УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-862 2010 року
Категорія ч.3ст.365 КК України Т.З. Головуючий у 1-й інстанції Савченко А.Г.
Доповідач: Ландар О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого Ландар О.В.
Суддів Довгаль С.А., Юренко Л.А.
за участю прокурора Адамець А.М.
захисників ОСОБА_1 ОСОБА_2,
засудженого ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні 24 листопада 2010 року в м. Полтаві кримінальну справу за апеляціями помічника прокурора Октябрського району м.Полтави, засудженого ОСОБА_3 та в його інтересах захисників ОСОБА_1. та ОСОБА_2 на вирок Октябрського районного суду м.Полтави від 11 червня 2010 року,-
В с т а н о в и л а :
Цим вироком
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, уродженець АДРЕСА_1, житель м.Полтави, освіта середня технічна, одружений, маючий на утриманні неповнолітню дитину, не працюючий,, раніше не судимий,-
за ч. 2 ст. 121 КК України на сім років позбавлення волі;
за ч. 3 ст. 365 КК України на вісім років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади у правоохоронних органах на три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України – за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого порання більш суворим у виді восьми років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади у правоохоронних органах на 3 роки.
На підставі ст. 54 КК України засуджений ОСОБА_3 позбавлений спеціального звання – старшого лейтенанта міліції.
Як встановив суд, засуджений ОСОБА_3 в період з 25 листопада 2002 року по 15 березня 2004 року, обіймаючи згідно з наказом начальника УМBC України в Полтавській області № 103 о/с від 25 листопада 2002 року посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу по боротьбі з організованими злочинними угрупуваннями в пріоритетних напрямках економіки УБОЗ УМВС України в Полтавській області, здійснюючи функції представника влади, являючись службовою особою, яка займає відповідальне становище, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції, діючи за попередньою змовою групою осіб з засудженим ОСОБА_4, і трьома іншими працівниками УБОЗ УМВС України в Полтавській області, кримінальна справа щодо яких виділена в окреме провадження у зв‘язку з їх розшуком, з метою показати уявну видимість успішної діяльності по розкриттю тяжких злочинів і покращення показників роботи відділу по боротьбі з ОЗУ в пріоритетних напрямках економіки УБОЗ УМВС України в Полтавській області, в якому працювали як оперативні співробітники, всупереч положенням Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, відповідно до якого основним завданням міліції є забезпечення безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, а діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи та інше і основним обов'язком міліції є забезпечення безпеки громадян, порушуючи умови, випадки і порядок застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу та спеціальних засобів, в порушення встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку діяльності органу дізнання при проведенні перевірок по заявах, повідомленнях і іншій інформації про злочини та розслідуванні кримінальних справ, всупереч вимогам Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року, яким, зокрема визначені принципи оперативно-розшукової діяльності - законність, дотримання прав і свобод людини та інше, порушуючи вимоги наказу МВС України № 548 дск від 14 серпня 1995 року «Про затвердження Положення про службу міліції з охорони й конвоювання затриманих і взятих під варту осіб», Інструкції про роботу ізоляторів органів внутрішніх справ для тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб (ІТТ), Правил поведінки в ізоляторах тимчасового тримання осіб, затриманих і взятих під варту, Інструкції про порядок медичного та санітарно-протиепідемічного забезпечення в ізоляторах органів внутрішніх справ для тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб, Типового штату ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб, згідно з якими виведення затриманих і заарештованих з приміщення ІТТ в службові кабінети органів внутрішніх справ забороняється, порушуючи дану ним присягу працівника органів внутрішніх справ України завжди суворо дотримуватися Конституції України та чинного законодавства, з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов‘язок, вимоги статутів і наказів, мужньо і рішуче боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права і свободи громадян, та всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ, протягом 2003 року за попередньою змовою групою осіб з засудженим ОСОБА_4 трьома працівниками УБОЗ УМВС України в Полтавській області, кримінальна справа щодо яких виділена в окреме провадження, вчинив перевищення влади і службових повноважень та спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5 за таких обставин.
Згідно положення п. 2.5. наказу МВС України № 548 дск від 14 серпня 1995 року «Про затвердження Положення про службу міліції з охорони й конвоювання затриманих і взятих під варту осіб», Інструкції про роботу ізоляторів органів внутрішніх справ для тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб (ІТТ), Правил поведінки в ізоляторах тимчасового тримання осіб, затриманих і взятих під варту, Інструкції про порядок медичного та санітарно-протиепідемічного забезпечення в ізоляторах органів внутрішніх справ для тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб, Типового штату ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб, - виведення затриманих і заарештованих з приміщення ІТТ в службові кабінети органів внутрішніх справ забороняється.
1 грудня 2003 року, приблизно о 18 год., засуджений за вчинення цього злочину ОСОБА_4 і Н., справа щодо якого виділена в окреме провадження, всупереч викладеним положенням нормативних документів, доставили взятого під варту обвинуваченого по кримінальній справі № 031130469 ОСОБА_5 разом з іншими заарештованими по тій же справі із ІТТ Лохвицького РВ УМВС України в Полтавській області в приміщення УБОЗ УМВС України в Полтавській області (далі - УБОЗ) по вулиці Жовтневій, 38 в м. Полтаві.
В службовому кабінеті № 21 УБОЗ засуджений ОСОБА_3 спільно з засудженим за вчинення цих злочинів ОСОБА_4 та іншими працівниками УБОЗ, справа щодо яких виділена в окреме провадження, не маючи ніяких процесуальних повноважень проводити будь-які слідчі дії та оперативно-розшукові заходи по кримінальній справі № 031130469, перевищуючи владу та надані йому службові повноваження, став домагатися від ОСОБА_5 забороненим шляхом давати неправдиві свідчення та зізнатися в скоєнні інших крадіжок в складі організованої злочинної групи, яких він не скоював, погрожуючи в разі відмови від давання таких показань застосувати відносно нього фізичне насильство.
Оскільки ОСОБА_5 заявив про свою непричетність до вчинення інших злочинів, засуджений ОСОБА_3, діючи спільно за попередньою змовою з засудженим за вчинення цих злочинів ОСОБА_4 та іншими особами, справа щодо яких виділена в окреме провадження, явно виходячи за межі наданих їм прав та службових повноважень, визначених статтями 12-14 Закону України «Про міліцію» про виключність випадків застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу та спеціальних засобів – наручників, повторно застосували до потерпілого ОСОБА_5 фізичне та психічне насильство, примушуючи дати неправдиві свідчення.
При цьому спочатку засуджений за вчинення цих злочинів ОСОБА_4, завівши ОСОБА_5 руки за спину, зафіксував на них наручники та спільно з підсудним Б. справа щодо якого виділена в окреме провадження, поклав потерпілого на підлогу обличчям вниз, а засуджений ОСОБА_3, якому ОСОБА_4 передав маску протигазу, надів її на голову потерпілому.
Оперуповноважений ОСОБА_4, притримуючи ОСОБА_5 від спроб вивільнитися, почав періодично перекривати доступ повітря шляхом затискування отвору трубки гофрованого шлангу протигазу. Один із присутніх в кабінеті працівників УБОЗ, справа щодо якого виділена в окреме провадження, прикуривши цигарку, вдував її дим у гофровану трубку маски протигазу, в результаті чого ОСОБА_5 задихався та відчував нестерпний біль. В цей час засуджений ОСОБА_3 разом з Б., справа щодо якого виділена в окреме провадження, стояли на ногах та спині потерпілого, притримуючи його і наносячи удари по тулубу. Інший співучасник Н., справа щодо якого виділена в окреме провадження, примушував потерпілого давати неправдиві показання, застосовуючи психічне насильство, яке виразилося у погрозах повторно піддати фізичному насильству та катуванню.
Внаслідок фізичного насильства потерпілому ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді механічної асфіксії з розвитком післятравматичної енцефалопатії, крововиливів в голосові складки, чисельних крововиливів в з’єднувальну оболонку очей та шкіру піднижнєщелепних ділянок справа та зліва, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.
В апеляції помічника прокурора Октябрського району м.Полтави порушувалось питання про скасування вироку суду та призначення засудженому суворішого на один рік покарання за обома злочинами.У день судового розгляду прокурор апеляцію змінив та просить виключити із резолютивної частини вироку вказівку про позбавлення засудженого ОСОБА_3 спеціального звання через неправильне застосування кримінального закону.
Захисники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають, що постановлений відносно їх підзахисного вирок не грунтується на матеріалах справи, а судове і досудове слідство однобічним і неповним.Перш за все вони ставлять від сумнів висновок судово-медичної експертизи щодо правильності визначення тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_5Вважають, у справі немає доставірних даних про залучення до освідування потерпілого спеціалістів ПОКЛ – лор-лікара та невропатолога.В той же час саме з урахуванням їх записів, оригінали яких вони добивалися оглянути, зроблені висновки комісійної експертизи. Клопотання ж про допит слідчого з цього приводу суд першої інстанції відхилив.Не був допитаний і експерт.
Вказують також, що кваліфікуюча ознака – попередня змова не знайшла свого підтвердження, а до показань потерпілдого необхідно віднестись критично з огляду на стан, у якому він перебував.Окрім цього вважають необгрунтованим обвинувачення ОСОБА_3 у порушенні вмінених йому ряду нормативних актів, які стосуються порядку затримання, етапування та утримання в ІТТ затриманих осіб, та рішення суду про позбавлення засудженого спеціального звання. З цих підстав просять вирок скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.
На ці ж обставини, як підстави до скасування вироку, покликається і засуджений ОСОБА_3 У принесених доповленнях до апеляції він, окрім цього стверджує, що в силу ст.55 КПУ України суддя не мав права рогзлядати його справу, адже до цього слухав справу щодо співвиконавця злочину.
Заслухавши доповідача, прокурора Адамець А.М. про небхідність виключення із вироку додаткового покарання, а в іншій частині залишення його без зміни, виступи захисників ОСОБА_1. і ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_3 на підтримання поданих апеляцій, провівши часткове судове слідство з допитом слідчого Ральського А.В. та експерта ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи та доводи принесених апеляцій, колегія суддів приходить до висновку, що усі вони підлягають до часткового задоволення виходячи із наступного.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, за які він засуджений, грунтується на сукупності доказів належно перевірених та оцінених судом і є вірними.
Так, потерпілий ОСОБА_5 в суді показав, що 1 грудня 2003 року його, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, з якими він разом притягався до кримінальної відповідальності, було перевезено з ІТТ Лохвицького РВ УМВС України в Полтавській області в м. Полтаву, в Полтавський УБОЗ. Доставляли їх працівники підрозділу «Сокіл», а також працівники УБОЗ ОСОБА_4 та ОСОБА_9 Останній разом з працівником УБОЗ ОСОБА_10 зразу ж завів його в кабінет № 21 на 2-му поверсі, де знаходився ОСОБА_11, який працював за комп’ютером і якого вони попросили поспостерігати за ним, доки в кабінет зайдуть інші працівники УБОЗ, вийшовши зразу ж після цього з кабінету. Він сидів на стільці біля столу, за яким на комп’ютері працював ОСОБА_11 В кабінеті голосно звучала музика. Через деякий час в кабінет зайшли ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який зразу ж запитав, чи буде він давати пояснення по справі. При цьому його пересадили на інший стілець, який стояв під стіною. Всі, хто знаходився в кабінеті, крім ОСОБА_11, який продовжував працювати за комп’ютером, обступили його і чекали відповіді, категорично вимагаючи при цьому від нього зізнання у вчиненні злочину в складі організованої злочинної групи з іншими особами, які разом з ним також були доставлені в УБОЗ. Коли він відмовився визнавати вину у тому, що йому пропонували і заявив про необхідність присутності під час його допиту адвоката, до нього підійшов ОСОБА_3 і обнявши за шию, притиснув його до себе і сказав, що він його адвокат. Після цього ОСОБА_4, дістав із якогось ящика ковдру і розіслав її на підлозі. Його підвели до неї і повалили на ковдру обличчям вниз. ОСОБА_4 йому лежачому одіг на руки наручники, завівши при цьому руки за спину, ОСОБА_12, став на ноги, а ОСОБА_3 колінами на спину. При цьому він надів йому на голову протигаз, який перед цим йому передав ОСОБА_4, діставши його з ящика. ОСОБА_9 стояв поруч. Далі домагаючись від нього зізнання у тому ж, ОСОБА_4 перетиснув на деякий час трубку на протигазі, припиняючи таким чином доступ повітря та переконуючи при цьому у серйозності наміру застосувати до нього тортури та втілити в життя ті погрози, які вони висловлювали йому в автомобілі, ще під час його перевезення з Лохвицького райвідділу міліції. Оскільки і після цього він продовжував мовчати, то останній, звертаючись до когось із присутніх, запропонував запалити цигарку і впустити дим в трубку протигазу. Він, лежачи на підлозі, через запітнілі скельця протигазу нечітко бачив як до нього хтось наблизився в черевиках чорного кольору і після цього йому впустили дим в трубку протигазу. З цього часу він перестав бачити будь що, оскільки через скельця не було видно не тільки від того, що вони покрились спаринами поту, а й через дим, який поступив під маску протигазу. Так як трубка була перетиснута і припинився доступ повітря, він почав задихатись і втрачати свідомість, у нього почались судоми і він на деякий час знепритомнів. Коли за допомогою води, якою його обливали, він повернувся до свідомості, то лежачи на підлозі, відчував нестерпний біль і муки. Всі, хто застосовував тортури до нього, знаходились поруч. ОСОБА_11 продовжував, сидячи за столом, працювати на комп’ютері, як і до того, коли інші працівники УБОЗ розпочали знущатись над ним. Поруч з ним на стільці сидів ОСОБА_4, який запитував чи буде він зізнаватись у скоєнні тих вигаданих ними злочинів, вину в яких йому пропонували взяти на себе. Від безвиході і з метою зберегти своє життя, він погодився на їх вимоги. Тоді ОСОБА_9 допоміг йому піднятись з підлоги. Його підвели до столу і посадили на стілець. ОСОБА_9 дав йому папір і ручку та почав диктувати зміст показань, які він повинен був написати, зізнаючись у тому, чого ніколи не вчинював, тобто в скоєнні крадіжки нафтового і газового обладнання з метою подальшого його збуту. В цей час в кабінет забіг ОСОБА_12, щось сказав ОСОБА_9, схопив кабель від комп’ютера і всі, крім ОСОБА_11, вибігли з кабінету. Він залишився з ОСОБА_11, який продовжував працювати за комп’ютером і який з ним не спілкувався. Останній також не звертав на нього ніякої уваги і ніяких вимог чи то про написання пояснень, чи будь-яких інших, не заявляв. Потім в кабінет зайшли ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які вивели його з кабінету та відвезли в Полтавський ІТТ. Через день від слідчого Ральського А.А. він дізнався про те, що від тортур 1 грудня 2003 року в сусідньому кабінеті загинув ОСОБА_7 і він дав показання з приводу застосування до нього в той же час недозволених методів досудового слідства та заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень.
Свої показання про обставини заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень та участі в цьому ОСОБА_3 потерпілий підтвердив в ході очних ставок з ОСОБА_4 (т. 2 а. с. 180 – 185), ОСОБА_9 (т. 2 а. с. 186 – 190), ОСОБА_12 (т. 2 а. с. 191 – 194), ОСОБА_11 (т. 2 а. с. 200-203), а також під час відтворення обстановки і обставин події злочину з його участю в ході досудового слідства 29 грудня 2003 року (т. 2 а. с. 223-243).
Аналізуючи показання потерпілого, місцевий суд вірно вказав у вироку, що вони є категоричними і не суперечливими, логічно послідовними. Зокрема, що стосується дій засудженого ОСОБА_3, вони повністю узгоджуються з іншими доказами в частині характеру, механізму, способу заподіяння йому тілесних ушкоджень і їх тяжкості, а тому суд обгрунтовано прийняв їх до уваги як правдиві та поклав в основу обвинувачення разом з іншими доказами по справі.
Твердження у апеляціях засудженого та його захисників про суперечливість в показаннях потерпілого колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки вказані ними різниці у цих свідченнях стосуються кількості учасників допитів, їх тривалості та інших другорядних обставин події.
Разом з тим, оцінюючи показання потерпілого з точки зору їх об’єктивності та відповідності дійсності, суд першої інстанції обгрунтовано послався також і на висновок амбулаторної психолого-психіатричної експертизи потерпілого від 29 січня 2004 року (т. 8 а. с. 30-34), згідно з яким він не виявляє ознак хронічного захворювання і короткочасного психічного розладу, як не виявляв цього і на час заподіяння йому тілесних ушкоджень. Він виявляє ознаки наслідків повторних черепно-мозкових травм (1992 року та 26 листопада 2003 року) без психозу і слабоумства з помірно вираженим стійким церебростенічним синдромом. Ступінь розладів, які має потерпілий, не така, щоб у вказаний період він не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. В зазначений період він міг правильно сприймати, запам’ятовувати, відтворювати факти, які мають значення для справи, в тому числі і під час подій 26 листопада та 1 грудня 2003 року. Ступінь нервово-психічних змін у потерпілого в даний час така, яка не позбавляє його можливості сприймати, запам’ятовувати і відтворювати факти, які мають значення для справи.
Як видно із даних, що містяться у протоколі впізнання від 22 грудня 2003 року (т. 2 а. с. 205-222) потерпілий ОСОБА_5 під час досудового слідства впевнено впізнав засудженого ОСОБА_3, а також ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_12, як осіб, які 1 грудня 2003 року в кабінеті приміщення УБОЗ УМВС України в Полтавській області застосовували відносно нього фізичне та психічне насильство, надіваючи протигаз з перекриттям доступу повітря та запусканням під маску протигазу диму від цигарок, примушуючи його давати показання, які не відповідали дійсності.
Відповідно до висновку додаткової судово-медичної експертизи № 3380 від 9 січня 2004 року (т. 5 а. с. 61-63) показання потерпілого ОСОБА_5 викладені ним 29 грудня 2003 року в ході відтворення обстановки та обставин події злочину, співпадають з даними, які отримані в ході проведення судово-медичної експертизи в пунктах механізму, характеру, локалізації, тяжкості тілесних ушкоджень та можуть відповідати давності утворення.
Допитаний в суді свідок ОСОБА_8 пояснив, що 21 листопада 2003 року його разом з ОСОБА_13 та ОСОБА_5 після вчинення ними крадіжки трьох металевих засувок, затримали та доставили до Лохвицького РВ УМВС місцеві правоохоронці.Через декілька днів після затримання, його викликали в слідчу кімнату Лохвицького ІТТ , де двоє працівників УБОЗу розпитували про обставини скоєння крадіжки, а 1 грудня 2003 року його та товаришів мікроавтобусом перевезли в Полтаву. По дорозі ОСОБА_13 не скаржився на здоров‘я, поводив себе звичайно, був здоровим, їм по дорозі ніхто не погрожував та не бив. Після прибуття в м. Полтаву їх відразу привезли в УБОЗ. По дорозі вони нікуди, в тому числі в Полтавський ІТТ не заїжджали. На території УБОЗ ОСОБА_13 першим вивели з машини і кудись повели, а його та ОСОБА_5 завели в якийсь кабінет, схожий на учбовий клас. Приблизно через 5 хвилин його вивели у двір та на автомобілі відвезли в ІТТ. В послідуючому від ОСОБА_5 йому стало відомо, що в приміщенні УБОЗ того катували працівники УБОЗу, застосовуючи протигаз, та перекриваючи йому доступ повітря. Йому також відомо, що останньому внаслідок тортур були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.
