ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" листопада 2010 р. Справа № 66/217-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Камишева Л.М., суддя Черленяк М.І.,
при секретарі Голозубовій О.І.
за участю представників сторін:
позивача –Отрох А.В.
відповідача –не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3551 Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 29 вересня 2010 року у справі № 66/217-10
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра", м. Харків
до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м.Харків
про зобов'язання вчинити певні дії, -
встановила:
У червні 2010 року товариство з обмеженою відповідальність "Таміра", м.Харків (далі позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (далі відповідач), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив суд витребувати з незаконного володіння відповідача частину земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,0417 га в межах земельної ділянки позивача (між точками 5-11 лінії координат), а також зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем вказаною земельною ділянкою шляхом знесення споруд із бамбуку та автостоянки, межі якої визначені бордюрами зі стовпцями, відновлення межі земельної ділянки позивача (між точками 5-11 лінії координат), приведення вказаної частини земельної ділянки в стан, придатний для використання. Судові витрати просив покласти на відповідача.
Рішенням господарського суду Харківської області від 29 вересня 2010 року у справі № 66/217-10 (суддя Шатерніков М.І.) позов задоволено повністю. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач зайняв земельну ділянку, що знаходиться у користуванні позивача на підставі договору оренди від 20.11.2003 року, без наявності на то правових підстав.
Відповідач із зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 29 вересня 2010 року у даній справі скасувати та припинити провадження у справі.
В апеляційній скарзі відповідач, посилається на те, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи. Вимоги апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при задоволені позову, не в повній мірі були досліджені документальні докази та дана їм невірна правова оцінка. Зокрема стверджує, що місцевий господарський суд не прийняв до уваги клопотання відповідача про припинення провадження у справі, з тих підстав, що є рішення господарського суду (справа 13/157-06) між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а вирішив спір по суті, прийнявши необґрунтоване рішення. Крім того вказує, що під час розгляду справи, суд першої інстанції позбавив відповідача можливості зробити заяву щодо застосування наслідків спливу позовної давності.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції по даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування своєї правової позиції вказує, що судом першої інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права, також вважає, що відсутні правові підстави для припинення провадження у справі та стверджує, що суд першої інстанції не чинив будь-яких перешкод у реалізації відповідачем права на здійснення заяви про застосування строків позовної давності.
В судовому засіданні представник позивача підтримав відзив на апеляційну скаргу, однак звернувся із клопотанням про відкладення розгляду справи для надання додаткових доказів по справі, яке колегією судів відхилено, в зв’язку з його необґрунтованістю, а також з тих підстав, що таке клопотання заявлене в порушення приписів частини 1 статті 101, ст. 38 ГПК України.
Відповідач у судове засідання апеляційного господарського суду свого уповноваженого представника не направив, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Через канцелярію суду апеляційної інстанції надав клопотання про припинення провадження у справі та заяву про застосування строків позовної давності.
Враховуючи належне повідомлення відповідача про час та місце засідання суду колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача, за наявними матеріалами у справі.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Рішенням Харківської міської ради від 24.09.2003 р. № 178/03 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об'єктів позивачу було надано в оренду земельну ділянку загальною площею 22950,1 кв.м. терміном до 01.12.2028 р. для будівництва та подальшої експлуатації та обслуговування універсального оптово-роздрібного торгівельного центру з гостьовою автостоянкою по АДРЕСА_1.
На підставі вказаного рішення 20.11.2003 р. між Харківською міською радою та позивачем було укладено договір оренди землі, зареєстрований у Харківському регіональному центрі державного земельного кадастру у книзі державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 12.12.2003 р. за № 7592/03 (а. с. 11-13). Договір оренди землі від 20.11.2003 р. на момент розгляду справи по суті є чинним.
Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20.04.2010р. встановлено, що землекористувачем СПД-ФО ОСОБА_2, власником нічного клубу «Клубничка»по АДРЕСА_1 порушено межу земельної ділянки землекористувача ТОВ «Таміра»(між точками 5-11 лінії координат), на частині земельної ділянки площею, орієнтовно 0,0417 га землекористувача ТОВ «Таміра», побудовано споруди із бамбуку та автостоянку, межі якої визначені бордюрами зі стовпцями, тим самим вчинено самовільне зайняття земельної ділянки землекористувача ТОВ «Таміра»площею, орієнтовно 0,0417 га та змінено конфігурацію земельної ділянки площею 2,2950 га (а.с. 10).
