Справа –№22ц-5520/10 Головуючий в 1-й інстанції – Панасенко О.П.,
Категорія – 27 Доповідач – Сіромашенко Н.В.,
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого – Калиновського А.Б.,
судді – Чубукова О.П., Сіромашенко Н.В.,
при секретарі – Ляпченко Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Марганецького районного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2010 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Марганецького райсуду Дніпропетровської області від 13 квітня 2010 року було відмовлено в задоволенні вищевказаного позову.
В апеляційній скарзі апелянт ставить питання про скасування рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30 січня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №102985 про надання останньому кредиту в сумі 60000 грн. строком дії до 30 січня 2013 року (а.с.8-12). В забезпечення зобов'язань за кредитним договором 30 січня 2008 року був укладений іпотечний договір між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, предметом якого є домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.18-20), та договори застави з ОСОБА_1, предметом якого являється належне йому на праві власності майно, а саме: побутова техніка та товар в обороті (зворот а.с.12-17).
Заборгованість за кредитним договором станом на 13 квітня 2010 року становить 48886 грн. 18 коп. (а.с.64).
Відповідно до п.2.3.9 вказаного кредитного договору при будь-яких порушеннях зобов'язань по договору з боку позичальника банк має право на дострокове стягнення коштів по договору, в тому числі, шляхом звернення стягнення на майно.
Прийшовши до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, суд 1-ї інстанції виходив з того, що заборгованість за кредитним договором виникла з поважних причин, а саме: внаслідок скорочення виробництва меблів у зв'язку з фінансовою кризою, при цьому відповідачі намагаються погашати заборгованість; окрім того, товару в обороті фактично вже немає, оскільки зазначений в опису товар використовувався для виготовлення меблів. Також суд посилався на те, що для повернення до графіку та повного виконання умов договору сторони мають можливість добровільно передати майно для реалізації.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, а, отже, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів находить, що апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково, а рішення суду – частковому скасуванню в ухваленням нового рішення в цій частині.
Так, судом встановлено порушення умов кредитного договору боржником ОСОБА_1
Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ч.1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, умов договору та вимог чинного законодавства, у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло право вимоги звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, висновок суду 1-ї інстанції щодо відмови в задоволенні позову в частині звернення стягнення на заставлене нерухоме майно, який ґрунтується на поважності причин пропуску, якою судом визнано скорочення виробництва внаслідок фінансової кризи, є безпідставним та таким, що суперечить умовам кредитного договору та діючим нормам права. Однак, неправильність висновку суду щодо підстав відмови не може вплинути на сутність вирішення даного спору.
Частиною 1 статті 35 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, а також було визнано сторонами в даній справі, тому не потребує доказування у порядку ч.1 ст. 61 ЦПК України, іпотекодержателем не була дотримана процедура звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки письмова вимога, передбачена вищевикладеною нормою чинного законодавства, банком відповідачам не направлялася, що має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а відтак не можуть бути задоволені і похідні від цього позовні вимоги стосовно виселення відповідачів зі спірного будинку та зняття їх з реєстрації за даною адресою.
Окрім того, апеляційний суд також зауважує на те, що в будь-якому разі неможливе задоволення позову в частині звернення стягнення на земельну ділянку, яка не являється об'єктом права власності, що слідує з пояснень ОСОБА_2, і не є предметом іпотеки. Доказів зворотного позивачем не було надано суду.
Відносно доводів апеляційної скарги та оцінки рішення суду в іншій частині апеляційний суд приходить до наступного.
У відповідності до ч.1 ст. 20 ЗУ «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Ч. 2 ст.1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, а тому на виниклі між сторонами правовідносини розповсюджується ч.2 ст. 1050 ЦК України.
Таким чином, правовий аналіз означених норм вказує на можливість в даному разі звернення стягнення на рухоме заставлене майно, з чим узгоджуються також п.п.15.8.1, 15.8.2, 15.8.3 п.15 договорів застави, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1
Виходячи з вищенаведеного, встановлених обставин справи, а також приймаючи до уваги те, що заставлене рухоме майно, яке є предметом договорів застави, є в наявності, що не заперечувалося відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні і належних, допустимих доказів у порядку ст.ст.57-59 ЦПК України щодо його відсутності не надавалося сторонами, що при цьому спростовує висновок суду 1-ї інстанції стосовно того, що заставленого майна фактично вже немає, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині звернення стягнення на заставлене рухоме майно, вказане в договорах застави №№102985-2, 102985-3 від 30 січня 2008 року. Однак, при цьому апеляційний суд зазначає на те, що позовні вимоги в цій частині в повному обсязі в викладеній в позовній заяві редакції не можуть бути задоволені, оскільки звернення стягнення на таке майно виконується на підставі рішення суду у порядку, визначеному ЗУ «Про виконавче провадження», іншого існуючим законодавством не передбачено.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом – у володіння третій особі.
Апеляційний суд, приймаючи до уваги зазначені положення цивільного законодавства, а також можливість звернення стягнення на заставлене майно, приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині передачі в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» рухомого майна, зазначеного в договорах застави. В той же час позов щодо передачі в заклад нерухомого майна позбавлений юридичного обґрунтування, а тому задоволенню не підлягає.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду не в повному обсязі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, а тому підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог стосовно передачі в заклад та звернення стягнення на заставлене майно, зазначене в договорах застави №№102985-2, 102985-3 від 30 січня 2008 року; підстави для скасування рішення в іншій частині відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Марганецького районного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2010 року скасувати в частині відмови передачі в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» заставленого майна, яке зазначено в договорах застави №№102985-2, 102985-3 від 30 січня 2008 року, та звернення стягнення на вказане майно.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у зазначеній частині задовольнити частково.
Передати в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» належне на праві власності ОСОБА_1 заставлене майно, яке зазначено в договорах застави №№102985-2, 102985-3 від 30 січня 2008 року, та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №102985 від 30 січня 2008 року в сумі 48886 гривень 18 копійок звернути стягнення на вказане майно.
В решті позовних вимог в цій частині відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в сумі 174 гривень 20 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень.
Рішення суду в іншій частині залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.
Головуючий:
Судді: