ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Київ
04 жовтня 2010 року 9:38 справа № 2а-7396/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., при секретарі Пасулька О.М., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Головного контрольно-ревізійного управління України
до
про Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції
України
визнання протиправними дій, скасування постанови про стягнення
виконавчого збору від 22 квітня 2010 року
за участю представників сторін:
від позивача: Чернюк В.В.,
від відповідача: не з’явився.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 4 жовтня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з зазначеним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено Постанову № 14447871 від 22 квітня 2010 року про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 850 грн. 00 коп. Посилаючись на те, що постанова щодо стягнення виконавчого збору порушує права та інтереси позивача та суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Головне контрольно-ревізійне управління України просить суд позов задовольнити та скасувати постанову Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 22 квітня 2010 року № 14447871.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про причини неявки суду не повідомлено, хоча про час і місце розгляду справи зазначену особу повідомлено належним чином.
У зв’язку з відсутністю представників відповідача та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи неодноразово відкладався, відповідно до статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України нормою, якої встановлення вирішення справи на підставі наявних в ній доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду № 2а-7001/08/2070 від 14 серпня 2009 року позов Каліннікова В.В. задоволено частково.
На виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду видано виконавчий лист від 14 серпня 2009 року № 2а-7001/08/2070.
На підставі виконавчого листа від 27 серпня 2009 року Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження із наданням семиденного строку для добровільного виконання рішення.
Листом від 11 вересня 2009 року Головне Контрольно-ревізійне управління України звернулось до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, щодо ініціювання питання звернення до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про роз’яснення способу і порядку виконання постанови від 14 серпня 2009 року № 2а-7001/08/2070, а також зупинити виконавче провадження.
Листом Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2009 року № 13085-0-33-09-25/3 відмовлено Головному контрольно-ревізійному управлінню України щодо звернення до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення порядку та способу виконання виконавчого листа від 17 серпня 2009 року № 2а-7001/08/2070 у зв’язку з відсутністю підстав для звернення.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Головного Контрольно-ревізійного управління України від 8 квітня 2010 року № 231-ок «Про поновлення на посаді Каліннікова В.В.»Каліннікова В.В. призначено на посаду першого заступника начальника Контрольно-ревізійного управління в Харківській області.
Таким чином, для добровільного виконання в строк встановлений державним виконавцем, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2009 року № 2а-7001/08/2070 позивачем не виконано.
У зв’язку із порушенням позивачем строку, наданим для добровільного виконання судового рішення, Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 22 квітня 2010 року ВП № 14447871.
Стаття 124 Конституції України встановлює, що рішення суду ухвалене іменем України є обов’язковим до виконання на всій території України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що виконавчі документи, що відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу.
Згідно часини 1 статті 5 вищезазначеного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті 3 цього Закону рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.
В силу частини 3 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Таким чином, Постановою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 27 серпня 2009 року про відкриття виконавчого провадження позивачеві надано строк для добровільного виконання відповідно до положень статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».
Стаття 30 зазначеного Закону встановлює, що Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону. У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення. Якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем у порядку, встановленому статтею 24 цього Закону, накладено арешт на майно боржника, за погодженням з державним виконавцем боржник має право у строк, встановлений для добровільного виконання рішення, реалізувати належне йому майно в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У цьому разі покупець майна боржника повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк, встановлений для добровільного виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця. У разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений для добровільного виконання строк державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Згідно з частиною 1 статті 46 Закону України «Про виконавче провадження»у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
За таких обставин, постановою Департаменту Державної виконавчої служби міністерства юстиції України про стягнення з боржника виконавчого збору від 22 квітня 2010 року є обґрунтованою та що відповідає статті 46 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини 7 вищевказаної статті Закону України «Про виконавче провадження»у разі коли виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому цим Законом.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов‘язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача –суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 9,11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Н.М. Клименчук