Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді – Даніла Н.М.,
суддів - М'ясоєдової Т.М.,
- Сінані О.М.,
при секретарі - Комаренко М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії „Оранта” про визнання страхового випадку і стягнення страхової суми та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії „Оранта” Борщ Андрія Вікторовича на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 10 вересня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
в серпні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії (далі – ВАТ НАСК) „Оранта” про стягнення страхової виплати, третя особа Акціонерний комерційний банк „УкрСиббанк”, мотивуючи свої вимоги тим, що 03.06.2008 року між нею (страхувальник) та відповідачем (страховик) укладений договір добровільного особистого страхування, умови якого узгоджені з вигодонабувачем АКБ „УкрСиббанк”. Страхова сума склала 1670910 грн. За умовами договору страховик, у разі настання події, на випадок якої проводиться страхування, повинен здійснити страхову виплату застрахованій особі та/або вигодонабувачу. Страхова виплата, при встановленні застрахованій особі первинно інвалідності 2 групи, здійснюється в розмірі 70% страхової суми. Необхідність визначення вигодонабувача за договором пов’язана з тим, що 07.11.2007 року, 21.12.2007 року та 31.01.2008 року позивачка уклала з АКБ „УкрСиббанк” три кредитні договори на загальну суму 357960 доларів США. 28.04.2009 року, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 24.12.2008 року, їй було встановлено первинно 2 групу інвалідності, а у травні 2010 року інвалідність продовжено до 01.05.2011 року. Незважаючи на виконання нею у встановлені строки усіх обов’язків, покладених на неї договором страхування, ВАТ НАСК „Оранта” виплату не здійснило, в результаті чого збільшилися її борги. На підставі викладеного, змінивши свої позовні вимоги, просила визнати страховим випадком встановлення їй первинно другої групи інвалідності внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та стягнути з ВАТ НАСК „Орната” на її користь страхову виплату в розмірі 70% від страхової суми, що з урахуванням індексу інфляції складає 1276313 грн. 49 коп., три відсотки річних в сумі 44670 грн. 97 коп., а всього 1320984 грн. 46 коп. та 300000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 10.09.2010 року позов ОСОБА_2 задоволений частково, визнано страховим випадком встановлення ОСОБА_2 первинно другої групи інвалідності внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 24.12.2008 року на автодорозі Мар'янське-Берислав у Херсонській області. Стягнуто з ВАТ НАСК „Оранта” на користь ОСОБА_2 страхову виплату в розмірі 70 відсотків від страхової суми, що становить 1169637 грн., з урахуванням встановленого індексу інфляції – 127313 грн. 49 коп., трьох відсотків річних за період прострочення виплати з 02.06.2009 року по день розгляду справи судом у сумі 44670 грн. 97 коп., а всього 1320984 грн. 46 коп., у відшкодування моральної шкоди 50000 грн. Також стягнуто з ВАТ НАСК „Оранта” на користь ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн., а всього 1120 грн. Стягнуто з ВАТ НАСК „Оранта” на користь держави 1700 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
В обґрунтування апеляційної скарги представник ВАТ НАСК „Оранта”, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову. Зазначає, оскільки позивачка не повідомила ВАТ НАСК „Оранта” про наявність договору страхування від нещасного випадку, укладеного нею з ЗАТ УОСК „АСКА”, відповідно до ст. 989 п. 3 ЦК України, договір з ВАТ НАСК „Оранта” є нікчемним. У зв’язку з порушенням позивачкою правил дорожнього руху, нею порушені і вимоги ст. 989 п. 4 ЦК України. Під час укладення договору страхування з ОСОБА_2, представник відповідача діяв з перевищенням наданих повноважень, окрім того вигодонабувачем за договором страхування є не ОСОБА_2, а Акціонерний комерційний інноваційний банк „УкрСиббанк”, який і може бути належним позивачем.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача ВАТ НАСК „Орната”, який підтримав апеляційну скаргу, представника позивача та представників третьої особи АКБ „УкрСиббанк”, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 03.06.2008 року між ОСОБА_2 з одного боку та ВАТ НАСК „Оранта” з іншого боку, укладений договір добровільного особистого страхування № 357-06/09, згідно з умовами якого застраховані майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов’язані із життям і працездатністю ОСОБА_2
П. 1.2 договору визначено, що страховим випадком є передбачена п. 2.1 договору подія, що відбулася, та внаслідок якої виникає обов’язок страховика здійснити страхову виплату застрахованій особі та/або вигодонабувачу.
Страхові ризики, на випадок яких проведено страхування ОСОБА_2, визначені опцією № 2 – смерть застрахованої особи або стійка втрата застрахованою особою працездатності (встановлення первинно інвалідності 1 або 2 групи) внаслідок нещасного випадку (24 години на добу).
За умовами договору нещасний випадок – це раптові не передбачувані події, що фактично відбулися в період дії договору страхування та спричинили або розлад здоров'я застрахованої особи, викликаний пошкодженням тканин організму з порушенням їх цілісності і функцій, деформацією і порушенням опорно-рухового апарату, заподіяними повнішим впливом, або смерть застрахованої особи.
24.12.2008 року о 16 год. 40 хв. ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом – автомобілем „Мазда”, реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі Мар'янське-Берислав, не вибрала безпечної швидкості руху, не впоралась з керуванням, з’їхала в кювет, де автомобіль перекинувся та був пошкоджений, чим порушила п. 12.1 Правил дорожнього руху України.
Постановою судді Київського районного суду м. Харкова від 03.03.2009 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, у відношенні ОСОБА_2, закрито у зв’язку з закінченням строку притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.
28.04.2009 року міжрайонною травматологічною Медико-соціальною експертною комісією в м. Харкові видано довідку до акту огляду МСЕК № 042022 про встановлення ОСОБА_2 первинно другої групи інвалідності внаслідок загального захворювання, спричиненого дорожньо-транспортною пригодою.
30.04.2009 Року ОСОБА_2 подала до Харківського відділення ВАТ НАСК „Оранта” заяву про здійснення страхової виплати та всі необхідні документи.
13.07.2010 року Кримська Республіканська Дирекція НАСК „Оранта” направила на адресу ОСОБА_2 повідомлення, в якому зазначила, що подією, яка має ознаки страхової, є встановлення застрахованій особі первинно інвалідності 2 групи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 24.12.2008 року. Проте Правлінням ВАТ НАСК „Оранта” прийнято рішення про відмову ОСОБА_2 у виплаті страхового відшкодування, оскільки за умовами п. 6.3 договору, застрахована особа зобов’язана вживати необхідні та доцільні заходи, в тому числі рекомендовані страховиком для запобігання збільшенню ступеня ризику, настанню нещасного випадку та мінімізації його наслідків. А згідно довідки Відділу ДАІ Управління МВС України в Херсонській області від 20.01.2009 року ОСОБА_2 завідомо допустила рух керованого нею транспортного засобу, який є джерелом підвищеної небезпеки, з перевищенням безпечної швидкості руху, що викликало збільшення ступеня ризику настання страхового випадку.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що на правовідносини, що виникли між сторонами, розповсюджується дія ст. 979 ЦК України, відповідно до якої за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору, та з відсутності підстав для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування, передбачених ст. 991 ЦК України, ст. 26 ЗУ „Про страхування”, оскільки не встановлений факт свідомого перевищення ОСОБА_2 швидкості руху автомобілю.
Також суд виходив з того, що страховиком порушений обов’язок щодо вжиття заходів для оформлення всіх необхідних документів та своєчасного здійснення страхової виплати, передбачений ст. 988 ЦК України.
Визначаючи суму, що підлягає стягненню на користь позивачки, суд виходив з п. 8.2.7 договору, яким встановлено, що страхова виплата у разі встановлення застрахованій особі первинної інвалідності 2 групи здійснюється у розмірі 70% страхової суми, та обсягу відповідальності за порушення грошового зобов’язання боржником, встановлену ст. 625 ЦК України.
