Україна      

                       Справа № 2-289

                                                                                                                                2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

22 листопада  2010 року      Первомайський  міський   суд  Луганської області в складі:

головуючого судді                                                               Пащенко Л.В.,

при секретарі                             Жиляковій Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Первомайську   справу за  позовом ОСОБА_1   до Міністерства оборони України, Військового представництва  3087 про поновлення  строку звернення до суду,  про  поновлення на роботі, -  

                                                       ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що  20 грудня 1973 р. згідно наказу №26    він був прийнятий на роботу на посаду інженера до 5422 Військового представництва Міністерства оборони СРСР. Згідно наказу по 155 ВП за № 182 від 22 вересня 1980 р зарахований до списків особового складу 155 ВП переводом на посаду інженера  по Первомайському машинобудівному заводу у зв'язку з розформуванням 5422 ВП .  

1 серпня 1984 р.  був призначений на посаду старшого інженера за наказом за № 56 від 31 липня 1984 р.

1 січня 1988 р. йому  була присвоєна кваліфікація інженера II категорії  згідно наказу № 13  від 18 січня 1988 р.

19 листопада 1992 р. йому  була присвоєна кваліфікаційна категорія інженера І категорії згідно наказу № 113  від 19.11.1992 р.

17 січня 1994 р. переведений на посаду інженера тарифного розряду за наказом № 6  від 31 січня 1994 р.

1 липня 1999 р.  був звільнений з займаної посади у зв'язку з переформуванням філіалу 155 ДВП МОУ та переводом до 621 ДВП по п.5 ст.36 КЗпП України.

1.07.1999 р. був призначений на посаду інженера до філіалу 621 ДВП по переводу  згідно наказу за № 14 від 01.07.1999 року.

29 листопада 2004 р. його  було звільнено з роботи у зв'язку з переведенням до 3087 ВП МО України за п.5 ст.36 КЗпП України.

1.   30     листопада 2004р. він  був прийнятий інженером І категорії до 3087 ВП МО України згідно наказу за № 144.

2.   31      жовтня 2006р. його звільнили з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників за  п. 1 ст.40 КЗпП України  згідно наказу №128  по ВП від 31 жовтня 2006р.   Цей запис у трудовій книжці під № 17,   згідно наказу по ВП від 06.11.2006р. за № 129, визнаний недійсним.

В трудовій книжці  за №  19 записано, що  28.11.2006р. його  звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників за  п.1  ст .40 КЗпП України, наказ  від 28.11.2006р. № 138. Відповідач не вказує, кого звільнено інженера чи інженера І категорії.

Наказом начальника 3087 військового представництва (по стройовій частині) за № 138 від 28 листопада 2006 р. його було звільнено як інженера першої категорії.

  Дане звільнення вважає  неправильним з  наступних підстав.

           Перша категорія - це не спеціальність, а кваліфікація.  Він був прийнятий на роботу   як інженер. Згідно диплома за № 001497 від 12 лютого 1973р. він  одержав спеціальність інженера. Як інженер він  не був звільнений.

    Відповідно до директиви Міністра оборони України від 25.07.2006р. № Д - 322/ 1/ 010 та листа начальника Управління військових представництв Міністерства оборони України за № 259/ 2394 від 19.09.2006р «Про надання витягу, виписки переліку змін у штаті» № 31/ 009 передбачено скорочення посади інженера. У зв'язку з цим зі штатного розкладу військового представництва з 01.11.2006р. була виключена посада інженера І категорії.

          При звільненні за п.1 ст. 40 КЗпП України відповідно до вимог статті 492  КЗпП України адміністрація 3087 Військового представництва повинна була не пізніше ніж за два місяці попередити працівників про наступне звільнення персонально, але вона  не дотрималась цих вимог, він офіційно не був попереджений.

   Відповідач посилається на аркуш ознайомлення, який він підписав 31 серпня 2006р. У ньому зазначено, що згідно Плану додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2006 році, затвердженому Директивою Міністра оборони України від 25.07.2006р., № Д - 322 /1 /010, в термін до 31.08.200р. його  посада підлягає скороченню і він планується  до звільнення за скороченням.

    Цей документ не можна розглядати як офіційне попередження, тому що п.1 ст.49 - 2 КЗпП України  свідчить, що про майбутнє звільнення робітника персонально попереджається не пізніше, чим за два місяця. Працівник повинен бути особисто попереджений про майбутнє звільнення. Робітник повинен ознайомитися з такою інформацією під розписку.

    Згідно аркуша ознайомлення Директива Міністра оборони України була видана тільки 25.07.2006р. і в термін до 31.08.06р. він  вже повинен бути звільненим. Згідно ст.49 - 2 КЗпП України він  повинен бути попереджений не пізніше 30.06.2006р для того, щоб звільнити  його  до 31.08.06 року.

   Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці адміністрація 3087 Військового представництва повинна була запропонувати йому  іншу роботу у тій самій організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу в тій самій організації, тоді відповідач мав би право його звільнити . Ніяка інша робота йому  не була запропонована, не дивлячись на те, що він мав  високу кваліфікацію - інженер першої категорії.

П. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 1992р. з подальшими змінами говорить, що при проведенні звільнення за скороченням штатів власник або уповноважений ним орган має право в межах однорідних професій та посад провести перестановку (перегрупування) робітника і перевести більш кваліфікованого робітника на іншу посаду, звільнивши з неї менш кваліфікованого робітника. Відповідач цього не зробив.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе при виявлені невідповідності робітника займаній посаді або виконуваній ним роботи унаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, перешкоджаючих продовженню даної роботи.

Невідповідністю виконуваній роботі вважається нездатність внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я належним чином виконувати доручену роботу.

Відповідач знав, що він  має вищу інженерну освіту і високу кваліфікацію. На відповідність займаній посаді він  періодично проходив атестацію.

21 січня 1984 р. за активну участь у роботах по збільшенню ресурсу виробів наказом Головнокомандуючого ВПС від 29 грудня 1983р. за № 0381 йому  була оголошена подяка з виплатою грошової премії.

Все це не було враховано відповідачем при звільненні.

Стан його  здоров'я дозволяв  виконувати обов'язки інженера.

Розірвання трудового договору унаслідок незадовільного стану здоров'я допускається тільки при стійкій утраті працездатності. Часткова її утрата сама по собі не може бути основою для визнання невідповідності займаній посаді або виконуваній роботи.

         Він належним чином виконував свої трудові обов'язки. Висновку лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про те, що він  за станом здоров'я неякісно виконував свої обов'язки немає.

Перед звільненням він  знаходився на амбулаторному лікуванні з діагнозом «Гіпертонічна хвороба II ступеня, помірна форма». Вона не являється тяжкою хворобою.

При його  звільненні по п. 1 ст.40 КЗпП України не було ураховано переважне право залишитися на роботі при скороченні чисельності або штату працівників, передбачене ст.42 КЗпП України.

Він  пропрацював на підприємстві 33 роки..

21 лютого 1993р. на роботі у вихідний день - неділю він  отримав виробничу травму, про що було складений Акт № 1/1 від 22 лютого 1993р.

Так,  не було ураховано, що на його  утриманні знаходиться хвора донька ОСОБА_2, 1975р. народження, інвалід II групи внаслідок психічного розладу.

При  звільненні за скороченням штатів не було ураховане його  сумлінне ставлення до роботи,  відношення до трудової дисципліни.

З відповіді від 25.09.06р. тимчасово виконуючого обов'язки заступника директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України на його скаргу виходить, що 3087 Військове представництво знаходиться у стадії реформування.

Постанова пленуму Верховного суду України по трудовим справам від 1 квітня 1994р. п.19 зазначає, що робітник, який був незаконно звільнений до реорганізації поновлюється на роботі на тому ж підприємстві, де була його попередня робота.

           Наказ про звільнення  йому  було вручено своєчасно, але звернутися в місячний строк до суду з заявою він  не міг через поважну причину.  Згідно листка непрацездатності  він  знаходився на стаціонарному лікуванні у Первомайській багатопрофільній лікарні з 30.10.06р. по 27.11.06р. з діагнозом : ГБ /ГМАЕС, АСС/ помірна форма, ГБС Дифузія, екстрасистолія, аритмія, криз - ЗО жовтня 2006р.,  СН - Н, астеноневротичний синдром, виразкова хвороба 12- палої кишки. В рекомендаціях лікаря було рекомендовано уникати фізичних та психоемоційних навантажень.

У зв'язку з сімейними обставинами він зазнав психічні та психоемоційні навантаження.

 Його донька  згідно висновку лікувальної комісії від 12.03.07р. вона потребує постійного, стороннього догляду.  Майже три роки  він був представником  доньки у судових засіданнях  за її  позовом  до  відповідача «ВАТ Первомайський електромеханічний завод ім.К. Маркса» ,  Первомайської міської Ради про стягнення моральної шкоди.

З питань порушення  його  трудових прав він  неодноразово звертався у вищестоящі організації, які рекомендували йому звернутись до суду.

Просить суд поновити його на роботі на посаді інженера. Поновити строк давності, визнавши причини його пропуску поважними.                                  

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі.    

Представник  військового представництва  3087  Міністерства оборони  в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на те , що позивачем пропущено строк звернення до суду.

           Представник Міністерства оборони  позовні вимоги не визнав, надав заяву про розгляд справи в його відсутність та заперечення,  посилаючись на те,  що  позивачем пропущено строк  звернення до суду з заявою про поновлення на роботі. Позивач протягом тривалого часу , а саме - протягом трьох років та чотирьох місяців не знайшов часу для захисту,  як він вважає, порушеного права незаконним звільненням. Доводи, якими позивач обґрунтовує пропуск строку позовної давності, на думку відповідача не є поважними. Як вказано у позовній заяві, починаючи з вересня 2006 року позивач неодноразово звертався до різних органів зі скаргами на ВП №3087 щодо свого звільнення, а саме: до Департаменту фінансів Міністерства оборони України,  до Територіальної державної інспекції праці в Луганської області (двічі),  до Прем'єр - міністра України,  Президента України. Всі ці державні органи рекомендували позивачу звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі. Однак, позивач цього не робив.

