Справа № 2-732
2010 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2010 року
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі головуючого-судді Баранова В.І., при секретарі Сюсель І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Приватбанк” в особі Мелітопольського відділення філії „Запорізьке регіональне управління” Приватбанку, третя особа: приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання кредитного договору № 14.14099 від 30.11.2007 року та договору іпотеки від 03.12.2007 року недійсними,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до відповідача, в якому просить визнати недійсними кредитний договір № 14.14099 від 30.11.2007 року, та договір іпотеки від 03.12.2007 року, укладені між нею та відповідачем.
В обґрунтування позову вказує, що 30.11.2007 року між нею та відповідачем, в особі директора Мелітопольського відділення філії „Запорізьке регіональне управління” ПриватБанку ОСОБА_3, був укладений кредитний договір № 14.14099, відповідно до умов якого відповідач надав їй кредит в сумі 360000 доларів США до 01.12.2022 р. під 16 процентів річних, які вона отримала повністю. Договір був укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного договору позивачем банку була достовірно надана інформація про її фінансово-майновий стан. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між сторонами 03.12.2007 року також був укладений договір іпотеки, за яким позивач надала банку в іпотеку нерухоме майно, а саме комплекс будівель та споруд, розташований за адресою: АДРЕСА_1, належний позивачці на підставі договору купівлі-продажу від 24.11.2007 р. Позивач вважає зазначений кредитний договір недійсним через те, що його зміст суперечить нормам діючого законодавства України, зокрема, вимогам Цивільного кодексу України, Конституції України та іншим актам цивільного законодавства. Так, позивач вказує, що відповідно до чинного законодавства України надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу, можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, які видає Національний Банк України. Отримання індивідуальної ліцензії, на думку позивача, є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Також позивач вказує, що на день укладання кредитного договору курс валюти складав 5,05 грн. за 1 долар США, а в теперішній час – 8,12 грн. за 1 долар США, отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором, тобто з підвищенням курсу іноземної валюти сума боргу, яку необхідну сплачувати позивачці, значно зросла, у зв’язку з чим значно погіршився її фінансовий стан. Тобто позивач вважає, що відповідач не мав права укладати із нею кредитний договір в іноземній валюті, тому просить визнати недійсними кредитний договір № 14.14099 від 30.11.2007 року та договір іпотеки від 03.12.2007 року, та просить зобов’язати відповідача прийняти у неї суму в розмірі 1471931,48 грн. з розстрочкою платежів на 144 місяці, з таких умов, що місячний платіж починаючи з часу набрання законної сили рішенням і до закінчення цього терміну буде складати по 10221,75 грн.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 підтримала позовні вимоги за вказаними доводами та підставами, пояснила, що при укладенні кредитного договору вони самі обрали валюту кредитування. До грудня 2008 року позивач погашала кредит, однак потім не могла цього робити у зв’язку з кризою. Торгує позивач сезонним товаром, тому погашати кредит взимку вона не має можливості. Позивач пропонувала банку надати їй канікули або змінити графік, однак відповідачем їй в цьому було відмовлено.
Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав позов за вказаними доводами та підставами, просив визнати недійсними кредитний договір № 14.14099 від 30.11.2007 року та договір іпотеки від 03.12.2007 року, та просить зобов’язати відповідача прийняти у неї суму в розмірі 1471931,48 грн. з розстрочкою платежів на 144 місяці, з таких умов, що місячний платіж починаючи з часу набрання законної сили рішенням і до закінчення цього терміну буде складати по 10221,75 грн.
