У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 09 жовтня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Запорізької області на вирок Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 серпня 2006 року щодо ОСОБА_1,

                                                           в с т а н о в и л а :  

            вказаним вироком

                                               ОСОБА_1,

                                               ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, раніше

                                               не судимого, -                    

засуджено за ч.2 ст. 364 КК України на 3 роки позбавлення волі.

        На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він працюючи директором СТОВ “Зоря”, будучи службовою особою і використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби 27 лютого 2006 року, без дозволу Михайлівської ДПІ, уклав договір купівлі-продажу з приватною особою                ОСОБА_2та здійснив продаж двох корпусів молочно-тваринного комплексу на загальну суму, згідно акту оцінки,  84773 грн., які знаходилися в податковій заставі в Михайлівській ДПІ з 2000 року у зв'язку з непогашенням зобов'язань як платника податку перед бюджетом, порушивши тим самим вимоги п.п. 8.2.2 п. 8.2 Закону України №2181-111 від 02 лютого 2000 року “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” і отримані кошти на погашення заборгованості не направив.

У касаційному поданні прокурор не оскаржуючи доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку злочину та правильності кваліфікації його дій за ч.2 ст. 364 КК України, просить скасувати вирок щодо нього, посилаючись на неправильне застосування кримінального та кримінально-процесуального законів. Вказує, що суд при призначенні засудженому  покарання, відповідно до вимог ст. 334 КПК України,  не вказав у вироку які саме обставини суд визнав такими, що пом'якшують покарання і істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та дають підстави для застосування ст. 69 КК України, а які - для звільнення його від покарання на підставі ст. 75 КК України. В мотивувальній частині вироку суд зазначив, що ст. 69 КК України застосована як щодо основного так і додаткового покарань, проте обравши ОСОБА_1 покарання у виді 3 років позбавлення волі, в той час як санкція ч.2 ст. 364 КК України  передбачає від 5 років позбавлення волі, суд не послався на статтю 69 КК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні  доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, правильність кваліфікації його дій, ґрунтуються на досліджених і перевірених у судовому засіданні доказах, що в касаційному поданні не оскаржуються.

Водночас вирок суду щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню із-за неправильного застосування кримінального та кримінально-процесуального законів.

Відповідно до  вимог ст.69 КК України і роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п.8 його постанови „Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 року №7 призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за такий злочин, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному випадку застосування ст.69 КК України суд у мотивувальній частині вироку зобов'язаний зазначити, які саме обставини справи або дані про особу засудженого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею злочину і впливають на пом'якшення покарання.

Однак на порушення зазначених вимог суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання і дійшовши висновку про можливість застосування ст.69 КК України як до основного покарання так і до додаткового,  не навів у вироку переконливих доводів, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину і впливають на пом'якшення покарання та не обґрунтував свого висновку про можливість виправлення його без відбування покарання.

Крім того, санкція злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, за який ОСОБА_1 засуджено вказаним  вироком, передбачає  покарання від п'яти до восьми років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Проте, як убачається з матеріалів справи, суд призначив ОСОБА_1 за вказаний злочин покарання у виді  трьох років позбавлення волі без  посилання на ст.69 КК України, чим порушив  кримінальний закон.

Отже доводи у касаційному поданні про те, що суд при призначенні покарання засудженому ОСОБА_1 допустив порушення кримінального та кримінально-процесуального законів, є обґрунтованими і відповідно є підставою, згідно ст. 398 КПК України, для скасування  вироку і направлення справи на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно усунути зазначені недоліки та постановити обґрунтоване і законне рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 394-396 КПК України, колегія суддів                             

у х в а л и л а :

            касаційне подання   прокурора задовольнити.

Вирок Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 серпня 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, до того ж суду в іншому складі суддів. 

с у д д і :

  Вус С.М.                                              Глос Л.Ф.                              Школяров В.Ф.