Справа № 2-1052/10

Р І Ш Е Н Н Я

            ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 19 листопада 2010 року                                             м. Полтава                    

Ленінський районний суд м. Полтава у складі:

головуючого судді – Новака Ю.Д.,

при секретарі – Рудь М.І.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава в залі Ленінського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В.А. про визнання шлюбного договору недійсним,-

    ВСТАНОВИВ:

          У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В.А. про визнання шлюбного договору недійсним.

          У позовній заяві просить суд визнати шлюбний договір, укладений 3 червня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2  недійсним, посилаючись на те, що даний правочин порушує його права та інтереси.

 В судовому засіданні позивач та його представник свої вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

          Представник відповідачів  позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість.

    Третя особа по справі до суду не з»явилась, проте від неї надійшла заява з проханням розглядати справу без її участі.

          Суд, вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає   задоволенню виходячи з наступного.    

 22 квітня  2009 року рішенням Ленінського районного суду м. Полтави з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 стягнуто борг в сумі 43285,19 грн., що складається з 25000,00 грн. боргу за розпискою, 10749,20 грн. інфляційних збитків за період з 01.08.2007 р. по 31.03.2009 р., 5451,54 грн. процентів за користування коштами за період з 01.08.2007 р. по 31.03.2009 р., 1784,45 грн. три  проценти річних за період з 01.08.2007 р. по 31.03.2009 р., 330 грн. судових витрат.

13 липня 2009 року  рішенням  колегії суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області    рішення Ленінського районного суду м. Полтави  від 22 квітня 2009 року частково  змінено.  В задоволенні  позовних вимог про стягнення 5 451,54 грн. процентів за користування коштами – відмовлено. Постановлено  стягнути з ОСОБА_3  25 000 грн. боргу за розпискою, 10749,20 грн. інфляційних збитків за період з 01.08.2007 р. по 31.03.2009 р., 1784,45 грн. три  проценти річних за період з 01.08.2007 р. по 31.03.2009 р., 330 грн. судових витрат.

23 липня 2009 року на підставі заяви ОСОБА_1 Відділом Державної виконавчої служби в Ленінському районі м. Полтави відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного рішення суду  та проведені виконавчі дії спрямовані на примусове стягнення боргу,  зокрема  постановою від 13.08.2009 року в порядку ст.53 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем  накладений арешт на майно ОСОБА_3, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя та зареєстроване на ім’я її чоловіка -  відповідача ОСОБА_2

З постановою державного виконавця не погодився відповідач ОСОБА_2, який подав до Ленінського районного суду м. Полтави позов про скасування арешту на майно. На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2 надав суду копію спірного шлюбного договору згідно за яким майно подружжя, на яке може бути звернуто стягнення за виконавчим документом передане у його особисту власність.

 З  умовами даного шлюбного договору не погодився ОСОБА_1, який подав до Ленінського районного суду м. Полтави позов про визнання цього шлюбного договору недійсним.

         Як вбачається із матеріалів справи 3 червня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2,  був укладений шлюбний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченком В.А.  У відповідності із названим шлюбним договором  майно та грошові кошти, що набуті відповідачами до укладення спірного договору, зокрема квартира номер АДРЕСА_1,  та вантажний фургон-В, марки «Citroen Berlingo», передані у особисту власність ОСОБА_2  

         Згідно ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

         Відповідно до частини  5 ст. 93 Сімейного кодексу України встановлено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

        Так, Тимчасовим положенням про порядок  реєстрації права власності на нерухоме майно, що затверджене Наказом  Міністерства  юстиції  України N 7/5 від 7 лютого 2002 року, а саме Додатком 1 до пункту 2.1 цього Положення   встановлений виключний перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно.

        Шлюбний договір не входить до переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на  об’єкти нерухомого майна.

Також шлюбний договір не є підставою для реєстрації транспортного засобу як приватної власності відповідача ОСОБА_2, оскільки згідно ст. 35  Постанови Кабінету Міністрів від 7 вересня 1998 року № 1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів,  автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок,  інших прирівняних до них  транспортних засобів та мопедів», де наведений виключний перелік підстав для реєстрації права власності на транспортні засоби,  шлюбний договір не визначений як документ на підставі якого реєструється право власності на транспортні засоби.

