Справа № 22ц-2046/2007 рік Головуючий першої інстанції Заруцька Г.М.
Категорія: 41 Доповідач: ОсипчукО.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„29" березня 2007 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Висоцької B.C.
суддів: Біляєвої О.М., Осипчук О.В.
при секретарі: Таранець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ДВАТ „Трест „Красноармійськшахтобуд" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДВАТ „Трест „Красноармійськшахтобуд" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації та моральної шкоди - задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у сумі 1135 грн. 65 коп., середньомісячну заробітну плату за затримку розрахунку у розмірі 4837 грн. 78 коп., 200 грн. -у відшкодування моральної шкоди, а всього: 6173 грн. 43 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, ДВАТ „Трест „Красноармійськшахтобуд" подало апеляційну скаргу, в якій порушує питання про зміну рішення і відмову в задоволені позову про стягнення з підприємства на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.
В обґрунтування доводів скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки позивачем пропущений трьохмісячний строк звернення до суду з питанням відшкодування моральної шкоди та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Крім того, судом не прийнято до уваги той факт, що відсутня вина підприємства в несвоєчасній виплаті належних позивачу сум, оскільки фактична відсутність бюджетного фінансування дестабілізує виробничу діяльність підприємства.
В апеляційному суді представник ДВАТ „Трест „Красноармійськшахтобуд" підтримала доводи скарги в повному обсязі, пояснивши додатково, що після ухвалення судового рішення заборгованість по заробітній платі позивачу була сплачена.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в ній доводи,
2
апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду -частковому скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України неправильне застосування судом норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1. з 2003 року по 5 червня 2006 року знаходився у трудових правовідносинах з відповідачем, працюючи в ПІБУ № 1 водієм. Відповідно до наказу № 57-к від 15.06.2006 року він був звільнений по п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул. Заборгованість по заробітній платі на момент звільнення складала 3693,47 грн., на час розгляду справи залишок заборгованості складав 1135,65 грн.
Задовольняючи вимоги позивача стосовно стягнення заборгованості по заробітній платі, суд виходив з вимог ст. 116 КЗпП України, згідно якої відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу всі суми на день розрахунку.
Стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не пропущений строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, оскільки відповідач, сплачуючи частково заборгованість по заробітній платі, поновлював цей строк. Визначаючись з сумою середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходив із середньоденного заробітку у сумі 41 грн. 51 коп., який помножив на 143 робочих дня, які утворилися за період з 5.06.2006 року по 18.12.2006 року, і отримав суму з відрахуванням обов'язкових податкових виплат у розмірі 4837 грн. 78 коп.
Апеляційний суд вважає за можливе частково погодитися з висновками суду першої інстанції.
На думку апеляційного суду висновки суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку є обґрунтованими, зробленими з урахуванням вимог діючого законодавства.
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги заперечення відповідача проти позову в тій частині, що позивачем пропущений трьохмісячний строк звернення до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Представник відповідача і в суді першої інстанції і в апеляційному суді підтвердила той факт, що при звільнені позивача з роботи відповідач не виплатив всіх сум, що належали позивачу і повний розрахунок не проведено з позивачем на день ухвалення судового рішення.
Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо він в цей день не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України; в цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що довід апеляційної скарги про пропуск позивачем строку, встановленого ст. 233 КЗпП України для звернення до суду з
3
позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, не відповідає вимогам закону і тому не заслуговує на увагу.
Згідно п.20 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Апеляційний суд також не приймає до уваги довод апеляційної скарги про відсутність вини підприємства у невиплаті позивачу розрахунку при звільненні, оскільки вважає, що той факт, що відповідач є Державним відкритим акціонерним товариством, не є доказом його фінансування лише за рахунок державного бюджету і доказом відсутності вини відповідача у не проведені розрахунку з позивачем у день його звільнення.
Між тим, апеляційний суд не може погодитися з висновком суду про часткове задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звільнився з підприємства 5 червня 2006 року, з позовом до суду звернувся 23 жовтня 2006 року.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Уразі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.
Згідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди" до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується строк позовної давності - 3 місяці.
Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду по спливу більш ніж 4 місяців після звільнення, будь - яких доказів поважності причин пропуску строку суду не надав і не просив поновити йому строк в частині звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, то апеляційний суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволені цих позовних вимог і скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, обставини справи встановлені судом повно і правильно, але допущено помилку в застосування судом норм матеріального права при вирішенні питання стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди то рішення суду підлягає скасуванню в цій частині з залишенням без змін решти частини судового рішення.
Керуючись ст.ст. 307,309,314,316ЦПК України, апеляційний суд, -
4
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ДВАТ „Трест Красноармійськшахтобуд" задовольнити частково.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2006 року скасувати в частині стягнення з ДВАТ „Трест Красноармійськшахтобуд" на користь ОСОБА_1 200 грн. у відшкодування моральної шкоди. В задоволені позову ОСОБА_1до ДВАТ „Трест Красноармійськшахтобуд" про стягнення моральної шкоди - відмовити. В решті частини рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.