30.04.2010
Справа № 2-4496/10/06
Р1ШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2010 року м. Харків
Київський районний суд міста Харкова у складі:
головуючий - суддя Золотарьова Л.І.
за участю:
секретаря - Шматок Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного Товариства ?ембанк” про розірвання договору банківського вкладу та стягнення суми вкладу ,-
ВСТАНОВИВ:
30.04.2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ „Земельного банку” (далі Банк), в якому просить розірвати договір банківського вкладу “Стандарт” та стягнути на її користь з „Банку” суму вкладу з нарахованими відсотками, 3% річних та інфляційні нарахування у розмірі 20175,53 грн. та стягнути судові витрати. В своїх доводах посилалась на те, що 22.03.2010 року між нею та „Банком” був укладений Договір строчкового банківського вкладу “Стандарт” на суму 19795,88 грн., на термін з 22.03.2010 року по 26.04.2010 рік. Вона зарахувала зазначену суму на рахунок. Вказує, що після закінчення строку депозиту звернулася письмово до відділення №1 ПАТ “Зембанк” з наміром отримати грошові кошти відповідно до умов зазначеного договору, але отримала відповідь з відмовою від виплати вкладу з посиланням на внутрішне розпорядження керівництва “Банку” та до теперішнього часу гроші не повернуто.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги уточнила та просила стягнути з відповідача на її користь відсотки за використання строкового банківського вкладу у розмірі 2234,50 грн., судові витрати у розмірі 133,40 грн. та моральну шкоду у розмірі 1500,00 грн. .
Представник відповідача не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений ссвоєчасно та належним чином, причину не явки суду не повідомив.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, всебічно й повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.60 ЦПК України).
Відповідно до договору банківського строкового вкладу “Стандарт” № 952/10-Т1-С-ГРН від 22.03.2010 року, укладеного між Відділенням №1 ХАК „Зембанк" та ОСОБА_1, остання передала „Банку” грошові кошти на депозитний рахунок № 26303073869 суму у розмірі 19795,88 грн.
Виходячи з заяви ОСОБА_1 до Голови правління ПАТ “Зембанк” від 22.04.2010 року та 26.04.2010 року, видно, що вона просила Банк розірвати договір строкового банківського вкладу „Стандарт” №952/10-Т1-С-Грн. від 22.03.2010 року, відповідно пп.. 4.1.3, 5.2.4..
Виходячи з заяви ОСОБА_1 до керівника ТО БО ПАТ “Зембанк” від 27.04.2010 року , видно, що вона просила Банк повернути суму грошові кошти відповідно нараховані за цим вкладом у вказаний у договорі строк.
Відповідно до п. 4.1.3 та 4.1.5 Договору, відповідач зобов’язується повернути суму вкладу та відсотки по неї на умовах та в порядку, встановлених цим Договором. Забезпечити повернення вкладу і належних процентів.
Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмови від зобов’язань або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно до ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) визначено як кошти в готівковій або у безготівковій формі, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Згідно з ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах, повернення, які встановлені договором.
Таким чином, відмова відповідача від повернення суми депозитного (строкового) вкладу ОСОБА_1 за її вимогою є порушенням її права та невиконанням умов договору.
Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
В силу приписів ч. 1 ст. 1058 ЦК України та п. 3.3. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою Правління НБУ від 03.12.2003 р. № 516, банки повертають вклади та сплачують проценти на них у порядку та строки, що визначені умовами договору банківського вкладу між вкладником і банком.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами, а ст. 525 ЦК України прямо встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання не допускається.
Зокрема, пп. 4 п. 1.8. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492, передбачено, що вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.
З цього положення витікає, що за договором банківського вкладу клієнт передає належні йому гроші банку в управління. Право власності на гроші до банку не переходить, а залишається у клієнта.
У наведеному вище визначенні терміну «вклад», яке міститься у ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначено, що кошти клієнтів розміщаються на їх іменних рахунках.
Отже, вимога клієнта (у даному випадку вкладника) про повернення банком вкладу за своєю суттю є розпорядженням клієнтом власними грошовими коштами.
Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що на вимогу вкладника відповідач був зобов'язаний на виконання п. 4.1.3 та 4.1.5 Договору банківського вкладу виплатити проценти по ньому у повному обсязі.
Пунктом 3.1. договору банківського вкладу, укладеного між позивачем і відповідачем, передбачено, що проценти за користування вкладом нараховуються щомісяця в розмірі 20% річних від дня, наступного за днем надходження коштів у Банк до дня, який передує поверненню коштів, встановленого п. 1.1. даного договору.
Тому за час прострочення повернення вкладу відповідач зобов'язаний сплатити 20% відсотки річних за період з квітня по вересень 2010 року дорівнює 2234,50 грн.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідач перерахував на рахунок відповідача суму вкладу не проценти за користування вкладом у розмірі 20277,50 грн.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинного бути виконане у встановлений строк (термін).
Що стосується вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, то вона є безпідставною і не підлягає задоволенню, оскільки ні чинним законодавством України, ні укладеним між сторонами договором банківського вкладу не передбачено такий правовий наслідок порушення його умов як відшкодування моральної шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права та у відповідності до договору банківського вкладу, беручи до уваги наявне невиконання Банком умов договору, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про зобов'язання банку повернути відсотки за користування кредитом.
Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли.
Декрету Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21 січня 1993 року «Про державне мито», суд стягує з Публічне акціонерне товариство „Земельний банк” в дохід держави судовий збір.
Суд вважає за необхідне стягнути з “Банку” на користь позивача витрати на інформаційно – технічне забезпечення.
Суд, оцінивши належність, допустимість, кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 526, 651, 1060 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 218, 224, 225 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Договір кредиту № 952 /10-Т1-С-Грн. від 22 березня 2010 року укладеного між ОСОБА_1 та Відділенням №1 ПАТ „Зембанк” - розірвати.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Земельний банк” на користь ОСОБА_1 1752 (одну тисячу сімсот п*ятдесят дві) грн. 88 коп. – проценти за користування вкладом .
Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Земельний банк” на користь ОСОБА_1 133 (сто тридцять три) грн. 40 коп. - витрати за сплату інформаційно технічного забезпечення розгляду справи та витрати понесені у зв’язку з складанням позову.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Земельний банк” на користь державне мито у розмірі 51 (п’ятдесят одну) грн. 00 коп..
В задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди – відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через районний суд шляхом подачі до апеляційної скарги на рішення суду протягом 10 днів з дня його проголошення.
Головуючий – підпис вірно суддя
секретар