Третя особа приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_2 надала пояснення, згідно яких просила слухати справу за її відсутності, та пояснила, що при укладанні та завіренні нею договору іпотеки нерухомого майна між сторонами власником предмету іпотеки були надані правовстановлюючі документи на нерухоме майно, а банком – всі документи, що підтверджують його дієздатність та повноваження представника. Укладання договору не суперечило чинному законодавству, договір було посвідчено належним чином з урахуванням вимог п.42 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, пояснив, що дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч.4 статті 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, що діє на даний момент, видано ПАТ КБ ПриватБанк за номером 22-3 від 21.09.2009 року, а до перейменування діяла банківська ліцензія № 22 від 04.01.2001 р. та дозвіл за номером 22-2 від 29.07.2003 року. У додатку 1, 2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеного з ОСОБА_1 кредитного договору, в якому валютою кредитування є саме іноземна валюта. Наявність банківської ліцензії та дозволу НБУ є необхідною і достатньою умовою для надання кредитів в іноземній валюті. Будь-які вимоги інших нормативних актів щодо необхідності отримання додаткових документів не можуть прийматись до уваги, оскільки суперечать Закону України „Про банки і банківську діяльність”. Таким чином, представник відповідача вказує, що кредитний договір в іноземній валюті відповідає вимогам чинного законодавства, тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 30.11.2007 року між ПриватБанком, в особі директора Мелітопольського відділення філії „Запорізьке регіональне управління” ПриватБанку ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності № 6741 від 07.10.2005 р. та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 14.14099 (далі – кредитний договір), копія якого є в матеріалах справи /а.с.8-13/, згідно умов якого у рамках Програми мікрокредитування, при наявності вільних коштів, банк зобов’язується надати позивачу кредит в межах суми, зазначеної в п.1.2 даного договору, тобто 360000 доларів США, на термін і на умовах, передбачених у даному договорі, а позивач зобов’язується повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановлені даним договором терміни, а також виконати інші зобов’язання згідно з цим договором в повному обсязі. Термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток № 1 до кредитного договору), але не пізніше 01.12.2022 року. Згідно з Графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди, суми, приведені в графіку, вказані в доларах США /а.с.13/.
Також, 03.12.2007 року між ОСОБА_1 (далі – іпотекодавець) та ПриватБанком (далі – іпотекодержатель) був укладений договір іпотеки, за яким в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов’язань за вказаним кредитним договором та зобов’язань за цим договором іпотекодавець надав в іпотеку комплекс будівель та споруд, разом з наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, розташований за адресою:АДРЕСА_1 /а.с.14-16/.
Згідно зі ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в України у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Згідно зі ст.2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 р. (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 р. за №730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:
- неторговельні операції з валютними цінностями;
- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;
- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі – Декрет КМУ).
Відповідно до ст.5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього ж Декрету.
Щодо вимог підпункту „в” п.4 ст.5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, Публічному акціонерному товариству акціонерному банку „ПриватБанк”, зареєстрованому Національним банком України 19.03.1992 р., 29.07.2009 року була видана банківська ліцензія № 22 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, та 21.09.2009 року Дозвіл № 22-3 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою ст.47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”. У додатку 1, 2 Дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України /а.с.29-31/. До перейменування відповідач мав банківську ліцензію № 22 від 04.12.2001 року та письмовий дозвіл на здійснення операцій № 22-2 від 29.07.2003 року, що підтверджується також листом Національного банку України /а.с.68-69/.
Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Отже, підписуючи кредитний договір, позивач свідомо обрала валюту кредитування та отримала кредит саме в іноземній валюті, оскільки з умовами договору була ознайомлена, порушень з боку відповідача при укладенні кредитного договору щодо валюти кредитування судом не вбачається, оскільки банк мав на це право.
Таким чином, суд вважає, що підстави для визнання недійсним кредитного договору № 14.14099 від 30.11.2007 р., укладеного між сторонами, а отже й договору іпотеки від 03.12.2007 р., який був укладений в забезпечення виконання зобов’язань позивача за кредитним договором, відсутні, тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст.192, 533, 1054 ЦК України, Законом України „Про банки та банківську діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.ст.10, 60, 61, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк” в особі Мелітопольського відділення філії „Запорізьке регіональне управління” Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк”, третя особа: ОСОБА_2, про визнання недійсними кредитного договору № 14.14099 від 30 листопада 2007 року та договору іпотеки від 03 грудня 2007 року, укладених між ОСОБА_1 та „ПриватБанком”, відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, через Мелітопольський міськрайонний суд.
СУДДЯ В.І.БАРАНОВ