ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" листопада 2010 р. Справа № 25/103
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Камишева Л.М., суддя Черленяк М.І.,
при секретарі Голозубовій О.І.
за участю представників сторін:
позивача –Таліпов В.В.
відповідача –Макарчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3586 П/1-12) на рішення господарського суду Полтавської області від 28.09.2010 р. у справі №25/103
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет-М", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діорит", м. Комсомольськ Полтавської області
про стягнення 50 684,64 грн.,
встановила:
У червні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Паритет-М" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Діорит", в якому просило стягнути з відповідача 41000,00 грн. основного боргу, 4 628,50 грн. пені, 3 % річних в сумі 677,34 грн., 4378,80 грн. інфляційних за неналежне виконання умов зобов’язань за договором оренди обладнання № 22-К/08 від 01.08.2008 р. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.09.2010 р. у справі №25/103 (суддя Босий В.П.) позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Діорит" на користь ТОВ "Паритет-М" 41 000,00 грн. основного боргу, 4 191,00 грн. пені, 2 209,59 грн. інфляційних, 677,34 грн. 3 % річних, 480,77 грн. державного мита та 223,86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Відповідач із рішенням суду першої інстанції не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 28.09.2010 р. по справі №25/103 скасувати повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також зазначає, що обставини, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, є недоведеними. Крім того, відповідач зазначає, що суд у рішенні в якості доказів, що підтверджують виконання позивачем умов спірного договору, посилається на акти здачі-приймання робіт № ОУ-0000003 від 31.01.2008 р., № ОУ-0000007 від 31.03.2008 р., № ОУ-0000008 від 30.04.2008 р., № ОУ-0000009 від 31.05.2008 р., які на його думку не свідчать про виконання чи невиконання сторонами обов’язків по договору оренди обладнання № 22-к/08 від 01.08.2008 р.
Позивач відзив на апеляційну скаргу відповідача не надав.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник позивача, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, 01 серпня 2008 року між ТОВ "Паритет-М" (орендодавець) та ТОВ "Діорит" (орендар) був укладений договір оренди обладнання № 22-К/08, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві в строкове платне користування гусеничний екскаватор марки JCВ JC330LC, технічний паспорт серії НОМЕР_1 з державними реєстраційними номерами НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, заводський номер НОМЕР_4, рік випуску - 2007, з гідромотором марки НОМЕР_5, рік випуску 2007 (далі - обладнання), а орендар прийняв вказане обладнання і зобов’язався використовувати його для ведення господарської діяльності (а. с. 16, 17).
На виконання пункту 2.1. сторонами підписаний акт приймання-передачі обладнання від 04.08.2008 р. (а. с. 85).
Строк дії договору сторони передбачили у пункті 5.1., яким визначили, що цей договір вступає в дію з дати його підписання і є чинним до кінця виконання робіт та остаточного його розрахунку, але в будь-якому випадку не пізніше 31.12.2008 року.
Відповідно до п. 2.3. орендар зобов'язався своєчасно і в повному розмірі вносити орендну плату.
Згідно з пунктом 3.1. договору орендар вносить орендодавцю орендну плату в розмірі, що узгоджується в додатках до даного договору, в строк не пізніше 20 числа місяця, що слідує за звітним.
За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно зі статтею 762 цього Кодексу за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач свої зобов’язання за вищевказаним договором виконав в повному обсязі, передав відповідачу в належному стані в користування об'єкт оренди, про що свідчать акти здачі-приймання робіт № ОУ-0000019 від 31.08.2008 р. та № ОУ-0000020 від 25.09.2008 р. на загальну суму 47911,20 грн., підписані та скріплені печатками сторін (а. с. 23, 25).
Як зазначає позивач, відповідач не повністю сплатив орендну плату за користування об'єктом оренди і станом на 30 вересня 2008 року заборгованість відповідача складає 57 493,44 грн., яка підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, підписаним уповноваженими представниками сторін (а. с. 18).
Із розрахунку позивача вбачається, що ним заявлено до стягнення 41 000,00 грн. з урахуванням часткової сплати відповідачем орендної плати.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, статті 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи те, що відповідач не надав суду належних доказів погашення заборгованості з орендної плати в сумі 41 000,00 грн. за договором оренди обладнання № 22-К/08 від 01.08.2008 р. або обґрунтованих заперечень проти позову, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивач в якості доказів, що підтверджують виконання ним умов спірного договору, посилається на акти здачі-приймання робіт № ОУ-0000003 від 31.01.2008 р., № ОУ-0000007 від 31.03.2008 р., № ОУ-0000008 від 30.04.2008 р., № ОУ-0000009 від 31.05.2008 р., які на його думку не свідчать про виконання чи невиконання сторонами обов’язків по договору оренди обладнання № 22-К/08 від 01.08.2008 р., суд не приймає до уваги.
Акти, на які посилається відповідач, колегія суддів враховує як підтвердження тривалих орендних відносин між сторонами і наявність відповідних зобов’язань, а не як доказ підтвердження заборгованості за договором оренди обладнання № 22-К/08 від 01.08.2008 р. у сумі 41 000,00 грн. в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 4.2. договору за несплату орендодавцю орендної плати орендар за кожен день прострочення платежу сплачує орендодавцю пеню за кожен день прострочення платежу в максимальному розмірі, передбаченому статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Із наданого позивачем розрахунку ціни позову вбачається, що пеня ним нарахована у розмірі 4 628,50 грн. за період з 12.11.2009 р. по 01.06.2010 р. (за 201 день).
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З огляду на приписи зазначеної норми, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог по стягненню пені в розмірі 4 191,00 грн. за шість місяців.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ТОВ "Паритет-М" щодо стягнення з ТОВ "Діорит" інфляційних в сумі 2 209,59 грн. та 3 % річних в сумі 677,34 грн., оскільки розрахунок позивача узгоджується з вимогами діючого законодавства щодо нарахування вказаних сум.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 28.09.2010 р. у справі № 25/103 прийняте при належному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до чинного законодавства і підстави для його скасування відсутні, в зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 28.09.2010 р. у справі №25/103 залишити без змін.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Суддя Камишева Л.М.
Суддя Черленяк М.І.
Повний текст постанови по справі підписаний 19.11.2010 р.