справа №2-3872/2010 рік

РІШЕННЯ

Іменем  України

24 листопада 2010 р.                                                                                                                            м. Керч

Керченський міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого судді – Цветкова О. Я.

при секретарі – Пшеничній Г. О.,

за участю:

- ОСОБА_1 та її представника за договором адвоката ОСОБА_2,

- ОСОБА_3 та його представника договором адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керчі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення та зобов’язання не чинити перешкоди в проживанні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до Керченського міського суду з позовною заявою, в якій просить визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням квартири № АДРЕСА_1, мотивуючи позовні вимоги тим, що після розірвання шлюбу та поділу спільного майна відповідач в належній позивачу квартирі не проживає, витрат на утримання квартири  не несе.

Відповідач до початку розгляду справи по суті подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про вселення та зобов’язання не чинити перешкоди в проживанні.

Ухвалою суду від 22.11.2010 р. зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду та об’єднано в одне провадження з первісним позовом.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом та її представник за договором адвокат ОСОБА_2  первісний позов підтримали, підтвердили обставини, викладені у позові, проти задоволення зустрічної позовної заяви заперечували.

Відповідач та його представник за договором адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечували з підстав, викладених у зустрічному позові (а.с.62-64), просили задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що як первісний позов так і зустрічна позовна заява не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що власником квартири № АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (а.с.5-6).  

Місце проживання сторін зареєстровано за вказаною адресою, що підтверджується матеріалами справи, зокрема відповідними штампами у паспортах сторін (а.с.4,23), особовим рахунком (а.с.8) та не заперечується сторонами.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 16.08.2010 р. розірвано шлюб між сторонами, що був укладений 07.07.2001 р., та здійснено поділ спільного майна подружжя (а.с.7).

Вказаним рішенням суду встановлено, що з січня 2010 р. сторони подружніх відносин не підтримують, цей факт відповідно до ст. 61 ЦПК України не потребує доказування. З цього періоду, як зазначив ОСОБА_3, ОСОБА_1 створює йому перешкоди у проживанні в цій квартирі. ОСОБА_1 підтвердила, що комплекту ключів від вхідної двері ОСОБА_3 не має, а в квартирі залишились речі, що належать йому на підставі рішення суду, зокрема, холодильник та м’який кутовий диван.

Суд зазначає, що ОСОБА_3  вселився 20.08.2002 р. у спірну квартиру за згодою власника ОСОБА_1 , яка набула право власності на квартиру в цілому в порядку спадкування після смерті чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р., як чоловік, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, тому він відповідно до ст. 64 Житлового кодексу УРСР був членом член сім'ї власника квартири, отже відповідно до ст. 156 Житлового кодексу УРСР набув рівних прав користування жилим приміщенням, що визначені ст. 9 Житлового кодексу УРСР.  Тому після розірвання шлюбу з 27.08.2010 року ОСОБА_3  набув статусу колишнього члена сім’ї власника квартири.

Стаття 9 Житлового кодексу УРСР регламентує житлові права громадян, згідно з якими ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Статтею 156 Житлового кодексу УРСР визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Аналогічні положення містяться й у ст. 405 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 157 Житлового кодексу УРСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

В обґрунтування позову ОСОБА_1  зазначає відсутність відповідача без поважних причин з січня 2010 р., у зв’язку з чим просить її виселити на підставі ст.ст. 71, 72 Житлового кодексу УРСР.

Статтями 71, 72 Житлового кодексу УРСР визначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

На думку суду, з огляду на те, що квартира належить ОСОБА_1 на праві власності, тобто вона не є наймачем, а ОСОБА_3 не є колишнім членом сім’ї наймача, а між сторонами не має будь-яких договірних відносин (найму, оренди тощо), обґрунтування позовних вимог з посиланням на ст.ст. 71, 72 Житлового кодексу УРСР не є правомірним та не може застосовуватись до спірних правовідносин.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» N 2 від 12.04.1985 р. у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Суд вважає недоведеним у судовому засіданні факт відсутності відповідача ОСОБА_3 у квартирі без поважних причин . Поважними причинами його відсутності в квартирі суд визнає підтверджений поясненнями ОСОБА_1 факт відсутності в ОСОБА_3 ключів та її заява про те, що вона не надасть йому ключів.

За таких обставин позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення та зобов’язання не чинити перешкоди в проживанні, суд зазначає на наступне.

З огляду на встановлені судом обставини правомірного вселення ОСОБА_3 до квартири, у зв’язку з чим він відповідно до статей 64, 65 та 156 Житлового кодексу УРСР набув рівних з ОСОБА_1  прав користування жилим приміщенням.

Створення перешкод з боку ОСОБА_1 у користуванні ОСОБА_3 квартирою доведені та не заперечуються самою ОСОБА_1 Наявність в цій квартирі речей, що належать ОСОБА_3, також підтверджена поясненнями самої ОСОБА_1, тобто ОСОБА_3 не втратив інтерес до вказаної квартири. Пояснення ОСОБА_1 про відчуження ОСОБА_3 належної йому квартири та надіслання отриманих коштів сину, суд не бере до уваги з огляду на те, що ці факти не відносяться до предмету доказування в цій справі.        

За таких обставин житлові права ОСОБА_3 підлягають захисту шляхом усунення перешкод в користуванні квартирою .

З огляду на заяву позивача за зустрічним позовом про самостійне несення судових витрат, вони не стягуються з відповідача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 64, 65, 71, 72, 157 Житлового кодексу УРСР, ст. 405 Цивільного кодексу України, ст.ст. 214, 215 ЦПК України, суд  

                        ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням  – відмовити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення та зобов’язання не чинити перешкоди в проживанні – задовольнити повністю.

Зобов’язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні жилим приміщенням квартири № АДРЕСА_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду АР Крим через Керченський міський суд АР Крим протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складений 25 листопада 2010 р.

Суддя                                             О. Я. Цветков