Справа № 2-471/2010

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

03 листопада 2010 року                             Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області  у складі:

  головуючого судді: Пелипенко К.В.

  при секретарі:  

  за участю представників сторін:

  від позивача:      

  від відповідача: Хандрига Л.І.

представник ОСОБА_3, дов. № б/н від 12.10.2010р.

ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка цивільну справу  

за позовом  ОСОБА_5 (смт. Петропавлівка Петропавлівського району Дніпропетровської області)

до  ОСОБА_4 (смт. Петропавлівка Петропавлівського району Дніпропетровської області)

про  стягнення боргу в сумі 5 000, 00 грн.

                                                      ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить стягнути з ОСОБА_4 суму боргу в розмірі 5 000, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з листопада 2009 року у користуванні відповідача перебувала кредитна картка позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» з лімітом  в сумі 5 000, 00 грн. Позивач з відповідачем перебували у дружніх стосунках, товаришували родинами, отже позивач і надав відповідачу у користування зазначену вище кредитну картку на умовах, що остання буде погашати суму кредиту та відсотки по ньому. Періодично відповідачем погашалась сума кредиту, але в січні 2010 року з кредитної картки були зняті всі грошові кошти і з того часу як кредит, так і проценти по ньому не погашались. Дізнавшись про це позивач заблокував кредитну карту і звернувся до відповідача з пропозицією погашення кредитного боргу, на що остання відповіла, що коштів у неї для погашення боргу немає, але 29.03.2010 року написала власноручно розписку про повернення грошових коштів в сумі 5 000, 00 грн. в термін до 30.04.2010р. Однак до теперішнього часу відповідач зазначену суму грошових коштів не повернула, вимогу позивача щодо повернення грошових коштів ігнорує, що і зумовило позивача звернутися до суду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. По суті спору пояснив, що дійсно 29.03.2010 року відповідачем була власноруч написана розписка про повернення грошових коштів в сумі 5 000, 00 грн. зі строком повернення – 30.04.2010р. Позивач особисто неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути грошові кошти у зазначеній сумі, але остання відмовлялась це зробити з невідомих йому причин. Для позивача це досить значна сума коштів, на поверненні яких він наполягає.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що вона дійсно досить тривалий час перебувала у дружніх стосунках з родиною позивача і особисто з ним, до лютого 2010 року вона перебувала у шлюбі зі своїм чоловіком і вони товаришували родинами. Відповідач зазначила, що особисто вона не отримувала у позивача кредитну картку і гроші, вона була у її чоловіка, який нею і користувався. Наприкінці 2009 року стосунки з чоловіком у неї погіршилися і той вирішив їй помститися саме таким чином.  Оскільки її чоловік та позивач і на сьогоднішній час залишаються товаришами, весь борг по цій кредитній картці вони вирішили «повісити» на неї. Відповідач пояснила, що вона дійсно написала 29.03.2010р. розписку про те, що отримала у борг від позивача 5 000, 00 грн. і зобов’язувалась їх повернути в строк до 30.04.2010р. В той день позивач особисто приїхав до неї на місце її роботи – на ринок і попросив написати таку розписку, на що вона погодилась. Відповідач зазначила, що при написанні цієї розписки вона не усвідомлювала наслідки, що могли настати, думала, що все якось вирішиться, крім того позивач їй погрожував і вона писала цю розписку під тиском.  Про застосування будь-якого тиску з боку позивача чи будь-яких інших осіб щодо неї при написанні розписки вона нікуди не зверталась, в тому числі і до правоохоронних органів. В судовому засіданні відповідач також пояснила, що під час розгляду справи в суді вона пропонувала сплатити половину суми в розмірі 2 500, 00 грн., а решту пропонувала сплатити своєму колишньому чоловіку, але позивач на це не погодився, вимагав повне повернення боргу.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, заслухавши представника позивача та відповідача, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.  

Судом встановлено, що 29.03.2010 року  між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, оформлений розпискою, за яким відповідач взяла у позивача в борг 5 000, 00 грн., з зобов’язанням повернути гроші до 30.04.2010 року (а.с. 5).

Відповідач не виконала свої зобов’язання щодо своєчасного повернення грошових коштів, сума боргу в розмірі 5 000, 00 грн. станом на день розгляду справи в суді відповідачем не повернута, що і є причиною спору.  

В судовому засіданні в якості свідка був допитаний ОСОБА_6, який пояснив суду, що відповідач – його колишня дружина. Восени 2009 року вони ще проживали разом, тримали торгівельні місця на ринку, що потребує постійних грошових вкладень. Вони товаришують з позивачем досить тривалий час і в зв’язку з цим не один раз брали у нього в борг грошові кошти. Так трапилось і з цією кредитною карткою, яка постійно була у відповідача. Вона постійно знімала звідти грошові кошти і потім погашала кредит. У неї також були і інші картки в користуванні, в тому числі і його, оскільки він не може користуватися картками. Свідок зазначає, що відповідач до розгляду справи в суді постійно користувалась цією кредитною карткою, про що йому достовірно відомо, оскільки проживали вони однією сім*єю. Крім того, після того, як шлюб між ними був розірваний, і позивач почав вимагати повернення боргу, відповідач погоджувалась його повернути, але на умовах, що свідок переоформить їх спільний будинок на неї. Свідок відмовився і після того відповідач відмовилась повертати борг позивачу.

Крім того, в судовому засіданні в якості свідка була допитана ОСОБА_7, яка пояснила суду, що як позивача, так і відповідача вона знає дуже давно, вони товаришують. В січні 2010 року колишній чоловік відповідача – ОСОБА_6 попросив її зняти з кредитної картки гроші в сумі 5 000, 00 грн., оскільки вона як раз йшла до банкомату знімати і собі кошти зі своєї картки, на що вона погодилась. Після того, як вона повернулась, то одразу віддала йому гроші в сумі 5 000, 00 грн., кредитну картку і чек. На той час відповідач та ОСОБА_6 проживали однією родиною. Для чого і кому саме були потрібні гроші вона не питала, чия була кредитна картка їй також не було відомо.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики  та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.      

Частина 1 ст. 1049 ЦК України містить вимогу про те, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Між тим, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ст. 1051 ЦК України).

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, договір позики у вигляді складеної відповідачем розписки від 29.03.2010р. дійсно мав місце.

Доказів щодо написання відповідачем цієї розписки під будь-яким тиском чи погрозою насильства з боку як позивача, так і сторонніх осіб, відповідач не надала.

Крім того, з часу написання розписки, тобто з 29.03.2010р. та до дня розгляду справи відповідач не скористалась своїм правом щодо оспорення договору позики у встановленому порядку. Більше того, відповідач навіть пропонувала позивачу сплатити половину суми боргу за відсутності можливості сплатити одразу всю суму, що особисто підтвердила в судовому засіданні.      

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.              

На підставі викладеного, суд вважає, що обставини, викладені в позовній заяві, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.  

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 3, 57-60, 79, 83, 88, 212, 213-215, 218, 223 ЦПК України, суд –  

                                ВИРІШИВ :    

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5  суму боргу в розмірі 5 000 (п’ять  тисяч) грн. 00 коп.  

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5  витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. та  витрати на оплату державного мита в сумі 51 (п’ятдесят одна) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

          Суддя                                                                                                           К.В. Пелипенко