 Отже, на підставі шлюбного договору відповідач ОСОБА_2  не може зареєструвати своє право приватної власності на перелічене у шлюбному договорі майно. Таким чином, правові наслідки передбачені шлюбним договором наступити не можуть.

 Згідно ст.95  Сімейного кодексу України, шлюбний договір укладений подружжям набирає чинності в день нотаріального посвідчення. В свою чергу, такий договір, розповсюджує свою дію на відносини, що виникають з моменту  нотаріального посвідчення і не має зворотної дії у часі, тобто не регулює майнові відносини,  які мали місце до його укладення.

  Так, боргова розписка була  написана до набрання чинності шлюбним договором, а рішення суду  першої інстанції  про стягнення боргу з ОСОБА_3  винесено також до вступу в дію спірного шлюбного договору.    

   Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України  зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, а відповідно до ст. 5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі. В свою чергу, шлюбний договір передбачає, що  все спільно набуте  подружжям майно під час шлюбу, вважається особистою приватною власністю  чоловіка, що суперечить вказаній нормі.

   Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України -  є підставою недійсності правочину.

         В ході судового засідання, представник відповідачів посилався на те, що подружжя не проживає разом, а ОСОБА_2  не має жодного відношення до ОСОБА_3, яка  ніби-то  проживає за межами м. Полтава та згідно Свідоцтва про розірвання шлюбу від 19 квітня 2010 року шлюб розірвано. Таке посилання на втрату статусу їх сімейних відносин не знайшло підтвердження в судовому засіданні. Згідно  кур’єрської накладної № 2891648, в якій зазначено, що саме ОСОБА_3, отримала 27 травня 2010 р. кур’єрською службою судові повістки за місцем попередньої реєстрації.

        Отже, доводи представника відповідачів  вступають в протиріччя із реальними обставинами справи, а це демонструє, що сімейні взаємовідносини існують і на даний час, незважаючи на  намагання будь-яким чином приховати цей факт.

        Головною метою  укладення  шлюбного договору  було - уникнення  відповідальності за своїми зобов’язаннями.  Подружжя не мало за мету створення правових наслідків  шлюбним договором, тому керуючись  ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України це є підставою визнання шлюбного договору недійсним.

        Згідно ч.4 ст.93 Сімейного кодексу України   шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище

        Так, згідно з апеляційною скаргою  ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 22 квітня 2009 р., представник відповідача   просить врахувати тяжкий матеріальний стан  ОСОБА_3, та взяти до уваги відсутність роботи з присвоєнням статусу безробітної (скарга від 18 травня 2009 р.)

         З вищезазначеного, виходить що шлюбний договір, укладений 3 червня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ,  ставить безробітну

ОСОБА_3 у надзвичайно невигідне матеріальне становище та позбавляє на щонайменшу частку в спільній власності подружжя.

          Згідно ст. 103 Сімейного кодексу України шлюбний договір на вимогу особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України.

         Згідно ч. 1 ст. 216 недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

         Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

         Таким чином,  шлюбний договір  є недійсним, укладеним з метою уникнення  ОСОБА_3 відповідальності за своїми зобов’язаннями.  Підставою недійсності правочину є   недодержання  в момент вчинення  правочину  сторонами вимог,  які встановлені  ЦК України  та  іншими актами цивільного  законодавства.  Даний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.5, 203, 234, 215, 216, 236, 526, 530, 549, 551, 1050, 1054 ЦК України, ст.60,69,93,95,103 Сімейного Кодексу України , ст.ст.3-4, 15-16, 60, 88, 212, 213, 214-215, 224-227 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

    Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним шлюбного договору- задовольнити.

            Визнати шлюбний договір укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 3 червня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченком В.А.  недійсним.

             Стягнути  з   ОСОБА_3    та ОСОБА_2 на  користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 8,50 грн., витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн.,   в рівних частинах.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня винесення рішення.

     Суддя                                                                   Ю.Д. Новак