність працівників), оскільки відповідно до повідомлення Державної служби зайнятості на підприємстві відповідача існувала потреба у працівниках/вакантні посади (лист додано до матеріалів справи). Переведення позивача на іншу роботу через скорочення пропонувалось в іншу місцевість (за межами міста Запоріжжя)

та за нижчими категоріями посад (як-то листоноша, оператор нижчого класу).

Апеляційний суд безпідставно взяв до уваги нові докази - штатні розписи, які були долучені представником відповідача в суді апеляційної інстанції при новому апеляційному розгляді, та які не існували на момент прийняття рішення

судом першої інстанції, чим порушив норми процесуального права (статті 83,

367 ЦПК України), а також принципи правової визначеності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року АТ «Укрпошта» надіслало до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу ОСОБА_1 , мотивований тим, що оскаржувані судові рішення суду є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначається, що ОСОБА_1 пропонувалися наявні вакансії підприємства,

як за її професією оператора поштового зв`язку, так і іншу роботу на підприємстві. Від усіх запропонованих вакансій, а також від переведення на іншу роботу позивач письмово відмовилася. Підприємством не допущено жодного порушення трудового законодавства при скороченні позивача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського М. І., задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених

у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої

та апеляційної інстанцій відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою,

з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (пункт 4 частини

першої статті 36 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір

до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником

або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Водночас, роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду

чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії,

що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України

від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація

або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника,

які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу

на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався

він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 23 липня 2021 року

у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року

у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року

у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21) та багатьох інших.

Указане свідчить про сталість судової практики з вирішення подібних спорів.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Запорізької дирекції АТ «Укрпошта» від 21 травня

2020 року № 1054 «Про скорочення посад Запорізької дирекції АТ «Укрпошта»

з метою оптимізації чисельності дирекції та згідно з проведеним розрахунком чисельності штату за підсумками роботи 2019 року: з 01 серпня 2020 року скорочено посади, а саме оператора поштового зв`язку ВПЗ Запоріжжя 5 (ту, яку обіймала позивач) (а. с. 74-75, т. 1).

Наказом від 27 травня 2020 року № 1562-к «Про скорочення чисельності штату», виданим із метою оптимізації чисельності дирекції та згідно з проведеним розрахунком чисельності штату за підсумками роботи 2019 року, на підставі наказу Запорізької дирекції АТ «Укрпошта» від 21 травня 2020 року № 1054

«Про скорочення посад Запорізької дирекції АТ «Укрпошта» вирішено попередити про звільнення з роботи за скороченням штату (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України) з 31 липня 2020 року працівників Запорізької дирекції АТ «Укрпошта, в тому числі ОСОБА_1 оператора ПЗ 1 класу ВПЗ Запоріжжя 5 (а. с. 78-79, т. 1).

Тобто, у відповідача дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці,

а саме відбулося скорочення штатної чисельності працівників Запорізької дирекції АТ «Укрпошта».

Вказана обставина встановлена судами та не спростована позивачем.

Про наступне вивільнення ОСОБА_1 було повідомлено роботодавцем

28 травня 2020 року, про що свідчить її підпис на повідомленні (а. с. 82, т. 1). Одночасно їй було запропоновано надати згоду на переведення на одну

з запропонованих посад, а саме: сортувальника ПВ та ВД в ВПЗ Запоріжжя 4

(м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 21 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 32 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 83 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 89 (м. Запоріжжя); оператора ПЗ ВПЗ Балабине (Запорізький район); листоноша ВПЗ Вільнянськ 2 (Вільнянський район); оператора ПЗ ДО КПД (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ м. Білозірка 1 (К-Дніпровський район) (а. с. 83, т. 1).

27 липня 2020 рокуОСОБА_1 було запропоновано вакантні посади: листоноші ВПЗ Запоріжжя 21 (0,7) 32 (0,9), 63 (0.9), 67, 71, 89, 96 Балабине; оператора поштового зв`язку ДО та КПД ВПЗ Запоріжжя 41, 50, 95, 104, 107 Біленьке; сортувальника ЦОП (а. с. 84, т. 1).

Згоди на зайняття цих посад ОСОБА_1 не надала.

Указані вище обставини спростовують твердження позивача про те, що їй не було вручено письмове попередження про вивільнення, а також їй ніхто не пропонував перевестись на іншу посаду.

Апеляційний суд, виконуючи вказівки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду (частина перша статті 417

ЦПК України), встановив, що відповідно до довідки АТ «Укрпошта», виданої

на запит апеляційного суду, станом на 31 липня 2020 року в автоматизованій системі товариства обліковувалися 17 вакантних посад, у тому числі 6 посад оператора поштового зв`язку. Вказані посади, які наявні в інших поштових відділеннях, були запропоновані позивачу 27 липня 2020 року, проте остання відмовилася від переведення на будь-яку з запропонованих, зазначивши

в повідомленні «не згодна» і поставивши свій підпис.

Самі по собі відомості про потребу «Укрпошти» у працівниках, які зазначені у листі Запорізького центру зайнятості від 28 вересня 2020 року, не суперечать відомостям про вакантні посади, які були запропоновані позивачу напередодні

її звільнення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що роботодавець належним чином виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України, а саме: більш

ніж за два місяці до звільнення попередив позивача про наступне вивільнення, двічі пропонував усі наявні вакантні посади, що не заперечується і позивачем.

Будь-яких обмежень щодо звільнення позивача судами не встановлено,

а позивачем не доведено.

Крім цього, позивач не надала доказів її належності до категорії осіб, визначених

у статті 42 КЗпП України, які мають переважне право на залишення на роботі. Судами таких обставин також не встановлено.

Крім цього, відповідач виконав вимоги статті 43 КЗпП України. Профспілкова організація надала згоду на звільнення позивача на підставі пункту 1

частини першої статті 40 КЗпП України.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним

у матеріалах справи доказам і доводам сторін, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача з займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності

та штату працівників відбулося із дотриманням норм трудового законодавства.

Із такими висновками судів погоджується і Верховний Суд. Висновки судів

не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у наведених заявниками постановах.

Судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).

Також є правильними висновки судів щодо відмови в задоволенні решти позовних вимог, які є похідними від основної позовної вимоги про поновлення на роботі.

Доводи касаційних скарг про порушення апеляційним судом норм процесуального права в частині прийняття нових доказів, є безпідставними, оскільки колегія суддів апеляційного суду виконувала вказівки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, та які є обов`язковими

для виконання при новому розгляді справи відповідним судом. Верховний Суд

у постанові від 10 січня 2024 року, скасовуючи попередню постанову апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, виходив із того, що: апеляційний суд не дослідив лист Запорізького обласного центру зайнятості, на який посилалася позивач, і не надав йому оцінки, не встановив, які посади були вакантними, та чи всі вакантні посади пропонувалися позивачу.

Натомість, при новому розгляді апеляційний суд указані обставини дослідив, встановив відповідні факти, що виклав в тексті оскаржуваної постанови

від 26 березня 2024 року, навівши мотиви та обґрунтування.

Доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, вони зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції,

а також незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання

на факти, що були предметом дослідження суду, в тому числі й суду касаційної інстанції.

Судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону,

які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції не встановлено. А правильне по суті й законне судове рішення не може бути скасованим з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно

від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності,

які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність

та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського Максима Ігорьовича, залишити

без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року

та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць