ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
18.11.10
о 12 год. 23 хв.
каб. № 3 Справа №2а-2905/10/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:
судді Єфременко О.О.,
при секретарі Авчиян К.Е.
за участю представників:
позивача –Цуркан Сергія Анатолійовича, посвідчення № 505 від 13.06.2007;
відповідача –Чиркової Ольги Миколаївни, довіреність № 03-15/1993 від 14.05.2010;
третьої особи –Уварової Світлани Павлівни, довіреність № б/н від 11.10.2010
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Прокурора міста Севастополя
до Севастопольської міської Ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство «Севастополь–інцест»Севастопольської міської Ради
про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
Прокурор міста Севастополя звернувся до суду з адміністративним позовом до Севастопольської міської Ради про визнання протиправним та скасування рішення Севастопольської міської Ради № 10799 від 13.07.2010 «Про затвердження містобудівного обґрунтування, проекту землеустрою по відводу земельної ділянки та надання у постійне користування КП «Севастополь-інвест»СМР земельної ділянки площею 0,1400 га для будівництва та обслуговування берегоукріплювальних споруд з приміщеннями для відпочинку за адресою: Севастопольська зона ПБК, 6-в».
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем вимог діючого законодавства.
Ухвалою від 04.10.2010 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою від 14.10.2010, з’ясував відсутність можливості врегулювання спору між сторонами, закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.
Цією же ухвалою в порядку статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України судом до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Комунальне підприємство “Севастополь-інвест” Севастопольської міської Ради, оскільки рішення у справі може вплинути на його права, свободи, інтереси або обов'язки.
В ході судового розгляду позивач підтримав позовні вимоги, просить їх задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченнях від 18.11.2010 вважає, що рішення, яке оскаржується, прийнято на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституції та законами України та зазначає, що нормами Закону України «Про природно-заповедний фонд України»встановлені обмеження діяльності на територіях об’єктів природно-заповедного фонду, межі яких встановлюються в натурі відповідно до законодавства. Проте, Севастопольська міська Рада не приймала рішень про розробку та затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповедного фонду –гідрологічної пам’ятки природи місцевого значення «Прибрежний шквальний комплекс біля мису Сарич».
Представник третьої особи позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 28.10.2010 по 09.11.2010, з 09.11.2010 по 18.11.2010.
Відповідно до статей 27, 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України представникам сторін роз’яснені процесуальні права і обов’язки.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд -
встановив
Відповідно до статті 121 Конституції України, прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, в тому числі, і нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
Статтями 1, 9 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими радами, їх виконавчими органами, здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, також і відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.
Прокуратурою м.Севастополя проведена перевірка, у ході якої встановлено, що Севастопольською міською Радою прийнято рішення № 10799 від 13.07.2010 «Про затвердження містобудівного обґрунтування, проекту землеустрою по відводу земельної ділянки та надання у постійне користування КП «Севастополь-інвест»СМР земельної ділянки площею 0,1400 га для будівництва та обслуговування берегоукріплювальних споруд з приміщеннями для відпочинку за адресою: Севастопольська зона ПБК, 6-в».
Прокурором міста Севастополя 17.08.2010 за вих. № 07/4-97вих.10 до Севастопольської міської Ради було принесено протест з вимогою зазначене рішення скасувати, як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства (а.с.8-9).
Рішенням Севастопольської міської Ради № 10895 від 15.09.2010 протест прокурора в порядку нагляду № 07/4-97вих.10 від 17.08.2010 на рішення № 10799 від 13.07.2010 відхилено (а.с.6-7).
Частиною четвертою статті 21 Закону України «Про прокуратуру»передбачено, що у разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним.
Відповідно до положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, провівши оцінку представленим доказам, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктами 1-3 рішення Севастопольської міської Ради № 10799 від 13.07.2010, яке є предметом оскарження, затверджено містобудівне обґрунтування розташування об’єкту градобудівництва - берегоукріплювальних споруд з приміщеннями для відпочинку в районі мису Сарич; затверджений проект землеустрою по відводу земельної ділянки за адресою: Севастопольська зона ПБК, 6-в для будівництва та обслуговування берегоукріплювальних споруд з приміщеннями для відпочинку; КП “Севастополь-інвест” СМР надана у постійне користування земельна ділянка площею 0,1400 га за адресою: Севастопольська зона ПБК, 6-в для будівництва та обслуговування берегоукріплювальних споруд з приміщеннями для відпочинку з віднесенням цих земель до категорії земель рекреаційного призначення.
Рішенням Севастопольської міської Ради № 1644 від 13.03.2007 внесені зміни до рішень Севастопольської міської Ради, відповідно до умов якого землі прибережної зони від мису Айя до меж земель міста Ялта на мисі Сарич віднесені до категорій земель рекреаційного призначення, за виключенням земельних ділянок, раніше віднесеним до інших категорій земель та затверджено описання меж земель рекреаційного призначення між мисом Айя та межею земель міста Ялта на мисі Сарич (додаток № 2 до рішення).
Відповідно до статті 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (далі –Закон) до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, які в свою чергу можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Положеннями статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно статті 6 Закону території та об'єкти, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням щодо кожної з таких територій чи об'єктів, яке відповідно до цього Закону та законодавства України про охорону пам'яток історії та культури затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та центральним органом виконавчої влади в галузі культури.
Отже, на підставі зазначених норм Закону, обмеження діяльності може бути встановленими та територіях об’єктів природно-заповедного фонду, межі яких встановлені в натурі відповідно до діючого законодавства.
Згідно з частиною першою статті 20 Земельного Кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Відповідно до пункту 37 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до виключної компетенції Ради, зокрема, відноситься прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні.
Згідно з частиною 3 статті 53 Закону рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
В ході судового розгляду судом встановлено, що Севастопольською міською Радою прийнято рішення № 393 від 04.07.2006 «Про затвердження меж частини об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та оголошення територій в цих межах територіями природно-заповідного фонду місцевого значення, які підлягають особливій охороні», пунктом 5.2 якого Севастопольській міській державній адміністрації зазначено до 15.07.2006 надати до Севастопольської міської Ради один екземпляр оригіналу розроблених в 2005 році ДП «Севастопольський геодезичний центр»проектів землеустрою по встановленню меж частини об’єктів природно-заповідного фонду місцевого призначення, розташованих в межах міста Севастополя, зокрема, гідрологічного пам’ятнику природи «Прибережний аквальний комплекс у мису Сарич»площею 60 га.
Однак, рішення щодо розробки та затвердження проекту землеустрою по організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду –гідрологічної пам’ятки природи місцевого значення «Прибережний аквальний комплекс у мису Сарич»Севастопольською міською Радою не приймалось, тобто межі цього об’єкту природно-заповідного фонду затверджені не були, рішення про оголошення його території пам’ятником природи з режимом природно-заповідного фонду місцевого призначення не прийнято.
Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність посилання позивача на ту обставину, що рішенням № 10799 від 13.07.2010 було затверджено містобудівне обґрунтування, проект землеустрою по відводу земельної ділянки та надане у постійне користування земельна ділянка в межах території природно-заповедного фонду –гідрологічної пам’ятки природи місцевого значення, оскільки відведення земельної ділянки у межах території певного об’єкту може бути підтверджено на підставі затвердженого проекту землеустрою щодо встановлення меж території такого об’єкту.
В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на висновок Головного управління Держкомзему у м. Севастополі № 8-5-4/9558 від 10.12.2009, в якому категорія земель зазначена як землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Проте, належних та допустимих доказів віднесення цих земель до зазначеної категорії прокурором суду не надано.
Крім того, зазначений висновок є позитивним, тобто Головне Управління Держкомзему в м. Севастополі узгодило матеріали вибору, місця розташування та цільового призначення земельної ділянки в районі мису Сарич Балаклавського району для будівництва і обслуговування берегоукріплювальних споруд з приміщеннями для відпочинку.
Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а надані відповідачем та третьою особою письмові докази є належними та допустимими в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, статтею 28 Закону передбачено, що на території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує їх збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених пам'ятками природи, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Зі змісту рішення № 10799 від 13.07.2010 вбачається, що метою використання вказаної земельної ділянки є здійснення берегоукріплювальних заходів, які перешкоджають обваленню берегового схилу, сприяє збереженню берегової лінії, об’єктів природного середовища.
Так, положеннями пункту 4 рішення Севастопольської міської ради № 10799 від 13.07.2010 КП “Севастополь-Інвест” СМР зобов’язано, зокрема, охоронне зобов’язання на землі природно-заповідного фонду “Гідрологічний пам’ятник природи місцевого призначення “Прибережний аквальний комплекс у мису Сарич”.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Згідно з визначенням, наведеному у термінологічному словнику, берегоукріплювальна споруда –це гідротехнічна споруда для захисту берега від розмивання і обвалів. Таким чином, будівництво берегоукріплювальних споруд має на меті укріплення берега та буде сприяти збереженню охоронної зони.
Відсутність негативного впливу використання спірної земельної ділянки підтверджується матеріалами державної експертизи землевпорядної документації та містобудівної документації проекту землеустрою та містобудівного обґрунтування, їх погодження уповноваженими органами в частині дотримання вимог природоохоронного законодавства.
За таких обставин, надання в постійне користування КП «Севастополь-інвест»СМР земельної ділянки для будівництва і обслуговування берегоукріплювальних споруд з приміщеннями для відпочинку не суперечить приписам статті 9 Закону.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги та викладені в позовній заяві доводи є необґрунтованими, тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.
Постанова складена та підписана в порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 23 листопада 2010 року о 17-00.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
п о с т а н о в и в:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя < підпис > О.О. Єфременко