ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.09.07 Справа № 20/327д/07
Суддя
За позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Запоріжжя
до Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Запоріжжя
про розірвання договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути майно
Суддя Гандюкова Л.П.
Представники сторін:
Від позивача -ОСОБА_3. (довіреність ВЕЕ № 256652 від 01.02.2007р.);
Від відповідача -ОСОБА_2. (паспорт №НОМЕР_1);
СУТНІСТЬ СПОРУ:
Заявлений позов про розірвання договору купівлі-продажу кіоску від 27.12.2001р., зобов'язання ПП ОСОБА_2. повернути позивачу згідно з актом від 27.12.2001р. належний йому кіоск №НОМЕР_2, площею 10,0 кв.м., який розташований за адресою: м.Запоріжжя, АДРЕСА_1 (зупинка транспорту 40-й магазин); згідно з розділом 5 договору купівлі-продажу кіоску від 27.12.2001р. вважати стягнутими з ПП ОСОБА_2. на користь ПП ОСОБА_1. (так як договір розривається з вини відповідача) у вигляді штрафних санкцій суму 4000 грн., сплачену відповідачем за об'єкт за період з 27.12.2001р. по цей час.
Ухвалою господарського суду від 12.07.2007р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/327д/07, судове засідання призначено на 14.08.2007р. Розгляд справи відкладався на 05.09.2007р. На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 05.09.2007р. оголошено перерву до 10.09.2007р.
10.09.2007р. справу розглянуто, за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач підтримує позовні вимоги, викладені у позові та на підставі ст.ст. 11,16,625,655,692,697 ЦК України, ст.188 ГК України просить позов задовольнити у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання по сплаті вартості кіоску.
Відповідач позовні вимоги про розірвання договору визнав частково та пояснив наступне. Дійсно в 2001р. вона купила кіоск у позивача, за який розрахувалася частково в сумі 4000грн., при цьому повинна сплатити ще 10000грн. У зв'язку з тяжким матеріальним становищем погасити заборгованість не має можливості, проти розірвання договору не заперечує. Позовні вимоги в частині штрафної санкції 4000грн. не підлягають задоволенню, так як не відповідають чинному законодавству. Вважає, що при розірванні договору сторони повинні бути повернуті у первісне становище, тобто відповідач повернути кіоск позивачу, а він сплатити відповідачу 4000грн.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
27.12.2001р. між приватним підприємцем ОСОБА_1 (продавець, позивач) та приватним підприємцем ОСОБА_2 (покупець, відповідач) був укладений договір купівлі-продажу, за яким продавець продав, а покупець купив за 14 000 грн. кіоск №НОМЕР_2, площею 10,0 кв.м., який розташований за адресою: м.Запоріжжя, АДРЕСА_1 (зупинка транспорту 40-й магазин) (п.1.1.
Згідно з п.п.2.1.2,3.1 договору сторони домовились вважати істотними умовами договору виконання покупцем умов, передбачених в договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язався сплатити ціну продажу (п.1.1) в строки і в порядку, встановлені договором.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що покупець передає суму продажної ціни об'єкту (п.1.1) продавцю рівними частками, але не пізніше одного року з дня підписання договору.
Пунктом 6.1 договору встановлено, що право власності переходить до покупця з моменту повного взаєморозрахунку (п.1.1 договору).
Згідно з п.7.1 договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами.
Відповідно до п.п.7.3-7.4 у випадку невнесення покупцем платежу у строк, вказаний в п.3.1, продавець може розірвати договір за власною ініціативою. У випадку розірвання договору об'єкт повертається продавцю, а платежі, внесені відповідно до договору, повертаються покупцю в місячний строк з моменту розірвання договору.
Факт передачі кіоску на підставі договору підтверджується актом приймання -передачі від 27.12.2001р..
На виконання умов договору покупець частково сплатив суму, встановлену договором, передавши продавцю 4000грн., та не сплативши у встановлений договором строк суму 10 000грн., що підтверджується розписками позивача від 11.04.2003р., від 12.02.2004р., від 12.07.2004р., актом звірки заборгованості від 22.03.2007р.
10.02.2004р., 10.04.2003р. позивач направив відповідачу претензії, отримання яких в судовому засіданні відповідач не заперечив, та пропонував у двадцятиденний строк розірвати договір купівлі-продажу кіоску від 27.12.2001р. у зв'язку з невиконання умов договору щодо оплати вартості кіоску, та добровільно повернути майно.
Відповідач не сплатив суму 10000грн..
У липні 2007р. позивач звернувся до господарського суду з позовом, по якому порушено справу №20/327д/07.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.11,509 ЦК України договір є однією із підстав виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку).
Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний припис містить п.п.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Матеріалами справи доведено факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної сплати вартості кіоску, що є істотним порушенням договору купівлі-продажу. Незважаючи на претензію, відповідач не сплатив заборгованість у розмірі 10 000 грн..
За таких обставин, позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу кіоску від 27.12.2001р. у зв'язку з істотним порушенням договору щодо оплати вартості майна та зобов'язати ПП ОСОБА_2. повернути позивачу згідно з актом від 27.12.2001р. належний йому кіоск №НОМЕР_2, площею 10,0 кв.м., який розташований за адресою: м.Запоріжжя, АДРЕСА_1 (зупинка транспорту 40-й магазин) є обгрунтованими, доведеними, не суперечать умовам договору та вимогам закону, тому підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить вважати стягнутими з ПП ОСОБА_2. на користь ПП ОСОБА_1. (так як договір розривається з вини відповідача) у вигляді штрафних санкцій суму 4000 грн., сплачену відповідачем за об'єкт за період з 27.12.2001р. по цей час.
Розділом 5 договору передбачено, що у випадку розірвання договору при невиконанні однією із сторін своїх зобов'язань винна сторона сплачує другій стороні штрафні санкції відповідно до чинного законодавства. Сторони домовились, що якщо договір розривається з вини покупця, виплата штрафу проводиться шляхом заліку суми, сплаченої покупцем за об'єкт.
Відповідно до ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Аналогічні положення встановлені ст.20 ГК України.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено право підприємств та організацій звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Із змісту ст.12 ГПК України слідує, що господарський суд розглядає спори.
Заявлена позивачем вимога є за своєю суттю вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обгрунтованості вимог у разі виникнення спору між сторонами і не може самостійно розглядатися в окремій справі.
Вимога про визнання факту, як спосіб захисту права, чинним законодавством не передбачена. У цій частині обраний позивачем спосіб захисту прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права.
На підставі викладеного, позов в цілому задовольняється частково.
Заперечення відповідача про те, що при розірванні договору сторони повинні бути повернуті у первісне становище, тобто відповідач -повернути кіоск, а позивач -сплатити відповідачу суму 4000 грн. не впливає на суть спору, оскільки предметом спору є розірвання договору, а не визнання його недійсним. Тобто у даному випадку судом не застосовується двостороння реституція, а розглядаються позовні вимоги щодо повернення майна внаслідок розірвання договору. Якщо відповідач вважає, що має право на повернення сплачених 4000 грн., він не позбавлений права звернутися з відповідним позов до господарського суду, при наявності підстав.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ :
Позовні вимоги задовольнити частково.
Розірвати договір купівлі-продажу кіоску від 27.12.2001р., укладений між приватним підприємцем ОСОБА_1 і приватним підприємцем ОСОБА_2.
Зобов'язати приватного підприємця ОСОБА_2(69104, м.Запоріжжя, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) повернути приватному підприємцю ОСОБА_1(69120. м.Запоріжжя, АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) згідно з актом від 27.12.2001р. належний йому кіоск №НОМЕР_2, площею 10,0 кв.м., який розташований за адресою: м.Запоріжжя, АДРЕСА_1 (зупинка транспорту 40-й магазин).
Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 (69104, м.Запоріжжя, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь приватного підприємця ОСОБА_1 (69120. м.Запоріжжя, АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) суму 42 грн. 50 коп. витрат на державне мито, суму 59 грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позову відмовити.
Суддя Л.П. Гандюкова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 31.10. 2007 р.