Допитані в суді свідки ОСОБА_14 начальник відділу УБОЗ та ОСОБА_10, заступник начальника УБОЗ, підтвердили факт знаходження в приміщенні УБОЗ в кабінеті, де працював підсудний, потерпілого ОСОБА_5, його доставку туди з ІТТ Лохвицького РВ УМВС.
Як показав свідок ОСОБА_15,коли у його провадженні знаходилася кримінальна справа відносно ОСОБА_5 за фактом крадіжки, останній 1 грудня 2003 року разом з іншими особами був етапований з ІТТ Лохвицького РВ УМВС України в Полтавській області та без його дозволу доставлений не в ІТТ Полтавського міськуправління міліції, а в приміщення УБОЗу, де йому були спричинені тілесні ушкодження.
Свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 чиї показання були досліджені в суді в порядку ст. 306 КПК України, та ОСОБА_19 в суді, підтвердили факт конвоювання 1 грудня 2003 року приблизно о 18 год. 30 хв. – 19 год. разом з ОСОБА_4 і ОСОБА_9 затриманих ОСОБА_13, ОСОБА_5 і ОСОБА_8 із Лохвицького РВ УМВС в м.Полтаву на територію УБОЗ. (т. 2 а. с. 95-97, а. с. 145-146, а. с. 92-94),
Свідок ОСОБА_20, показання якого були досліджені в суді в порядку ст. 306 КПК України, показав, що 1 грудня 2003 року він разом з ОСОБА_9 та працівником ВШР «Сокіл» відвозив з УБОЗу в ІТТ спочатку ОСОБА_8, а потім потерпілого ОСОБА_5 (т. 2 а. с. 72)
Відповідно до довідки ІТТ ПМУ УМВС України в Полтавській області № 149 від 15 грудня 2003 року та даними протоколу огляду книги обліку затриманих і заарештованих ІТТ ПМУ УМВС України в Полтавській області, потерпілий ОСОБА_5був доставлений туди 1 грудня 2003року та поміщений в камеру ІТТ лише о 21 год.20хв. (т. 2 а. с. 256-260, 298).
Згідно висновку судово-медичної експертизи потерпілого ОСОБА_5 № 3116 від 5 грудня 2003 року (т. 5 а. с. 53-56) у нього були виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, механічної асфіксії з розвитком післятравматичної енцефалопатії, крововиливів в голосові складки, чисельних крововиливів в з'єднувальну оболонку очей та в шкіру піднижнє - щелепних ділянок справа та зліва. Дані тілесні ушкодження утворилися від дії тупих предметів, можливо в строк та за обставин, на які вказує потерпілий, за ступенем тяжкості кваліфікуються, як тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.
Згідно висновку додаткової судово-медичної експертизи № 505 від 3 березня 2004 року (т. 5 а. с. 69-72) у потерпілого ОСОБА_5 були встановлені тілесні ушкодження у вигляді механічної асфіксії, з розвитком післятравматичної енцефалопатіі, крововиливів в голосові складки, чисельних крововиливів в з‘єднувальну оболонку очей та в шкіру піднижнє - щелепних ділянок справа та зліва, які могли утворитися 1 грудня 2003 року за обставин, на які вказує потерпілий, тобто механізмом утворення даних тілесних ушкоджень є механічна асфіксія внаслідок перекриття шляхів поступання повітря в дихальні шляхи. Дані тілесні ушкодження за ступенем тяжкості кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження по ознаці небезпеки для життя в момент спричинення.
Ретельно вивчаючи та аналізуючи висновки указаних судово-медичних експертиз, суд переконався, що при їх проведенні експертами досліджувались амбулаторні карти і історії хвороби потерпілого, вивчались дані про стан здоров’я потерпілого за весь період його життя, а тому при встановленні ступені тяжкості тілесних ушкоджень, механізму їх заподіяння ці дані були повністю враховані.
Співставляючи висновки судових експертиз з показаннями свідків у хронологічній послідовнисті, зважаючи на беззаперечні докази про те, що в приміщення УБОЗ потерпілий ОСОБА_5 був доставлений здоровим і після нетривалого там перебування поміщений в ІТТ з тілесними ушкодженнями, місцневий суд прийшов до цілком логічного висновку, що тяжкі тілесні ушкодження йому були заподіяні саме у службовому кабінеті засудженого і за вказаних вище обставин.
При оцінці діянь ОСОБА_3 і доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів, суд врахував також вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 24 березня 2006 року, згідно з яким за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5 за викладених вище обставин, засуджений ОСОБА_4
Перевіряючи доводи засудженого ОСОБА_3 та його захисників, які ставили під сумнів висновки судово-медичних експертиз щодо привальності визначення ступіню тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілогго ОСОБА_5 через відсутність, на їхню думку, достовірних даних про залучення до її проведення провідних фахівців обласної лікарні, колегія суддів проведела часткове судове слідство.
При цьому будучи допитаним у апеляційній інстанції слідчий прокуратури ОСОБА_21 засвідчив, що на підставі винесеної ним постанови судово-медична експертиза потерпілого ОСОБА_5 проводилася 4 грудня 2003 року у приміщенні ІТТ, оскільки ОСОБА_5 перебував там як затриманий по іншій кримінальній справі. В ході обстеження потерпілого двома експертами обласного бюро СМЄ, фотографування виявлених у нього тілесних ушкоджень, останні для повноти на об'єктивності своїх висновків вирішили залучити ще й спеціалістів вузького профілю.З цією метою вони виписали консультативні бланки, а він терміново підготував лист до адміністрації ПОКЛ з проханням виділити кваліфікованих лікарів. Наступного дня цих двох спеціалістів він також возив у ІТТ. Оглянувши ОСОБА_5 вони записали свої висновки на бланках, які він передав до СМЄ. За результатами медичного обстеження у потерпілого були виявлені тяжкі тілесні ушкодження.
Показання свідка про порядок і обставини проведення судово-медичної експертизи, правильність її висновків повністю підтвердив і обгрунтував судово-медичний експерт ОСОБА_6, який, крім того, у судовому засіданні апеляційного суду надав для огляду усім учасникам процесу і оригінали консультативних висновків залучених спеціалістів ПОКЛ - нервопатолога та Лор –лікаря, що збереглися в службових документах бюро, а їх зміст повністю викладений у висновках експертизи.
Отже у ході проведеного часткового слідства були задоволені як клопотання захисту про допит слідчого та експерта, що були відхилені місцевим судом, так і спростовані їх сумніви щодо правильності проведення і визначення ступеня тяжкості виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень.
Таким чином, незважаючи на невизнання вини засудженим, ці та інші переконливі докази, що детально наведені у вироку, повністю викривають ОСОБА_3 як особу, яка перевищуючи владу та службові повноваження у групі осіб, з метою залякування, способом, що має характер особливого мучення, умисно заподіяла тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_5, та спричинила тяжкі наслідки охоронюваним законом його правам і інтересам.
Цими доказами також встановлено, що ОСОБА_3 вчинив умисні злочини, діючи узгоджено та маючи єдиний умисел із засудженим ОСОБА_4 та іншими учасниками злочину, тобто являючись його свіввиконавцем, а тому його твердження і доводи захисників про відсутність у діях ОСОБА_3 кваліфікуючої ознаки ч.2ст.121 УУ України – вчинення злочину групою осіб, спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів не може погодитись також із доводами ОСОБА_3 та його захисників про безпідставне інкримінування йому порушення ряду нормативних актів, що регламентують службу міліції з питань охорони і конвоювання затриманих і вятих під варту осіб, порядок їх утримання у ІТТ. При цьому судова колегія виходить із того, що затримання особи не є одномоментною дією, а включає у себе увесь визначений законом час (72 години) до вирішення в установленому ним порядку подальшого процесуального статусу особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину.