            Крім того, на підставі вимог постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року №279 «Про затвердження Положення про військові представництва на підприємствах, в установах і організаціях» військові представництва на підприємствах є підрозділами Міністерства оборони України, Служби безпеки України , інших військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України з контролю за якістю розроблення, виготовлення і монтажу товарів військового призначення та за виконанням умов їх постачання споживачам і здійснюють приймання товарів військового призначення від підприємств відповідно до контрактів з державного оборонного замовлення та зовнішньоекономічних договорів(контрактів) та міжнародних договорів.  

            Відповідно до наказу Міністра оборони України від 06.07.2005р. №386 Управління військових представництв Міністерства оборони України є структурним підрозділом Міністерства оборони України , який призначений для організації контролю підпорядкованими військовими представництвами за якістю розроблення, виготовлення (виробництва), постачання науково-технічної продукції , озброєння, військової техніки та іншого майна для потреб Міністерства оборони України та інших замовників.

Відповідно до ч.2 ст.30 Цивільного процесуального кодексу України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Враховуючі викладене і на підставі вимог Цивільного кодексу України військове представництво №3087 ( також Управління військових представництв Міністерства оборони України) не є юридичною особою та не може бути відповідачем в цивільній справі.

 Дослідивши обставини справи, вислухавши сторін, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

  В судовому засіданні встановлено:

Позивач ОСОБА_3  дійсно працював в 3087 військовому представництві Міністерства оборони України з 29.11.2004 року до 28.11. 2006 року  (а.с. 52-57).

Відповідно до  витягу зі штату  №31/009,  згідно змін,  введених в дію Директивою Міністра оборони  України  від 25.07.2006 р. № Д-322/1/010,   посаду інженера виведено зі штату.  

Згідно з наказом № 138 начальника  3087 військового представництва  від 28.11.2006 року  у зв’язку з  проведенням організаційних заходів  в 3087 військовому  представництві  міністерства оборони України,  ОСОБА_3 , інженера 1 категорії  3087 військового представництва Міністерства оборони  України, звільнено   з роботи 28 листопада 2006 року  за скороченням штатів  за  п.1  ст.. 40 КЗпП України.

Стаття 40 п.1 КЗпП України  передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий  трудовий  договір до закінчення строку  його чинності  можуть бути  розірвані   власником або уповноваженим ним органом  лише у випадках  змін в організації виробництва і праці, в тому числі  ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності   або штату працівників.

  Право відповідача   визначати чисельність   працівників та штатний розпис нормативно закріплене  в Законі України «Про численність Збройних сил України» на відповідні роки. Директивою  Міністра оборони  України затверджується  чисельність   та штати   структурних підрозділів  центрального апарату  МОУ та підпорядкованим нижчестоящим  структурним підрозділам Міністерства оборони України.  Постановами КМУ визначається  гранична чисельність  військовослужбовців та  працівників центрального апарату Міністерства оборони  України.

  Порядок вивільнення працівників передбачений ст. 49-1 КЗпП України.  Відповідно до приписів цієї статті  ОСОБА_3   про наступне вивільнення було попереджено за два місяці, про що свідчить  аркуш ознайомлення (а.с.147), згідно якого  ОСОБА_3  про майбутнє вивільнення був ознайомлений 31.08.2006 року.

  Позивачем не надано доказів перед ким він має  переважне  права на залишення  на роботі,  чи дійсно йому не  запропоновано  іншу роботу на тому ж підприємстві.

  Державну службу зайнятості  про наступне вивільнення працівника відповідач  попередив  своєчасно.

  Таким чином, суд приходить до висновку, що порушень законодавства при вивільненні ОСОБА_3   у зв’язку зі скороченням  численності та штату працівників відповідачем допущено не було.   Порядок вивільнення ОСОБА_3    порушений не був, тому підстав для поновлення його на роботі  суд не вбачає.                            

  Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня. коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач  звернувся до суду 15.01.2010 р., тобто  більше ніж три роки після звільнення.

Причини пропуску звернення до суду суд не визнає поважними, оскільки про своє вивільнення позивач  дізнався в той же день і мав достатньо часу  для реалізації свого права звернення до суду.  

Оцінюючи в сукупності надані докази, суд визнає їх достовірними, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки  позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України.  

 Керуючись  вимогами ст.ст. 40 п.1, 233  КЗпП України,  ст. 213, 215 ЦПК України, суд, -

       В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Міністерства оборони України,  3087 Військового представництва  Міністерства оборони України   про поновлення  строку звернення до суду, поновлення на роботі  відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10-ти днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду через Первомайський міський суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня  отримання копії цього рішення.

Суддя (підпис) Л.В.Пащенко

З оригіналом згідно :

    Суддя                                                                                                           Л.В. Пащенко