Відповідач ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження не надав суду доказів того, що він є носієм речових прав на земельну ділянку, на якій було здійснено самочинне будівництво.
Пунктом 3.2.1. договору оренди земельної ділянки визначено, що орендар (позивач) має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, вимагати усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування збитків, заподіяних земельній ділянці громадянами та юридичними особами.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про оренду землі»орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.
Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А частиною 3 вказаної статті передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.
Крім того, відповідач не довів суду належними доказами прийняття у встановленому законом порядку в експлуатацію об`єктів самочинного будівництва.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.
Виходячи із сукупності наведених правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що має місце самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки, що полягає в порушенні меж земельної ділянки землекористувача ТОВ «Таміра»(між точками 5-11 лінії координат), на частині земельної ділянки площею, орієнтовно 0,0417 га землекористувача ТОВ «Таміра», побудовано споруди із бамбуку та автостоянку, межі якої визначені бордюрами зі стовпцями, тим самим вчинено самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки землекористувача ТОВ «Таміра»площею, орієнтовно 0,0417 га та змінено конфігурацію земельної ділянки площею 2,2950 га.
Розглядаючи клопотання відповідача про припинення провадження у даній справі на підставі ст. 80 ГПК України, оскільки, як стверджує відповідач, існує рішення по іншій справі № 13/157-10 між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, колегія суддів дійшла висновку, що правових підстав для припинення провадження у справі немає. Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на наступному.
Як вбачається із матеріалів справи, 12.12.2006 року господарським судом Харківської області було винесене рішення по справі № 13/157-06, яким позов ТОВ «Таміра»задоволено частково та зобов’язано СПДФО ОСОБА_2 звільнити займану частину земельної ділянки площею 417 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. В решті вимог провадження припинено.
При перегляді справи № 13/157-06 в апеляційному порядку, рішення суду першої інстанції в частині зобов’язання звільнити земельну ділянку –скасовано, та в цій частині відмовлено у позові.
Вищий господарський суд своєю постановою від 22.06.2010 року у справі №13/157-06 постанову апеляційного господарського суду залишив без змін.
Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу в постанові вказав: «обраний позивачем спосіб захисту шляхом відновлення порушених прав не передбачений вказаними нормами законодавства. Невизначеність позивача щодо предмету спору як способу захисту порушеного права позбавляє суд можливості належним чином таке право захистити, оскільки відповідно до ст. 54 ГПК України зміст позовних вимог повинен визначити саме позивач. Однак у встановленому процесуальним законодавством порядку позивач таким правом не скористався». «Невірно обраний позивачем спосіб захисту є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог».
Таким чином, при розгляді справи № 13/157-06 ТОВ «Таміра»було відмовлено в задоволенні позову до СПД-ФО ОСОБА_2 не в зв’язку з необґрунтованістю позовних вимог, а через те, що ним обрані способи захисту порушеного права, які не передбачені законодавством.
Із змісту клопотання відповідача про припинення провадження у справі вбачається, що відповідач невірно тлумачить зміст і поняття «предмет позову»та «підстави позову». Під предметом позову слід розуміти –матеріально правові вимоги до відповідача. Під підставами позову слід розуміти –обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача.
В зв’язку з тим, що по справі № 13/157-06 ТОВ «Таміра»було відмовлено у задоволені позову через невірно обрані способи захисту порушеного права, позивач має право звернутися до суду з новим позовом визначивши предмет позову, який би відповідав матеріально-правовим вимогам до відповідача виходячи із змісту спірних правовідносин, що склалися між сторонами.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то при вирішенні цієї заяви колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного Кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції приймав участь у справі через свого представника і таких заяв суду до винесення рішення не надавав. Справа розглядалася із червня 2010 року і в суді першої інстанції було проведено 4 судових засідання, на двох засіданнях приймав участь представник відповідача. В зв’язку з чим, твердження відповідача про позбавлення його права зробити відповідну заяву до винесення рішення по справі, спростовується матеріалами справи. При таких обставинах, заява не підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду господарського суду Харківської області від 29.09.2010 року у справі № 66/217-10 залишити без змін.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Суддя Камишева Л.М.
Суддя Черленяк М.І.
Повний текст постанови по справі підписаний 19.11.2010 р.