РІШЕННЯ

Іменем України

28 жовтня 2010 року                                 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого                 судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів                     ЛЕСКА В.В., ЧУЖІ Ю.Г.

при секретарі                 ЯНКОВИЧ К.І.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу Справа № 22ц-3665/10                     Номер рядка статистичного звіту: 57

Головуючий у І-й інстанції КОНЕПУД В.І.

Доповідач КОНДОР Р.Ю. за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ужгороді про визнання членом сім’ї загиблого, факту перебування на його утриманні та зобов’язання сплачувати страхові виплати, за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду на рішення Воловецького районного суду від 14 липня 2010 р., -

встановив:

ОСОБА_1 28.05.2010 р. звернулася до суду із зазначеним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ужгороді (далі – Фонд), мотивуючи його наступним. У березні 2010 р. при виконанні службових обов’язків загинув член сім’ї позивачки ОСОБА_2. На заяву сина позивачки – ОСОБА_3, із якою він 05.05.2010 р. звернувся до Фонду, відповідач листом від 12.05.2010 р. дав відповідь про відмову у проведенні виплат, передбачених ст. 21 ч. 1 п. «д», ст. 33, ст. 34 ч. 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Дії відповідача незаконні, оскільки позивачка та загиблий проживали разом, були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки, крім того, позивачка є непрацюючою пенсіонеркою. Доповнивши позовні вимоги, позивачка остаточно просила визнати її членом сім’ї ОСОБА_2, визнати, що вона перебувала на утриманні останнього, зобов’язати відповідача: виплатити позивачці одноразову допомогу в сумі п’ятирічної заробітної плати ОСОБА_2, крім того, не меншої за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні; виплачувати позивачці щомісячні страхові виплати пенсії відповідно до вимог ст. 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Рішенням Воловецького районного суду від 14.07.2010 р. позов задоволено: встановлено факт перебування позивачки на утриманні ОСОБА_2 та проживання з ним однією сім’єю; зобов’язано відповідача виплатити позивачці одноразову допомогу в сумі п’ятирічної заробітної плати ОСОБА_2 не менше за однорічний заробіток потерпілого, а також виплачувати щомісячні страхові виплати пенсії відповідно до вимог ст. 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідач порушує в апеляції питання про скасування рішення суду та відмову в позові внаслідок неправильного застосування судом норм  матеріального права. На думку апелянта, суд не мав передбачених законом підстав для встановлення фактів перебування позивачки на утриманні ОСОБА_2 та проживання з ним однією сім’єю, а відтак – і для задоволення вимог про виплату коштів.

У письмових запереченнях на апеляцію позивачка вказує на її необґрунтованість, просить апеляцію відхилити, а законне, на її думку, рішення суду – залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача Василиндри М.М., який апеляцію підтримав, позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_3, які апеляцію не визнали, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності. Проте, погодитись із рішенням не можна, оскільки суд дійшов своїх висновків внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Як убачається із змісту позовних вимог, їх обґрунтування (а.с. 1, 30), позивачка поставила питання про визнання її членом сім’ї ОСОБА_2 та факту перебування на його утриманні з метою отримання виплат, пов’язаних із загибеллю останнього, що встановлені Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон): одноразової допомоги в разі смерті потерпілого та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві (ст. 21 ч. 1 п.п. «б», «д», ст. 28 ч. 2 п.п. 2, 4, ст. 33, ст. 34 ч. 7).

На підтвердження своїх вимог посилалась, зокрема, на те, що на заяву її сина ОСОБА_3, із якою він звернувся до Фонду 05.05.2010 р. (а.с. 4), відповідач листом від 12.05.2010 р. № 244/01-10 у проведенні відповідних виплат відмовив, оскільки позивачка не є членом сім’ї загиблого, тому – не має права на такі виплати (а.с. 5).

Законом передбачено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, рішення оформляється постановою, в якій зазначається, зокрема, обґрунтування відмови у виплатах (ст.ст. 35-37). Ці положення конкретизовані Порядком призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим постановою Правління Фонду від 27.04.2007 р. № 24 (Мінюст № 715/13982 від 22.06.2007 р.), яким також установлено, що факт перебування на утриманні потерпілого у разі відсутності відповідних документів і неможливості їх відновлення встановлюється в судовому порядку (п.п. 1.4., 1.5., 1.18., 6.1., 6.1.2.).

Між тим, позивачкою не надано доказів звернення до Фонду встановленим порядком із заявою щодо призначення відповідних виплат, пов’язаних із загибеллю ОСОБА_2 Згадана особиста заява ОСОБА_3, що містить прохання про надання інформації щодо призначення виплат, не є зверненням ОСОБА_1 до Фонду. Довіреність на право представництва її інтересів ОСОБА_1 видала ОСОБА_3 16.06.2010 р. (а.с. 18).

Немає в справі і доказів прийняття Фондом постанови відповідно до встановленого порядку про відмову в призначенні та здійсненні виплат, про які йдеться в позові.

Отже, питання, з яким пов’язується встановлення фактів, зазначених у вимогах позивачки, визначеним законодавством порядком ще не вирішувалося, юридично значимих дій Фонд ще не вчинив. Факти, оскільки тягнуть певні правові наслідки, встановлюються в цивільній справі, якщо вони мають у ній значення, в т.ч. – для належних сторін, які вчинили та/або повинні вчинити певні дії. Встановлення фактів, про які просила позивачка, пов’язується саме з отриманням згаданих виплат, установлених Законом, тому вимоги позову нерозривно пов’язані.

Виходячи з викладеного, факти, які просила встановити позивачка, а також показання свідків, які поклав у основу свого рішення суд ,не мають значення в цій справі.

Суд першої інстанції наведеного не врахував і не мав підстав для задоволення позову. Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 212-214 ЦПК України, тому на підставі ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити, рішення скасувати, в позові – відмовити.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд –

вирішив:

Апеляційну скаргу задовольнити, рішення Воловецького районного суду від 14 липня 2010 р. скасувати, в позові ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ужгороді – відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий                 Судді