Визначаючи суму, що підлягає стягненню у відшкодування моральної шкоди, суд виходив з глибини моральних страждань ОСОБА_2, ступеню порушення життєвих зв’язків та об’єму зусиль, необхідних для їх відновлення внаслідок невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за договором страхування.
З такими висновками місцевого суду неповністю погоджується колегія суддів та вважає, що вони не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Так, відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 303 ч. 1 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо умисного порушення позивачкою правил дорожнього руху, оскільки наявність умисної форми вини ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої страхувальник отримала 2 групу інвалідності, не доведена відповідачем у судовому засіданні.
Згідно ст. 82 ч. 3 ЦК України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Факт обізнаності ОСОБА_2 про обмеження повноважень представника ВАТ НАСК „Оранта” Лебедєвої Ю.М. відповідачем у судовому засіданні також не доведений.
Окрім того, згідно п. 1.2 договору добровільного страхування, страховим випадком за договором є передбачена п. 2.1 цього договору подія, що відбулася та внаслідок якої виникає обов’язок страховика здійснити страхову виплату застрахованій особі, та/або її спадкоємцям та/або вигодонабувачу. Таким чином у суду немає підстав вважати, що єдиним належним позивачем у справі є АКБ „УкрСиббанк”.
Проте, 20.02.2007 року між ЗАТ „Українська акціонерна страхова компанія АСКА” та ОСОБА_2 був укладений договір страхування від нещасного випадку № 7099916, згідно п. 2.2 якого, об’єктом страхування був також майновий інтерес, пов’язаний з життям і здоров'ям застрахованого – ОСОБА_2 Згідно п. 8.1 строк дії договору – до 20.02.2024 року.
Відповідно до ст. 989 ч. 1 п. 3 ЦК України, одним з обов’язків страхувальника є зобов’язання при укладені договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об’єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об’єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
Таким чином, враховуючи, що об’єктом страхування за договором, укладеним ОСОБА_2 03.06.2008 року з ВАТ НАСК „Оранта” та договором, укладеним нею ж 20.02.2007 року з ЗАТ „Українська акціонерна страхова компанія АСКА”, є майновий інтерес, пов’язаний з життям і здоров'ям (працездатністю) страхувальника, в тому числі і внаслідок нещасного випадку, остання повинна була повідомити відповідача про наявність договору страхування від 20.02.2007 року, укладеного з ЗАТ „Українська акціонерна страхова компанія АСКА”.
Оскільки таке повідомлення є обов’язком страхувальника, а представник позивача у судовому засіданні лише пояснив, що ОСОБА_2 в усній формі повідомила відповідача про наявність договору страхування з ЗАТ „Українська акціонерна страхова компанія АСКА”, колегія суддів вважає, що тягар доказування виконання обов’язку, передбаченого ст. 989 ч.1 п. 3 ЦК України, покладається на ОСОБА_2
Належних та допустимих доказів виконання цього обов’язку, передбачених ст. 57 ЦПК України, позивачем та її представником у судовому засіданні не надано.
Відповідно до ст. 215 ч. 2 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 216 ч. 1 ЦК України передбачено, що недійсним правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
За таких підстав договір добровільного особистого страхування № 357-06/09 від 03.06.2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ НАСК „Оранта”, в силу ст. 989 ч. 1 п. 3 ЦК України, є нікчемним та не створює будь-яких юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
Залишена судом без уваги і копія ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.06.2010 року про визнання мирової угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ЗАТ „Страхова компанія АХА Страхування” з приводу виконання договору № 738нс/08х добровільного страхування від нещасного випадку позичальника банку від 06.05.2008 року, яка міститься в матеріалах справи.
Незастосування судом першої інстанції до правовідносин, що виникли між сторонами, вимог ст.ст. 989 ч. 1, 215 ч. 2, 216 ч. 1 ЦК України та невідповідність висновків суду обставинам, відповідно до ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 304, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
в и р і ш и л а:
апеляційну скаргу представника Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії „Оранта” Борщ Андрія Вікторовича задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 10 вересня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії „Оранта” про визнання страхового випадку і стягнення страхової суми та відшкодування моральної шкоди.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді: