Головуючий у 1 інстанції - Алтунін О.В.
Справа № 22ц-14188/2010р. Доповідач – Черненкова Л.А.
Категорія -27
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2010 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Дерев`янка О.Г., Каратаєвої Л.О.
при секретарі - Грало О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Український інноваційний банк», ОСОБА_2 про визнання договору застави недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А:
26 березня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 04 квітня 2002 року між АТ «Український інноваційний банк» з одного боку і чоловіком позивачки ОСОБА_2 та ТОВ «Прогрес» з іншого боку був укладений договір застави № 2002-1/1 згідно до якого ОСОБА_2 надав у заставу належний йому на підставі свідоцтва про право власності від 11 вересня 1998 року житловий будинок по АДРЕСА_1 для забезпечення вимог АТ «Український інноваційний банк», що витікають з кредитного договору № 2002-1 від 03.04.2002 року, укладеного між даним банком та ТОВ «Прогрес». Однак договір застави порушує майнові права позивачки у зв’язку з тим, що позивачка та відповідач ОСОБА_2 знаходяться у шлюбі і будинок був придбаний за час шлюбу та є сумісним майном подружжя, але договір застави був оформлений без згоди позивачки. Таким чином, вказана угода є недійсною у зв’язку з тим, що вона суперечить закону на підставі ст. 48 ЦК УРСР в редакції 1963 року, який діяв на час здійснення угоди. Про порушення своїх прав позивачка дізналася з повідомлення ВДВС Дніпропетровського районного управління юстиції від 01.10.2003 року про відкриття виконавчого провадження. Після чого вона звернулася в Господарський суд Дніпропетровської області за захистом порушеного права. В ході судових розглядів справи припинено провадження у зв’язку з непідвідомчістю вказаного спору господарським судам. Про закінчення розгляду справи вона дізналась 10 січня 2009 року з повідомлення адвокатського об’єднання. Позивачка просила суд поновити пропущений строк позовної давності та визнати зазначений договір застави недійсним.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2010 року ухвалено: у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин справи, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 19.06.1969 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується відповідною відміткою у паспорті позивачки. З 1998 року по 2000 рік відповідач ОСОБА_2 набув права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, що вбачається з договору застави від 04.04.2002 року (свідоцтво про право власності, видане 11.09.1998 року Підгородненською міською радою). Враховуючи, що права та обов’язки подружжя щодо вказаного майна виникли до 01 січня 2004 року, застосуванню підлягає чине на той час законодавство, зокрема, Кодекс про шлюб та сім`ю України 1969 року та Цивільний кодекс УРСР 1963 року. 04.04.2002 року між АТ «Український інноваційний банк» з одного боку і ОСОБА_2 та ТОВ «Прогрес» з іншого боку був укладений договір застави № 2002-1/1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Тулаіновою О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 351. Згідно до цього договору ОСОБА_2 надав у заставу належний йому на підставі свідоцтва про право власності від 11 вересня 1998 року житловий будинок по АДРЕСА_1 для забезпечення вимог АТ «Український інноваційний банк», що витікають з кредитного договору № 2002-1 від 03.04.2002 року, укладеного між даним банком та ТОВ «Прогрес» ( юридичну особу ТОВ «Прогрес» припинено згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 24.02.2010 року). 19.10.2004 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Юрченко Л.Л. на підставі акту про проведення прилюдних торгів відділу ДВС Дніпропетровського РУЮ від 09.08.2004 року видано свідоцтво, згідно якого вказаний житловий будинок належить на праві власності АТ «Український інноваційний банк». Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від16.01.2009 року задоволено позов АТ «Український інноваційний банк». до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та зобов’язано відповідачів звільнити житловий будинок по АДРЕСА_1.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, позивачкою не надано достатніх доказів обґрунтування позову, які б підтверджували відсутність її письмової згоди на укладання договору про заставу від 04.04.2002 року. Посилання позивачки на її відрядження на час укладення угоди і знаходження її за межами України суд не приймає на підставі протиріччя наданих документів та ці обставини беззаперечно не вказують на відсутність її письмової згоди на передачу майна у заставу. Питання щодо перебігу строку позовної давності судом не досліджується, оскільки в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення прав та законних інтересів позивача.
Судова колегія вважає, що судом першої інстанції правильно вирішено спір.
Договір про заставу № 2002-1/1 від 04.04.2002 року укладений між АТ «Український інноваційний банк» з одного боку і ОСОБА_2 та ТОВ «Прогрес» в особі голови Правління ОСОБА_2 з іншого боку, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Тулаіновою О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 351 (а.с.5,6).
Відповідно до змісту пунктів 1 і 2 договору про заставу від 04 квітня 2002 року № 2002-1/1 майновий поручитель – ОСОБА_2 - забезпечив предметом застави (житловий будинок по АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці, площею 992 кв.м) своєчасне повернення боржником - ТОВ "Прогрес" - кредиту в сумі 350 тис. грн. до 31.12.2002 року АТ "Український інноваційний банк" за кредитним договором № 2002-1 від 03.04.2002 року, включаючи проценти, пеню і штрафи, пов’язані з виконанням кредитного договору.
Згідно зазначеного договору про заставу, - заставодавець засвідчує, що п. 7 – майно (предмет застави) не заставлено іншими договорами і не є предметом майнового спору, перебуває у власності і передано у заставу за згодою співвласника.
Викладені умови договору застави від 04 квітня 2002 року № 2002-1/1 містять усі істотні умови, необхідні для цієї категорії договорів згідно вимог ст. ст. 3, 6, 12 Закону України "Про заставу".
Згідно зі ст. 11 Закону України "Про заставу" та п. 3.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/602 від 24.12.99 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу" - договір застави може бути визнаний недійсним за позовом третьої особи, яка вважає, що предмет застави належить їй на праві власності чи повного господарського відання і довела цю обставину. У разі застави кредиторові речі, яка не належить заставодавцю, причому кредитор не знав і не повинен був знати, що річ не належить заставодавцю, право власника підлягає захисту лише за умови, що дана річ була власником загублена, або в нього викрадена чи вибула з володіння іншим шляхом поза його волею.
Відповідно до вимог статті 178 ЦК УРСР в редакції 1963 року чинної на час виникнення спірних правовідносин, - виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством. Крім того, зобов'язання між громадянами або з їх участю можуть забезпечуватися завдатком, а зобов'язання між соціалістичними організаціями - гарантією.
Стаття 181 ЦК УРСР в редакції 1963 року передбачає, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами; застава виникає в силу договору чи закону; заставою може бути забезпечена дійсна вимога; застава може мати місце також щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог; відносини застави регулюються Законом України "Про заставу", іншими актами законодавства.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (чинного на момент укладання спірного договору) недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен перевірити відповідність змісту угоди вимогам закону; правоздатність сторін за угодою та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про заставу" цим Законом визначаються основні положення про заставу.
Згідно статті 3 Закону України "Про заставу" (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору), заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Статтею 12 Закону України "Про заставу" передбачено, що у договорі застави повинно бути зазначено найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.
Стаття 6 цього Закону регулює заставу майна, що перебуває у спільній власності, а саме: майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників; майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, а також підтверджується матеріалами справи, спірний договір застави містить усі конкретні умови щодо суті і розміру забезпеченої заставою вимоги та відповідає вищезазначеним нормам.
Стаття 28 зазначеного Закону регулює припинення застави, а саме: право застави припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави.
Відповідно до вимог статті 23 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР, в редакції від 20.06.1969 року, - майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 23 КпШС УРСР та п. 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України необхідна письмова згода позивача на укладення спірного договору застави відповідачем щодо спільного майна подружжя.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи в апеляційній скарзі про те, що судом було допущено неповне з’ясування обставин справи, а саме: не було в повній мірі досліджено п.7 спірного договору про заставу, що призвело до неправильного вирішення справи, тому як письмової згоди позивачки на укладення спірної угоди не було, - судова колегія вважає неспроможними бо вони суперечать матеріалам справи.
Позивачка не довела свій позов, тому що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази відсутності письмової згоди позивачки на укладення договору застави.
Посилання на відсутність позивачки на час укладення договору про заставу у нотаріуса, відсутність її підпису як співвласника на вказаному договорі, визнання позовних вимог чоловіком позивачки відповідачем ОСОБА_2 є безпідставними тому, що ці обставини не свідчать про посвідчення нотаріусом незаконної угоди та спростовуються засвідченням у договорі про заставу відповідачем ОСОБА_2 про те, що майно (предмет застави) не заставлено іншими договорами і не є предметом майнового спору, перебуває у власності і передано у заставу за згодою співвласника, та цей договір про заставу не оспорений ОСОБА_2.
Крім того, доказами належності майна на праві спільної сумісної власності подружжя є свідоцтво про укладення шлюбу, правовстановлюючий документ, підтверджуючий придбання нерухомого майна подружжям за час шлюбу за спільні кошти. В матеріалах справи також відсутні вказані докази.
Згідно ч.3 ст. 10, ст.ст. 57-60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази повинні бути належними і допустимими. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судова колегія вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім того, спірна застава є припиненою в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно, що підтверджено свідоцтвом від 19.10.2004 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Юрченко Л.Л. за реєстром за № НОМЕР_1 на підставі акту про проведення прилюдних торгів відділу ДВС Дніпропетровського РУЮ від 09.08.2004 року, згідно якого житловий будинок по АДРЕСА_1 належить на праві власності АТ «Український інноваційний банк» (а.с. 12) та зареєстровано за цим власником право власності на нерухоме майно 19.11.2004 року в КП Новомосковського МБТІ (а.с.13).
Вказано свідоцтво не визнано недійсним, не оспорено позивачкою, у зв’язку з чим на час розгляду спору судом житловий будинок по АДРЕСА_1 не є власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – сторін у справі.
Крім того, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16.01.2009 року задоволено позов АТ «Український інноваційний банк» до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та зобов’язано відповідачів звільнити житловий будинок по АДРЕСА_1. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2009 року вказане рішення суду залишено без змін (а.с.125-126). У вказаному судовому рішенні, яке є чинним, зазначено, що спірний об’єкт нерухомості знаходиться в незаконному користуванні гр. ОСОБА_2 і гр. ОСОБА_5, яка спільно з ним мешкає.
Аналізуючи докази у справі, судова колегія не вбачає підстав для задоволення позову про визнання договору про заставу недійсним.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя
Судді колегії