ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

17.11.10                                                                                           Справа  № 04/82-38

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                    Бойко С.М.,

суддів:                                          Бонк Т.Б.,

                                                     Мирутенко О.Л.,

при секретарі судового засідання Томкевич Н.

з участю представників:

від скаржника (відповідача) – не з’явився,

позивача –    не з’явився,

розглянув апеляційну скаргу підприємця ОСОБА_2, м.Луцьк

на рішення господарського суду Волинської області від 21.09.2010 року, суддя  Філатова С.Т.,  у справі    №04/82-38

за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ортос Ессет Менеджмент», що діє від свого імені в інтересах та за рахунок активів закритого диверсифікованого пайового венчурного  інвестиційного фонду «Бізнес-Актив»ТОВ КУА «Ортос Ессет Менеджмент», м.Київ

до відповідача підприємця ОСОБА_2, м.Луцьк

про стягнення 22906,97 грн.,

                                                         ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського  суду Волинської області від 21.09.2010 року задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ортос Ессет Менеджмент», що діє від свого імені в інтересах та за рахунок активів закритого диверсифікованого пайового венчурного  інвестиційного фонду «Бізнес-Актив»ТОВ КУА «Ортос Ессет Менеджмент»в частині стягнення з підприємця ОСОБА_2 12155,87 грн. основного боргу за поставлені товари, 1399,44 грн. штрафу, 1336,79 грн. інфляційних втрат,  407,64 грн. три проценти річних, що складає заборгованість відповідача за договором довгострокового постачання №008 від 30.07.2008 року.

Рішення суду мотивоване тим, що доказів оплати поставленого товару відповідач суду не надав, а тому вимоги про її стягнення та нарахованих штрафних санкцій за несвоєчасне погашення заборгованості підлягають до задоволення за позовом позивача в даній справі, право вимоги до якого перейшло згідно договору №БА-41/09 від 24.11.2009 року.

В частині позовних вимог щодо стягнення 7607,23 грн. штрафних санкцій  в позові відмовлено на підставі наданого ст.83 ГПК України,   ч.1 ст.233 ГК України права суду зменшувати розмір пені та штрафу, враховуючи співвідношення пред’явлених до стягнення санкцій та наслідків порушення.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення  суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в зв»язку з неправильним застосуванням місцевим судом норм матеріального права, апелюючи тим, що в спірному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафу та пені, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду з позовом про їх стягнення.

Скаржник також не погоджується з висновком суду щодо стягнення всієї суми боргу, оскільки скаржником повернуто постачальнику неякісний товар на суму 4382,57 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000103 від 27.05.2009 року та направлено рекламацію, проте, жодних дій щодо розгляду цієї рекламації, повернення якісного товару чи коштів постачальником не здійснено, що свідчить про безпідставність їх стягнення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що заборгованість відповідача підтверджується матеріалами справи та визнана частково відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, в підтвердження чого сторонами подано акт звірки взаємних розрахунків. Щодо накладної на повернення товару, то позивач вважає її неналежним доказом, оскільки з її змісту не вбачається відомостей про поставку амортизаторів, які є предметом даного спору.

Щодо застосування строку позовної давності на стягнення штрафних санкцій, то позивач зазначає, що такої заяви про застосування строку позовної давності відповідач в суд першої інстанції не подавав, а тому, враховуючи вимоги ст.267 ЦК України, підстави для відмови в їх стягненні відсутні. Крім цього, місцевим судом з власної ініціативи зменшено розмір стягнення в цій частині, що є значно меншим суми заявленої позивачем пені у позовній заяві.

В судове засідання представники сторін не з»явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення ухвали суду, а тому суд вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов”язки сторін.

Суд, дослідивши наявні докази по справі,  вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.07.2008 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація спецторг" та підприємцем   ОСОБА_2   укладено   договір   довгострокового постачання №008, за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язувався поставляти покупцю товар за його замовленнями окремими партіями за цінами, в асортименті та кількістю, що остаточно погоджуються  сторонами  в  накладних,  які  є  невід'ємною  частиною  договору,  а відповідач (покупець) - приймати товар та оплачувати його на встановлених договором умовах.

На виконання умов договору відповідачу поставлено товар по видатковим накладних №И-000202 від 04.02.2009 р., №И-000224 від 06.02.2009 р., №И-000239 від 07.02.2009 р., №И002820 від 12.02.2009 р., №И-002926 від 02.03.2009 р., №И-002927 від 20.01.2009 р., №И-ОО0089 від 20.01.2009 р. на загальну суму 15 533,76 грн.

Отримання товару відповідачем підтверджується відмітками про отримання на вказаних вище накладних, скріплених печаткою відповідача та останнім не оспорюється.

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з
господарського договору та в результаті дій суб'єктів, з якими закон пов'язує настання правових
наслідків. Внаслідок укладення договору та дій позивача по відпуску продукції між сторонами,
виникло зобов'язання, врегульоване ст.265 ГК України, згідно якої одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар |(товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Умовами договору (п.5.1.2) визначено, що при проведені поставки з відстроченням платежу покупець сплачує суму ціни товару протягом терміну, зазначеного у видатковій товарній накладній, після приймання зазначеної партії покупцем від постачальника (дати підписання покупцем накладної постачальника).          

