РІШЕННЯ
Іменем України
26 жовтня 2010 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ЛЕСКА В.В., ЧУЖІ Ю.Г.
при секретарі МОЛНАР Е.А.
за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу Справа № 22ц-3108/10 Номер рядка статистичного звіту: 45
Головуючий у І-й інстанції ЛЕМІШ О.М.
Доповідач КОНДОР Р.Ю. за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання недійсним рішення та спонукання до поновлення договору оренди земельної ділянки, за апеляційними скаргами Ужгородської міської ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30 жовтня 2009 р. і на додаткове рішення цього ж суду від 21 травня 2010 р., -
встановив:
ОСОБА_1 у квітні 2009 р. звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його наступним. Виконкомом Ужгородської міськради 09.09.1983 р. йому по вул. Далекій-Вінничній була виділена земельна ділянка площею 0,06 га під городництво. 17.05.2004 р. з Ужгородською міськрадою був укладений договір оренди цієї ділянки строком на 5 років, який позивачем належно виконувався. 09.01.2007 р. позивач звернувся до ради із заявою про поновлення договору оренди, але рішенням IV сесії V скликання Ужгородської міськради від 13.06.2007 р. № 340 йому невмотивовано у задоволенні заяви відмовлено. Крім того, вважає, що сплив строку використання ділянки не пов’язувався із моментом початку будівництва на ній. Вважаючи, що має переважне право на поновлення договору оренди землі, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення IV сесії V скликання Ужгородської міської ради від 13.06.2007 р. № 340 і спонукати відповідача прийняти рішення про поновлення із ним договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах і на той самий строк. Судові витрати просив покласти на відповідача.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 30.10.2009 р. позов задоволено, визнано недійсним та скасовано рішення IV сесії V скликання Ужгородської міської ради від 13.06.2007 р. № 340, стягнуто з відповідача на користь позивача 16,00 грн. сплачених судових витрат. Додатковим рішенням цього ж суду від 21.05.2010 р. постановлено спонукати Ужгородську міську раду прийняти рішення про поновлення з позивачем ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах і на той самий строк.
Відповідач ставить в апеляціях на рішення суду від 30.10.2009 р. і на додаткове рішення від 21.05.2010 р. питання про їх скасування. На думку апелянта, рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки позивачу обґрунтовано було відмовлено у продовженні дії договору оренди землі, міська рада діяла відповідно до закону та в межах наданих повноважень. Крім того, договір оренди землі не було зареєстровано у встановленому порядку, а спірну земельну ділянку у 2008 р. було надано у приватну власність іншій особі. Просить судові рішення скасувати, в позові – відмовити.
У запереченнях на апеляції позивач вказує на їх необґрунтованість, просить апеляції відхилити, судові рішення – залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача ОСОБА_2, яка апеляції підтримала, позивача ОСОБА_3 та його представника адвоката ОСОБА_4, які апеляції не визнали, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності. Однак, погодитись з таким вирішенням справи не можна, оскільки суд дійшов своїх висновків внаслідок неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Спір виник щодо права користування земельною ділянкою площею 600 м2 по вул. Далекій-Вінничній у м. Ужгороді. Встановлено, що листом від 09.06.1983 р. № А-646/02-6 Виконком Ужгородської міської ради народних депутатів повідомив ОСОБА_1 про те, що не заперечує проти використання під город земельної ділянки площею 600 м2 в районі вул. Генерала Петрова №№ 15, 17 (а.с. 6).
Рішенням ХХХІІ сесії ІІІ скликання Ужгородської міськради від 27.06.2001 р. рішення міськвиконкому від 26.10.1992 р. № 42 «Про виділення та приватизацію земельних ділянок» викладено в такій редакції: «надати ОСОБА_1Л…. в тимчасове користування на умовах оренди строком на 5 років земельну ділянку площею 0,06 га для городництва в районі вул. Далекої-Вінничної» (а.с. 7). Договір оренди земельної ділянки площею 600 м2 по вул. Далекій-Вінничній у м. Ужгороді на підставі цього рішення Ужгородська міськрада уклала з ОСОБА_1 17.05.2004 р., цією ж датою договір зареєстровано в Управлінні майнової політики Ужгородської міськради у книзі реєстрації договорів оренди землі за № 200, ділянку передано орендарю (а.с. 11-17).
Згідно із договором, ділянка була передана для городництва на 5 років починаючи з дати реєстрації договору, після закінчення строку орендар за відповідних умов має переважне право на поновлення договору на новий термін, у разі, якщо орендар продовжує користуватися ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах (п.п. 2.1., 2.2., 4.4.), договір оренди припиняється по закінченні строку, на який його було укладено, у разі припинення або розірвання договору орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку (п.п. 2.5., 4.2.).
09.01.2007 р. ОСОБА_1 подав заяву про продовження строку оренди ділянки (а.с. 8). Рішенням IV сесії V скликання Ужгородської міськради від 13.06.2007 р. № 340 у продовженні терміну оренди земельної ділянки позивачу було відмовлено, про що його було повідомлено листом від 17.07.2007 р. (а.с. 9, 10).
Спірні правовідносини з урахуванням часу виникнення юридичних фактів регулюються у відповідних редакціях ЗК України (1990 р. та 2001 р.), іншим земельним законодавством та у відповідній частині законодавством щодо повноважень органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ЗК України (1990 р.), що був чинним на час прийняття відповідачем у 2001 р., надання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, у межах певної території належало до компетенції відповідних рад, така передача землі здійснювалася з укладенням договору оренди землі, право користування земельною ділянкою виникало на підставі договору оренди (ст.ст. 4, 8, ст. 10 п. 1, ст.ст. 19, 22, 24). ЗК України (2001 р.) у редакціях, що були чинними на час укладення договору оренди у 2004 р. та прийняття оспорюваного рішення у 2007 р., питання передачі в тимчасове користування земель комунальної власності, посвідчення і виникнення права користування землею теж пов’язуються з обов’язковим укладенням договору оренди землі, право оренди земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації (ст. 12 п. «в», ст. 93 ч. 1, ст.ст. 116, 122-126). Закон України «Про оренду землі» передбачає, що договір оренди землі підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом, після чого лиш набирає чинності (ст.ст. 18, 20). Стаття 33 цього Закону встановлює, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.
Порядок державної реєстрації договорів оренди землі затверджений Постановою КМ України від 25.12.1998 р. № 2073 (далі – Порядок). За цим Порядком, державна реєстрація договору проводиться виконавчим комітетом відповідної ради, забезпечення реєстрації договорів покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів (п.м. 3, 4). Відповідно до Указу Президента України від 17.02.2003 р. «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі у складі державного земельного кадастру», який в силу ст. 106 Конституції України є обов’язковим до виконання, на Держкомітет України по земельним ресурсам покладено обов’язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, договорів їх оренди. Така реєстрація була передбачена і здійснювалася згідно із Положенням про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженим Постановою КМ України від 12.01.1993 р. № 15, Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Держкомзему України від 02.07.2003 р. № 174. Згідно із Постановою КМ України від 17.07.2003 N 1088 «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру», адміністратором бази даних державного реєстру земель є ДП «Центр державного земельного кадастру» (далі – Центр ДЗК), яке до створення єдиної системи органів реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснює державну реєстрацію земельних ділянок та прав на них.
Виходячи з викладеного, доводи позивача про те, що договір оренди належним чином зареєстровано саме відповідно до закону – ст. 33 ч. 1 п. б) пп. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яким делеговані повноваження з реєстрації права користування землею і договорів на оренду землі надано виконавчим органам місцевих рад, не можуть бути взяті до уваги. Зміст Порядку, затвердженого Постановою КМ України від 25.12.1998 р. № 2073, цій нормі закону не суперечить. Крім того, повноваження не можуть розглядатися у відриві від способу їх реалізації, яким саме і є забезпечення відповідної реєстрації у складі державного земельного кадастру шляхом виконання обов’язкових процедур. Ведення кадастру не належить до повноважень виконавчих органів місцевих рад.
Договір оренди землі відповідно до наведеного вище порядку у Центрі ДЗК відповідач не зареєстрував, реєстрація договору в Управлінні майнової політики міста, засвідчення такої печаткою Управління, факту недотримання встановленого порядку не спростовує. Сторонами відсутність реєстрації договору в Центрі ДЗК не оспорюється. Відтак, договір оренди землі, на який посилається позивач, не є укладеним. Не може бути поновлено договір, продовжено строк його дії, якщо договір не було укладено.
Далі. Позивач пред’явив позов про зобов’язання відповідача до «поновлення» договору оренди, посилаючись як на доказ свого звернення за поновленням договору на заяву від 09.01.2007 р. Однак, позивач звертався «для розгляду питання про продовження терміну оренди», а не за поновленням договору, і саме про відмову в продовженні договору було прийнято рішення радою 13.06.2007 р. До того ж, для поновлення договору більш ніж за два роки до закінчення строку його дії, якщо позивач вважав договір укладеним 17.05.2004 р., не було юридичних підстав. Не було таких підстав і якщо початок строку позивач відраховував з 27.06.2001 р.
В апеляційному суді сторонами визнано і підтверджується рішенням IV сесії V скликання Ужгородської міської ради від 05.02.2008 р. № 621, доказів оспорювання якого немає, що земельна ділянка, про яку йдеться у справі, надана в приватну власність іншій особі. За поясненням позивача, землю надано гр-ці ОСОБА_6 і через це він ділянкою не користується. ОСОБА_6 участі в справі не брала.
Особа здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов’язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ст.ст. 12-14 ЦК України). Суд розглядає цивільну справу на підставі поданих доказів, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, особа на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору (ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України).
Суд першої інстанції наведеного не врахував і не мав належних підстав для задоволення позову, що його, зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту права, не було доведено, а заперечення відповідача – не було спростовано. Рішення суду першої інстанції не відповідають вимогам ст.ст. 212-214 ЦПК України, тому на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України апеляції слід задовольнити, судові рішення скасувати, в позові – відмовити. Апеляційний суд бере до уваги, що відмова в позові не порушує прав особи, яка не брала участі в справі.
Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд –
вирішив:
Апеляційні скарги Ужгородської міської ради Закарпатської області задовольнити, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30 жовтня 2009 р. і додаткове рішення цього ж суду від 21 травня 2010 р. – скасувати, у позові ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання недійсним рішення та спонукання до поновлення договору оренди земельної ділянки – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді