Справа № 2-1768/10/0408

      Р І Ш Е Н Н Я

      І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И                                                                                                                                

 11 листопада 2010  року

Дзержинський  районний суд  міста Кривого Рогу в складі:

Головуючого судді                                                     Міхеєвої В.Ю.,

При секретарі                                                              Федчишиній В.М.

За участю позивача     ОСОБА_2

представника відповідача                                            Стецюк В.М.,          

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом   ОСОБА_2 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» в особі Криворізького управління Дніпровського регіонального департаменту, приватного нотаріуса Криворізького нотаріального округу ЛІТВІНОВОЇ Ірини Іванівни про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,

    В С Т А Н О В И В:

         Позивач ОСОБА_2 19.05.2010  року  звернувся до суду з позовною заявою, яку уточнював 21.06.2010 року на виконання ухвали суду (а.с.20-24) та  26.08.2010 року (а.с.74-78) та просить визнати недійсним кредитний Договір № 11095082000 від 14.12.2006 року, укладений між ним та відповідачем; визнати недійсним Договір іпотеки; зобов’язати відповідача Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» прийняти у позивача суму у розмірі 126250 грн. з розстрочкою платежів на 120 місяців за умови, що місячний платіж буде складати 1053 грн.; зобов’язати приватного нотаріуса Літвінову І.І. Криворізького міського нотаріального округу виключити з реєстру іпотек та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Договором іпотеки, укладеним між позивачем та відповідачем 14.12.2006 року (квартири за адресою АДРЕСА_1; АДРЕСА_2, які належать ОСОБА_2.), судові витрати покласти на відповідача.    

              В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.12.2006 року між ним та відповідачем було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11095082000. Зазначений договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів – фізичних осіб. На час укладання кредитного Договору позивачем Банку була надана інформація про його фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів ним була надана довідка (звіт суб’єкта малого підприємництва – фізичної особи – платника єдиного податку) про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту.

             Відповідно до п.1.1 кредитного договору Банк зобов’язувався надати Позичальникові, а Позичальник зобов’язувався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в національній валюті в сумі 43800,00   доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених Договором.

            Відповідно до п.1.3.1 договору Позичальник зобов’язується сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12,3 % річних, що нараховується на фактичний залишок заборгованості за кредитом за фактичний період користування кредитними коштами. У п.1.2.2 кредитного договору зазначено, що позичальник зобов’язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до Договору), але не пізніше 13 грудня 2017 року. Згідно п.1.3.4 Договору строк сплати процентів встановлено з 01 по 10 число  (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком  такі проценти.

    У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між позивачем та банком був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Літвіновою І.І., відповідно до умов якого позивач передав банку в іпотеку нерухоме майно – дві квартири, одна з яких, розташована у АДРЕСА_3, використовується його сім’єю.  

    Підставами визнання недійсним кредитного Договору № 11095082000 від 14.12.2006 року позивач зазначає невідповідність умов договору щодо надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу без одержання відповідачем індивідуальної ліцензії, порушення відповідачем права позивача не інформацію щодо кредитних валютних  ризиків, несправедливість умов кредитного договору   в частині надання кредиту в доларах США, та погашення і сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом з боку відповідача, коли банк всі ризики знецінення національної валюти України покладає виключно на позичальника.

            Таким чином, на думку позивача, використання банком долара США як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення до кредитного договору пункту, що значно погіршує становище позичальника як споживача порівняно з банком в разі настання певних подій, що є порушенням вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено, що суб’єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

             До того, як зазначає позивач, у п.1.1 договору вказано, що наданий кредит у національній валюті доларів США, а національною валютою України є гривня. Таким чином, кредитний договір на вимогу споживача має бути визнаний недійсним.

             В судовому засіданні позивач підтримав позов з викладених у ньому підстав та  просив його  задовольнити у повному обсязі.    

            Представник відповідача Стецюк В.М., яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні проти  позову заперечувала, вважаючи, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, доводи та міркування позивача, викладені в позовній заяві вважає такими, що не ґрунтуються на законі, а тому дана позовна заява не підлягає задоволенню з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву.  

            Вислухавши пояснення сторін,  дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволені позовних вимог  слід  відмовити  з наступних підстав.  

           В судовому засіданні встановлено, що 14.12.2006 року  між   позивачем ОСОБА_2 та   відповідачем Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (тепер – Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк») укладено  Договір про надання споживчого кредиту № 11095082000 (надалі – Договір кредиту), згідно якого Банк зобов’язується надати Позичальнику, а Позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) у національній валюті в сумі 43800,00 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим Договором. Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: 14.12.2006 року. Позичальник у будь-якому випадку зобов’язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до Договору), але в будь-якому випадку не пізніше 13.12.2017 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди Сторін або до вказаного Банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього Договору на підставі будь-якого з п.п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 Договору. За використання кредитних коштів встановлена процентна ставка у розмірі 12,3 % річних (а.с.9-11, 12,13).

      Банк свої зобов’язання виконав, надавши позивачеві кредит у сумі  43800 доларів США, що не заперечується сторонами справи та підтверджується копією заяви на видачу готівки № 35 від 14.12.2006 року (а.с.50).  

Позивач добросовісно виконував свої зобов’язання по кредитному договору з 12.02.2007 року до січня 2008 року, що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості за кредитом (а.с.51-60), ніяких заперечень та непорозумінь щодо умов кредитного договору у Позивача на той час не виникало.  

