УХВАЛА
Іменем України
9 листопада 2010 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ЛЕСКА В.В., ЧУЖІ Ю.Г.
при секретарях ЯНКОВИЧ К.І., МОЛНАР Е.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 13 липня 2010 р. про надання державному виконавцеві дозволу на проникнення до житлового приміщення Справа № 22ц-3575/10 Номер рядка статистичного звіту: 27
Головуючий у І-й інстанції ДАНКО В.Й.
Доповідач КОНДОР Р.Ю. боржника, -
встановив:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 13.07.2010 р., якою задоволено подання Міського відділу Державної виконавчої служби Ужгородського міськрайуправління юстиції Головного управління юстиції в Закарпатській області про примусове проникнення до житлового будинку АДРЕСА_1 в м. Ужгороді для проведення виконавчих дій за виконавчими документами: виконавчим написом № 278 від 27.02.2007 р., виданим приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вімертом В.І. про звернення стягнення на майно ОСОБА_2 – житловий будинок АДРЕСА_1 в м. Ужгороді на користь КБ «ПриватБанк» на суму 582548,50 грн.; судовими наказами, виданими Ужгородським міськрайонним судом, про стягнення боргів на користь КБ «ПриватБанк»: з ОСОБА_2 – № 2-н-1203 від 01.12.2006 р., борг в розмірі 28190,60 грн., № 2-н-192 від 08.02.2007 р., борг в розмірі 28187,14 грн.; з ОСОБА_1 – № 2-н-190 від 26.02.2007 р., борг в розмірі 28184,71 грн. Мотивують апеляцію тим, що на час постановлення ухвали судом першої інстанції відповідні рішення, за якими поводиться стягнення, та постанови органу ДВС про відкриття виконавчих проваджень оскаржені в судовому порядку і остаточно скарги ще не вирішені. Просять ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу – про відмову в задоволенні подання державного виконавця та закриття провадження в справі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1, який одночасно є представником ОСОБА_2, про підтримання апеляції, представника органу ДВС Венжеги М.Р., який апеляцію не визнав, представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Перести С.М., яка ствердила, що Банк не відмовляється від стягнення боргів із ОСОБА_2 та ОСОБА_1, належним чином пред’явив виконавчі документи до виконання, а конкретного результату перемовин з боржниками – немає, обговоривши доводи учасників процесу, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого.
Подання органу ДВС про примусове проникнення до житлового будинку боржників розглядалося судом неодноразово. Останнім судовим рішенням від 13.07.2010 р. задовольняючи подання, суд першої інстанції виходив із потреби у здійсненні виконавчих дій, необхідних для закінчення виконавчого провадження за відповідними виконавчими документами. Висновки суду вірні та відповідають обставинам справи.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України (ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України). Судові накази та виконавчі написи нотаріусів підлягають виконанню державною виконавчою службою відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон), для цього встановленим порядком вживаються заходи із своєчасного і повного примусового виконання (ст. 3). Держвиконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, і вправі безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, що зайняті боржниками, проводити їх огляд, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, звертатися до суду з поданням про постановлення рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб (ст. 5); виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (ст. 20 ч. 1).
Встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 в м. Ужгороді належить ОСОБА_2, обоє боржників у ньому зареєстровані та проживають. Стягувачем ПАТ КБ «ПриватБанк» пред’явлені до примусового виконання: 16.09.2008 р. – судові накази, видані Ужгородським міськрайонним судом, про стягнення боргів на користь КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_2 – № 2-н-1203 від 01.12.2006 р., борг в розмірі 28190,60 грн., № 2-н-192 від 08.02.2007 р., із ОСОБА_1 – № 2-н-190 від 26.02.2007 р., борг в розмірі 28184,71 грн.; пред’явлено 01.10.2008 р. виконавчий напис № 278 від 27.02.2007 р., виданий приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вімертом В.І. про звернення стягнення на майно ОСОБА_2 – житловий будинок АДРЕСА_1 в м. Ужгороді на користь КБ «ПриватБанк» на суму 582548,50 грн. Винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень за виконавчим написом – 02.10.2008 р., за рештою документів – 18.09.2008 р.
24.10.2008 р. орган ДВС звернувся до суду з поданням про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржників, які не виконують добровільно виконавчі документи, а також 22.10.2008 р. не допустили державного виконавця до будинку для огляду та опису майна боржників, що зафіксовано актом від 22.10.2008 р. У виконавчих провадженнях оголошено розшук майна боржників, а постановами від 03.11.2008 р. виконавчі провадження щодо ОСОБА_2 та постановою від 23.02.2009 р. – провадження щодо ОСОБА_1 зупинені до вирішення справи по суті.
З часу відкриття виконавчих проваджень боржники добровільно виконавчі документи не виконують, факт перешкоджання примусовому виконанню доведений.
Ці факти стверджуються документами на а.с. 4-12, 78, іншими матеріалами справи і не спростовані.
Посилання апелянтів на відсутність підстав для задоволення подання, оскільки, на їх думку, жоден з виконавчих документів, постанови про відкриття виконавчих проваджень на даний час не мають юридичної сили внаслідок їх оскарження в судовому порядку, а також твердження про відмову стягувача від стягнення боргів – необґрунтовані. Так, заяви стягувача, датовані жовтнем-листопадом 2007 р., про повернення вищезазначених виконавчих документів без подальшого виконання (а.с. 131-134) не мають значення, позаяк стягувач пред’явив їх до виконання повторно у межах установлених законом строків, внаслідок чого і здійснюються вищезгадані виконавчі провадження. Оспорювання в судовому порядку документів, на підставі яких проводиться стягнення, оскарження дій державних виконавців не є відповідно до ст. 34 Закону обставинами, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження. Твердження апелянтів що звернення до суду «автоматично» зупиняє виконання оскарженого документу – помилкове. Водночас, держвиконавець скористався своїм правом, передбаченим ст. 35 п. 6 Закону, і зупинив провадження. Крім того, доказів прийняття рішень судом за позовами, скаргами, на які посилаються апелянти, немає. Не може бути підставою для задоволення апеляції й посилання на переговори з Банком, результат яких невідомий, про врегулювання боргових зобов’язань. Боржники не позбавлені права врегулювати свої стосунки з кредитором і в майбутньому.
За таких обставин, суд вирішив питання в порядку, встановленому ст. 376 ч. 2 ЦПК України, з дотримання інших норм процесуального права, на підставі положень Закону України «Про виконавче провадження». Доводи апеляції законності судового рішення не спростовують. Відтак на підставі ст. 312 п. 1 ЦПК України апеляцію слід відхилити, ухвалу – залишити без змін.
Керуючись ст. 307 ч. 2 п. 1, ст. 312 п. 1, ст.ст. 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд –
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 13 липня 2010 р. про надання державному виконавцеві дозволу на проникнення до житлового приміщення боржників – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді