ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.11.07 Справа№ 24/173А
За позовом: Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Львів
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Світ мастил”, с. Воля Бартатівська Городоцького району Львівської області
Про стягнення 6006,06грн.
Суддя Хабіб М.І.
Секретар Савченко Ю.А.
Представники:
Від позивача –Горбань М.І.- гол. спец.
Від відповідача –Олійник О.В. - представник
Суть спору: Позов заявлено про стягнення суми 6006,06грн. в т.ч. 5814,29грн. адміністративно - господарських санкцій за нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів в 2006р. та 191,77грн. пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в 2006році для відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становив 1 робоче місце, фактично в 2006році на підприємстві відповідача інваліди працевлаштовані не були. За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивач просить стягнути з відповідача на підставі ст.20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( далі –Закон) санкції в сумі 5814,29грн. та пеню в сумі 191,77грн.
Представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
У запереченні від 16.10.2007р. за № 22067 відповідач проти позову заперечує, посилаючись на ст. 18 Закону, а також з тих підстав, що на підприємстві в 2006р. працював 1 інвалід.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно із звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, поданим відповідачем позивачеві, середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві відповідача становить 14 чол., норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів -1 робоче місце; фактично в 2006році на підприємстві працював 1 інвалід упродовж 1 місяця. Середньорічна заробітна плата становить 5814,29грн.
Відповідно до звітів про наявність вільних робочих місць ( вакантних посад) та потребу в працівниках за станом на 11.11.2005р. та 09.12.2005р., а також звітів про наявність вакансій за станом на 05.04.2006р., на 04.08.2006р., поданих відповідачем Центру зайнятості у Городоцькому районі, для працевлаштування інвалідів на підприємстві були вільні робочі місця менеджера та бухгалтера ( названі звіти та реєстри рекомендованих листів, скріплені печатками відділення зв”язку, про їх надсилання на адресу центру зайнятості є в матеріалах справи).
Судом встановлено, що 01.12.2006р. відповідачем був прийнятий на роботу інвалід Ваврикович О.О , що підтверджено трудовою книжкою та довідкою ЛТЕК про встановлення інвалідності, копії яких є в матеріалах справи.
Доказів скерування на підприємство інвалідів для працевлаштування чи звернення самих інвалідів для працевлаштування суду не подано, як і не подано доказів відмови підприємства у працевлаштуванні інвалідів.
Дослідивши всі обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши подані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.19 Закону України „ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875 ( далі –Закон), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно із ст.18 Закону, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
В силу ст.18-1 Закону, рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Як зазначено вище, відповідач подавав звіти державній службі зайнятості про вакантні робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Матеріалами справи підтверджено, що в грудні 2006р. відповідач прийняв на роботу одного інваліда.
Доказів, які б свідчили про те, що до грудня 2006р. інваліди безпосередньо зверталися на підприємство з метою працевлаштування, чи доказів скерування інвалідів державною службою зайнятості на підприємство для працевлаштування або відмови у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо звернулися до підприємства чи які були скеровані службою зайнятості, суду не подано.
Аналіз положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що хоча Законом і покладений на підприємства обов”язок щодо працевлаштування інвалідів в рахунок нормативу робочих місць, проте такий обов”язок підприємства стосується інвалідів, які безпосередньо звернулися до підприємства з метою працевлаштування або які скеровані державною службою зайнятості для працевлаштування, і не супроводжує обов”язком підприємства самостійно підшуковувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов”язок статтею 18-1 Закону покладений на державну службу зайнятості.
За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді стягнення санкцій за неналежне виконання своїх обов”язків спеціально уповноваженим органом, є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України, яка передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
На підставі викладеного та керуючись 49, 51, 94, 97, 98,122-124,127,128, 130, 135, 138, 139, 143, 151-154, 158-164, 186, п.п. 3, 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили у строки, встановлені ст.254 КАС України, і може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, встановлені ст.186 КАС України.
Суддя Хабіб М.