             З матеріалів справи вбачається, що звернення позивача  з вказаним позовом зумовлено зміною курсу гривні до долару США та об’єктивними утрудненнями щодо повернення наданого кредиту, оскільки при укладені Договору між сторонами не виникло будь-яких розбіжностей щодо його умов.    

        Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.   Частина 1 ст. 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.  

           При цьому, слід зазначити, що ч. 2 вказаної статті наголошує, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору.  

           Тому, відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.  

           Одночасно, згідно до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.  

               Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на ч. 1 ст. 524 ЦК України, у відповідності з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.  

           Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

            Відповідно до п. 1 глави 3 розділу ІІ Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року за N 281, резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань (у тому числі власних операцій суб'єктів ринку) за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі кредитних договорів і т. ін.

              Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, однак ч. 3 цієї статті встановлює, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Пункт "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 N 15-93 визначає, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання особою індивідуальної ліцензії.          

            Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 N 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за N 1429/10028, надає право уповноваженим банкам використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії за умови, що банк є ініціатором або отримувачем за валютною операцією.

             Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки мають право на підставі банківської ліцензії здійснювати банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, при цьому ст. 2 цього закону встановлено, що терміни «кошти» у цьому Законі вживається у значенні – «гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент».   Даний пункт дозволяє банкам на власний ризик, при наявності ліцензії, проводити операції з кредитування, а не зобов’язує банки брати на себе будь-які ризики пов’язані з цим кредитуванням.  

                Зазначена ліцензія за № 75 видана відповідачу Національним Банком України 24.12.2001 року та  19.11.2002 року йому надано дозвіл № 75-2 на право здійснення операцій з валютними цінностями (а.с.45-49).

                 Враховуючи вищезазначене та керуючись нормами діючого законодавства України, банк - відповідач на вимогу позивача, за даним кредитним Договором надав останньому кредитні кошти саме в валюті - долари США, тому  суд вважає, що твердження позивача щодо не відповідності умов кредитного Договору законодавству України з підстав так чи інакше пов’язаних з тим, що валютою кредитування є долари США, є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на діючому законодавстві України.        

              Позивач, згідно з ч. 2 ст. 1056 Цивільного кодексу України, мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Окрім того, відповідно до п. 6 ст.14 Закону України «Про захист прав споживачів» у позивача існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом він не скористався, отже, оцінюючи всі фінансові ризики, позивач не відмовився від отримання кредитних коштів саме в валюті долари США.

               Посилання позивача на те , що відповідач не повинен включати у договори із позивачем умови, які є несправедливими спростовується наступним.  

              Стаття 11 в пункті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» надає перелік підстав, згідно яких умови договору визнаються несправедливими, а саме - 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач отримує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов’язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/ або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь - яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.  

               Договір кредиту, укладений з Позивачем, не містить умов, які визнаються Законом України «Про захист прав споживачів» несправедливими, що дає підстави стверджувати, що до Позивача Відповідачем не було застосовано несправедливих умов при укладенні договору.  

            Не можуть бути підставою для скасування договору кредиту і посилання позивача на порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів».  

          Позивач стверджує, що йому, відповідно до ч.2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладанням договору кредиту не надана необхідна інформація, яка вимагається цим законом. Але навіть якщо ця інформація і не була надана позивачу, то у відповідності до цієї ж статті, суб’єкт господарювання, який не надав цю інформацію, несе відповідальність, відповідно до ст.ст. 15, 23 цього Закону і не передбачає визнання недійсним договору.  

      Посилання позивача на наявність в п.1.1 Договору вислову «у національній валюті в сумі 43800 доларів США» як підстави недійсності Договору, суд не може взяти до уваги, оскільки,  з матеріалів справи - тексту самого Договору, заяви на одержання кредиту, Додатку до договору, пояснень сторін, витікає, що позивач мав намір отримати,  отримав  та частково сплатив по кредитному договору грошові кошти саме у валюті долари США.

          Наявність описки у спірному договорі не може тягнути за собою його недійсність.

          Згідно з ч. 1 ст. 60 цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

           Позивач в своїй позовній заяві не довів тих обставин на які він посилається як на законні підстави для визнання кредитного договору недійсним.

           Беручи до уваги зазначене вище, суд приходить до висновку, що Кредитний договір відповідає діючому законодавству та обґрунтованих підстав для визнання його недійсним немає.  

         Інші вимоги позивача витікають з вимоги про визнання Договору про надання споживчого кредиту недійсним, а тому не підлягають задоволенню, так як у задоволенні основної вимоги судом відмовлено.

          Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88,  212, 213, 215 ЦПК України, ст. ст.203, 215, 526, 533, 627, 629,  1048, 1054, 1056, 1056-1 ЦК України,       Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про захист прав споживачів», Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 N 15-93, Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 N 483,        суд, -    

    В И Р І Ш И В:  

              У задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» в особі Криворізького управління Дніпровського регіонального департаменту, приватного нотаріуса Криворізького нотаріального округу ЛІТВІНОВОЇ Ірини Іванівни про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, відмовити у повному обсязі.

  Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення  до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення виготовлено 17.11.2010 року.

    Суддя                                               В.Ю. Міхеєва