ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
12 листопада 2010 року 11:22 № 2а-13392/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого Вєкуа Н.Г. суддів –Пісоцької О.В., Амельохіна В.В. при секретарі судового засідання Гладій А.В., розглянули у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державного комітету України у справах національностей та релігій
про визнання неправомірним і скасування рішення, зобов’язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірним та скасування рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 279-10 від 05.08.2010 р., зобов’язати розглянути заяву про надання статусу біженця відповідно до процедури передбаченої законодавством України.
В судовому засідання позивач підтримав позовні вимоги. Вказав, що зазначене рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує його права та свободи.
В судовому засіданні Позивач не наполягав на участі перекладача, оскільки розуміє російську мову і може висловитись на ній.
Відповідач в судове засідання не з’явився, надіслав копію особової справи громадянина Іраку ОСОБА_1.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлення державних гарантій захисту біженців здійснюється відповідно до Закону України “Про біженців”.
У розумінні абзацу другого статті 1 зазначеного Закону біженець –це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Цим Законом визначені уповноважені органи, які приймають відповідні рішення щодо визначення статусу біженця або ж відмови у наданні такого статусу.
Повноваження органів міграційної служби на стадії оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця закріплені у статтях 11 –12 Закону України “Про біженців”.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України “Про біженців”, поняття “біженець” включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться:
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства –за межами країни свого колишнього місця проживання;
- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов’язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Рішення ж про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами:
- які є очевидно необґрунтованими (у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону);
- коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу;
- за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв’язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач, відмовляючи в оформленні документів про надання статусу біженця вважав, що Позивач до прибуття на територію України тиждень перебував в Йорданії, але не просив зазначену країну надати статус біженця, поїхав до України. З урахуванням вищенаведених підстав, Відповідач дійшов висновку про необґрунтованість заяви Позивача, а саме про відсутність умов, передбачених абз. 2 ст. 1 Закону України „Про біженців”.
Проте, на думку суду, Відповідач не повно з’ясував всі обставини справи.
Так, Позивач безперешкодно виїхав з країни Ірак, перебував тимчасово в Йорданії, отримав туристичну візу для в’їзду в Україну. Проте, Відповідач не дав оцінку тому факту, що позивач виїжджаючи з Іраку не мав наміру просити статус біженця в Україні чи в будь-якій іншій державі, приїхав до України навчатися, щоб після закінчення навчання (в матеріалах справи є копія диплома бакалавра з міжнародних відносив) повернутися до Іраку, а також тому факту, що ситуація в Йорданії не є стабільною.
Позивач в судовому засіданні зазначив, що хотів замінити закордонний паспорт оскільки закінчився строк його дії, надіслав до відповідних державних органів Іраку, але документ не отримав з підстав того, що посадові особи державних органів влади Іраку не пішли на співпрацю, не захистили права громадянина.
В висновку головного спеціаліста зазначено, що позивач до політичних чи громадських організацій не належав. Але в матеріалах справи є інформація, що батько позивача співпрацював з українськими миротворчими базами, оскільки володів російською мовою. Після закінчення активних бойових дій, батько позивача, як і інші члени родини зазнали переслідувань зі сторони деяких угрупувань, які вважають таку співпрацю зрадою батьківщині. В матеріалах справи є також докази, що було жорстоко вбито в його ж домі дядька позивача.
Заяву про надання статусу біженця позивач подав в 2009 році, коли батько залишив Ірак, переїхавши до України. З розповіді батька, позивачу стало зрозуміло, що у зв’язку зі зміною політичної ситуації у його рідній країні, повернення Позивача на батьківщину загрожує його життю і здоров’ю.
Відповідач, приймаючи рішення, не дав оцінку обставинам, зазначеним Позивачем, та не навів відповідного обґрунтування.
Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб’єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об’єктивним положенням в країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Оцінюючи пояснення Позивача, як викладені в протоколі співбесіди в Управлінні міграційної служби в м. Києві, так і в судовому засіданні, суд вважає їх послідовними, не суперечливими та такими, що містять ознаки реального побоювання бути переслідуваним у своїй країні. Тому, на думку суду, висновок Відповідача є передчасним і прийнятим без урахування всіх обставин справи.
При оцінюванні рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, суд дотримується вимог частини третьої статті 2 КАС, згідно якої у справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень суди повинні перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд враховує, що спірні рішення повинні оцінюватися на відповідність дотримання принципу законності. Зазначений принцип частково відображено у частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Прийняття рішень має здійснюватися з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, а саме рішення зазначених органів мають бути спрямовані на захист життя та свобод шукачів статусу біженця.
Прийняті рішення мають бути обґрунтованими, тобто винесеними з урахуванням усіх обставин та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації. Відповідно до вимог Закону України “Про біженців” збір та дослідження матеріалів здійснюється шляхом проведення співбесіди із особою, яка заявила про намір отримати статус біженця, та направлення запитів до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування про надання чи уточнення інформації стосовно встановлення справжніх фактів про особу. Органи міграційної служби разом із органами внутрішніх справ, служби безпеки проводять ідентифікацію особи, перевіряють наявність обставин, за яких статус біженця не надається.
І лише на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця (частина п’ята статті 14 Закону України “Про біженців”).
Необґрунтоване рішення може поставити під загрозу життя або свободу заявника, піддати його ризику застосування катувань, інших видів жорстокого або таких, що принижують гідність, поводженню чи покаранню .
У цілому, “обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування” є лише припущенням, яке має об’єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
Так, як суд дійшов висновку про передчасність рішення Відповідача про відмову в оформленні документів для надання Позивачу статусу біженця, без урахування всіх обставин справи, суд задовольняє позовні вимоги.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не виконав покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийнятого ним рішення.
На розподілі судових витрат, у відповідності зі ст. 94 КАС України, Позивач у судовому засіданні не наполягав.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати неправомірним і скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігії № 279-10 від 05.08.2010 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Зобов’язати Державний комітет України у справах національностей та релігії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо оформлення документів про надання йому статусу біженця в Україні.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст..254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий Н.Г. Вєкуа
Судді О.В. Пісоцька
В.В. Амельохін
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –16.11.2010р.
Головуючий Суддя Н.Г. Вєкуа
Судді < Суддя учасник колегії >