У видаткових накладних №И-000202 від 04.02.2009 р., №И-000224 від 06.02.2009р., №И-000239 від 07.02.2009 р., №И-002820 від 12.02.2009 р., №И-002926 від 02.03.2009 р., №И-002927 від 20.01.2009 р., №И-000089 від 20.01.2009 р. визначено строк відстрочки оплати - 5 банківських днів та зазначено дату платежу. Відповідач оплату здійснив лише частково.

Судом також встановлено, що 24.11.2009 р.   між  товариством   з   обмеженою  відповідальністю   "Корпорація  спецторг" (дедент) та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ортос Ессет Менеджмент" (цесіонарій) укладено договір №БА-41/09 про відступлення права вимоги, за умовами якого цедент відступив цесіонарієві, а цесіонарій набув права вимоги до підприємця ОСОБА_2 (боржник), належні цеденту відповідно до договору довгострокового постачання №008 від 30.07.2008 р., зокрема право вимагати повернення заборгованості та сплати неустойки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань.

В порядку ст.516 ЦК України боржника повідомлено про заміну кредитора в зобов'язанні вимогою від 08.01.2010 р.

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заборгованість за отриманий товар на день розгляду спору становить 12 155,87 грн., що підтверджується договором довгострокового постачання №008 від 30.07.2008 р., видатковими накладними №И-0002О2 від 04.02.2009 р., №И-000224 від 06.02.2009 р., №И-000239 від 07.02.2009 р., №И-02820 від 12.02.2009 р., №И-002926 від 02.03.2009 р., №И-002927 від 20.01.2009 р., №И-000089 від 20.01.2009 р.,    скріпленими    печаткою    відповідача,    актом    звіряння    розрахунків   станом    на 01.09.2010 р..

Відповідно до ст.509 ЦК України  зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів погашення основного боргу не подав і на час розгляду справи в суді, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 12 155,87 грн..

Покликання скаржника на те, що місцевим судом при стягненні суми боргу не враховано вартість повернутих  постачальнику товарів згідно накладної №РН-0000103 від 27.05.2009 року, є безпідставним та апеляційним судом до уваги не береться, оскільки така накладна в матеріалах справи відсутня. Крім того, поставка постачальником по спірній накладній товару неналежної якості не позбавляє права відповідача захисти свої інтереси в інший передбачений діючим законодавством спосіб.

Згідно ст.610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеного місцевим судом також підставно стягнуто з відповідача 1336,79 грн. інфляційних втрат та  407,64 грн. три проценти річних.

Ст.611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

 Згідно з ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором, а згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення  грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається подвійною обліковою ставкою НБУ від суми простроченої заборгованості, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Контрагентами в договорі передбачено відповідальність за порушення термінів оплати за товар, зокрема:  покупець зобов'язувався  сплатити  суму  боргу  з  урахуванням  встановленого індексу інфляції за кожен  календарний день періоду прострочення  платежу,  а також пеню, нараховану на суму заборгованості за кожен календарний день періоду прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням; при простроченні оплати більше одного місяця постачальник має право, крім стягнення передбачених п.10.3 суми боргу та пені, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 50% від суми заборгованості (п.10.3, 10.6 договору).

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення 2 928,73грн. пені за період з 09.03.2009 р. по 21.04.2010 р. та 6 077,94грн. штрафу відповідає вимогам ст.ст.230-232 ГК України та п.п. 10.3, 10.6 договору, про що правильного висновку дійшов суд першої інстанції.

Разом з тим, згідно ч.1 ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне право суду надано і ч.3 ст.551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невеликий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника, та ст.83 ГПК України, згідно якої господарський суд має право приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Таким чином, з врахуванням співвідношення пред’явлених до стягнення санкцій і наслідків порушення, місцевий суд правомірно  на підставі вищевказаних норм прийшов до висновку про зменшення  розміру заявлених до стягнення неустойки  та штрафу на  7607,23 грн. та   стягнув  1399,44 грн. штрафу, а в решті частині позовних вимог щодо стягнення 7607,23 грн. штрафних санкцій  відмовив з цих підстав.

Покликання скаржника на пропуск позивачем строку позовної давності на звернення з вимогою про стягнення пені та штрафу, який згідно ст.258 ЦК України становить один рік, то апеляційний суд не вбачає підстав для її застосування, оскільки згідно ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. В матеріалах справи відсутні та скаржником не подано доказів подання ним суду відповідної заяви про застосування строку позовної давності.

Крім цього, місцевим судом з власної ініціативи зменшено розмір стягнення в цій частині, що є значно меншим суми заявленої позивачем пені у позовній заяві.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами  діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

                                                   постановив:

рішення господарського суду Волинської області від 21.09.2010 року в справі за номером  04/82-38 -  залишити без змін, а апеляційну скаргу  підприємця ОСОБА_2 –без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.   

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя:                                   С.Бойко

Судді:                                                            Т.Бонк

                                                                       О.Мирутенко