Як встановлено матеріалами кримінальної справи, чого по суті не заперечує і сам засуджений ОСОБА_3, він, будучи офіцером міліції та маючи стаж роботи в органах внутрішніх справ, знав зміст цих нормативних актів. Ними чітко і однозначно регламентовано, що затримані особи мають утримуватись виключно в ІТТ, а їх виведення в службові катінети категорично заборонено.
Між тим, коли у службовий кабінет засудженого ОСОБА_3 під вартою привели затриманого Долю, він в порушення присяги не тільки не присік порушення чинного законодавства, а й продовжив їх, вчинивши разом з іншими співучасниками більш тяжкі посягання не тільки на його права і свободи, а й життя і здоров’я затриманого.
Отже, виходячи із фактичних обставин, встановлених судом, дії винного за ч.2ст.121 та ч.3ст.365 КК України кваліфіковані судом вірно.
Що стосується покарання, то воно призначене місцевим судом у відповідності до вимог ст.65 КК України з урахуванням ступеню тяжкості вчинених злочинів, даних про особу винного, та інших обставин, що впливають на покарання.Це покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого.
Водночас, призначаючи ОСОБА_3 додаткове покарання у виді позбавлення спеціального звання старшого лейтенанта міліції, суд в порушення вимог ст.335 КПК України, не призначив його по конкретній статті обвинувачення.
Між тим, у відповідності до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів, відповідальність за які передбачена різними статтями (частинами статей) КК, суд повинен призначити додаткове покарання окремо за кожний злочин, а потім остаточно визначити його за сукупністю злочинів на підставі ст.70 КК України. Призначення додаткового покарання, як і основного, лише за сукупністю злочинів є неприпустимим.
З огляду на викладене доводи усіх апеляцій про неправильне застосування кримінального закону при обранні додаткового покарання є слушними, а відтак з вироку місцевого суду слід виключити призначене ОСОБА_3 додаткове покарання – позбавлення спеціального звання – старшого лейтенанта міліції.
Крім того слід звернути увагу на те, що відповідно до ст.275 КПК України розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред’явленого їм обвинувачення.
Зважаючи на те, що суд привів у вироку повні прізвища кількох учасників злочину, кримінальні справи відносно яких ще не розглянуті, то їх прізвища неодхідно виключити із вироку та вважати, що ці дії вчинені ОСОБА_3 спільно або за попередньою змовою із засудженим ОСОБА_4 та іншими особами, матеріали щодо яких виділені у окреме провадження.
Стосовно тверджень засудженого ОСОБА_3 про наявність обставин, що виключали участь судді, при розгляді його справи по першій інстанції, то вони є безпідставними, оскільки в силу ст.55 КПК України, розгляд цим же суддею розєднаних кримінальних справ щодо інших співучасників злочину, не перешкоджає розгляду даної справи.Нна стадіях досудового слідства головуючий ніяких процесуальних рішень по цій кримінальній справі не приймав.
Керуючись ст.ст.365,366 КПК України, колегія суддів апеляційного суду ,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію помічника прокурора Октябрського району м.Полтави з урахуванням внесених змін, апеляції засудженого ОСОБА_3 та в його інтересах захисників ОСОБА_1. і ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Октябрського районного суду м.Полтави від 11 червня 2010 року стосовно засудженого ОСОБА_3 змінити.
Виключити з його резолютивної частини вказівку про позбавлення ОСОБА_3 на підставі ст.54 КК України спеціального звання – старшого лейтенанта міліції, а в ревізійному порядку -на підставі ст.365 КПК України, виключити і із мотивувальної частини вказівку на вчинення ОСОБА_3 інкримінованих йому дій спільно або за попередньою змовою з Богдановим О.С., ОСОБА_9 і ОСОБА_11
В іншій частині вирок залишити без змін.
С У Д Д І :
Ландар О.В. Довгаль С.А. Юренко Л.А.