ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
______________________________________________________________
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Гончар Л.Я., Леонтович К.Г., Матолича С.В., Харченка В.В.,
Чалого С.Я.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 травня 2006 року у справі №А10/32 за позовом прокурора Бабушкінського району м.Дніпропетровська в інтересах держави в особі головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Дніпропетровської обласної державної адміністрації до комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, треті особи: комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації міста Дніпропетровськ”, відкрите акціонерне товариство “Мода-Сервіс” про визнання недійсним наказу, -
в с т а н о в и л а :
В грудні 2005 року прокурор Бабушкінського району м.Дніпропетровська в інтересах держави в особі головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, в якому просив поновити строк позовної давності та визнати недійсним наказ комітету комунального майна міської ради народних депутатів від 08.06.1994р. за №187-П “Про затвердження плану приватизацій Дніпропетровської фабрики індивідуального пошиву та ремонту одягу №1”.
_________________________________________________________________________________________________________________
Справа № К-24712/06 Доповідач: Леонтович К.Г.
Поважною причиною пропуску строку звернення до суду прокурор Бабушкінського району м.Дніпропетровська вважає ту обставину, що про порушення права позивач дізнався лише після звернення громадянки ОСОБА_1 та проведення перевірки дотримання органами приватизації чинного законодавства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватизація будинку побуту “Центральний”, розташованого за адресою м.Дніпропетровськ, вул.Короленко, буд.3, суперечить чинному законодавству, зокрема, статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна”, оскільки в його складі знаходиться об'єкт цивільної оборони захисна споруда №12618, яка не підлягає приватизації і виділити її зі складу будинку в натурі неможливо.
В процесі розгляду справи до участі в якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору було залучено комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації міста Дніпропетровськ” та відкрите акціонерне товариство “Мода-Сервіс”.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 травня 2006 року, в задоволенні позову - відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 10 Постанови Верховної Ради України “Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її проведенням” від 29 липня 1994 року за №149/94 передбачено, що з метою більш глибокого аналізу наслідків проведення приватизації та її здійснення в 1993-1994 роках Генеральній прокуратурі України, Службі безпеки України до 15 вересня 1994 року доручено подати Контрольній комісії Верховної Ради України з питань приватизації інформацію про результати перевірок дотримання органами приватизації чинного законодавства.
З метою забезпечення належного контролю, недопущення порушень чинного законодавства та захисту інтересів громадян в процесах приватизації Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Вищий арбітражний суд України мали щоквартально надавати Контрольній комісії Верховної Ради України з питань приватизації інформацію про результати перевірок дотримання органами приватизації чинного законодавства та практику розгляду справ щодо приватизації та оренди.
Згідно з положеннями Наказу Генеральної прокуратури України від 25 березня 1996 року №2 “Про організацію роботи органів прокуратури по здійсненню загального нагляду”, що був обов'язковим для виконання всіма підпорядкованими прокурорами до 02 жовтня 1998 року перевірку законності актів органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування та представницьких органів влади відповідні органи прокуратури зобов'язані проводити незалежно від сигналів про порушення законності, а також повинні забезпечувати своєчасне виявлення всіх актів, що суперечить закону.
Крім того, органи прокуратури повинні забезпечити нагляд за додержанням Законів про власність, приватизацію державного майна. Ставити питання про відповідальність посадових осіб за порушення встановленого порядку приватизації та визнання в судовому порядку недійсними договорів відчуження об'єктів державної власності за заниженими цінами, з ущемленням інтересів держави, трудових колективів, громадян.
Відповідно до Типового Положення “Про управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації” від 5 вересня 2000 року №1386, управління здійснює відповідно до законодавства державний нагляд і контроль за виконанням вимог цивільної оборони і техногенної безпеки, заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, за станом готовності сил і засобів цивільної оборони до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій на відповідній території.
Як встановлено судами попередніх інстанцій 22.01.1999р., 19.12.2002р., 13.10.2005 року працівниками головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Дніпропетровської обласної державної адміністрації за участю представників ВАТ “Мода-Сервіс” було складено акти перевірки утримання та використання об'єкту цивільної оборони.
В паспорті і обліковій картці бомбосховища, складених 10 жовтня 2000 року працівниками головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Дніпропетровської обласної державної адміністрації зазначається, що воно належить та експлуатується ВАТ “Мода-Сервіс”.
Отже, як прокуратура Бабушкінського району м.Дніпропетровська, так і головне управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Дніпропетровської обласної державної адміністрації знали або повинні були знати про порушення свого права чи інтересів держави, задовго до звернення з позовом до суду та здійснення зазначеної перевірки.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Чинним на момент винесення спірного акту законодавством України не було передбачено винятків щодо застосування позовної давності до вимог про визнання актів недійсними як форми захисту цивільних прав. Тому, до таких позовів застосовувався загальний строк позовної давності, передбачений Цивільним кодексом УРСР.
Відповідно до статті 71 ЦКУРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлювався в три роки.
Статтею 75 ЦКУРСР передбачалося, що позовна давність, повинна була застосовуватися судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Згідно зі статтею 80 ЦКУРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову було підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
З 01.01.2004 р. набрав чинність Господарський кодекс України, який відповідно до ст. 1 визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Згідно Прикінцевих положень Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Згідно зі ст. 249 ГК України, суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій. У разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до ст. 20 ГК України має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.
Пунктом 6 Прикінцевих положень ГК України передбачено, що до господарських відносин, зазначених в абзаці другому пункту 4 цього розділу, застосовуються строки позовної давності, передбачені Господарським кодексом України, у такому порядку:
- спеціальні строки позовної давності, встановлені законодавством, чинним до набрання чинності цим Кодексом, якщо вказані строки перевищують строк, встановлений цим Кодексом;
- збільшені спеціальні строки позовної давності відповідно до встановлених цим Кодексом строків, якщо тривалість раніше чинних строків є меншою порівняно із встановленими цим Кодексом строками позовної давності.
Відповідно до ст. 223 ГК України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
З 01.01.2004 р. також набрав чинності Цивільний кодекс України, відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого ЦК УРСР втратив чинність з 01.01.2004 р.
Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (далі Положення), ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Особа, відповідно до ст. 256 ЦК України може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку - позовної давності.
Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ст. 261 ЦК України ).
Статтею 267 ЦК України передбачаено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Про застосування позовної давності було заявлено Прокурором та третьою особою.
Пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень передбачає, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Тобто, правила Цивільного кодексу України про позовну давність не застосовуються до зазначеного позову Прокурора, оскільки строк його пред'явлення, встановлений ЦК УРСР, що діяв раніше, сплив ще задовго до набрання чинності новим Кодексом. Так, Прокурор заявив позов через 11 років з часу прийняття спірного акту.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку з приводу відсутності у прокуратури поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом, адже заява громадянки ОСОБА_1 не може бути підставою поновлення строку для звернення до адміністративного суду, оскільки органами прокуратури за прямою вказівкою Верховної Ради України та Генеральної прокуратури України, ще в період з 1993 по 1996 року повинні були вжити всі необхідні заходи щодо встановлення порушень інтересів держави, в разі їх наявності.
Вірним є також висновок судів з приводу відсутності поважних причин поновлення процесуального строку з огляду й на те, що головним управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Дніпропетровської обласної державної адміністрації 22.01.1999р., 19.12.2002р., 13.10.2005р. були проведені перевірки утримання та використання об'єкту цивільної оборони, а 10.10.2000р. складено паспорт і облікову картку бомбосховища.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесено законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області - відхилити.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 травня 2006 року у справі №А10/32 - залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: (підписи)
З оригіналом згідно: