АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 листопада 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого : Копаничук С.Г.
Суддів: Нікушина В.П., Сороки Л.А.
при секретарі: Мандрик С.В.
за участю позивачки ОСОБА_1, її представника адвоката ОСОБА_2 ,представника відповідача ОСОБА_3-ОСОБА_4, представника третьої особи ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 08.10.2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 ОСОБА_8, 3-ї особи без самостійних вимог на стороні позивача – служби у справах дітей Вінницької міської ради про визнання правочинів і довіреності недійсними, визнання права власності на квартиру , -
В с т а н о в и л а :
У липні 2008 року ОСОБА_1 діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6 ,звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, 3-ї особи без самостійних вимог на стороні позивача – служби у справах дітей Вінницької міської ради про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 ,укладеним між ОСОБА_9 і ОСОБА_3 удаваним ,визнання дійсним договору купівлі-продажу нею зазначеної квартири та визнати за нею право власності на неї. Посилалась на те, що в період спільного проживання з ОСОБА_7 вирішили придбати кооперативну однокімнатну квартиру у ОСОБА_9 ,яка була придбана за позичені нею 24.12.1991 року у ОСОБА_10 8000 руб., шляхом внесення замість останнього заборгованості по пайових внесках в кооператив ,членом якого він являвся. Проте 01.07.1992 року ОСОБА_7 оформив купівлю - продаж спірної квартири як договір дарування від імені ОСОБА_9 на ім’я свого неповнолітнього сина від першого шлюбу - ОСОБА_3 ,обіцяючи після досягнення повноліття їх донькою - ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_1, переоформити квартиру на неї. Після припинення фактичних шлюбних відносин за домовленістю з ОСОБА_7 вона перейшла жити в квартиру АДРЕСА_1, в якій проживає і досі. Вважаючи договір купівлі-продажу квартири удаваним ,а себе дійсним покупцем квартири, просила ці вимоги задоволити. Крім того, 31.07.2005 року їй стало відомо, що ОСОБА_7 ,діючи за довіреністю від ОСОБА_3 від 08.07.2005 року ,яку отримав обманним шляхом, 27.07.2005 року продав зазначену квартиру ОСОБА_8 без її згоди і дозволу органу опіки і піклування. А тому, просила суд визнати і цей договір купівлі-продажу квартири і довіреність недійсними, скасувати реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_8 та визнати за нею право власності на спірну квартиру.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 08.10.2008 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначене рішення суду скасувати як незаконне, постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення, яким її позовні вимоги задоволити .Зазначила ,що суд не звернув уваги на те, що відповідач ОСОБА_3 позов визнав в повному об'ємі ; що наявні підстави для поновлення строку позовної давності відносно договору дарування і відповідне клопотання заявлялось;що суд невірно застосував ст.58 та не застосував ст.47 ЦК України 1963 року ,ст.215,ч.1 ст. 203,ч.4 ст.261 ЦК України 2004 року і не врахував, що всі правочини суперечать правам та інтересам малолітньої дитини. Крім того, вказала, що суд розглянув справу у відсутність ОСОБА_7
Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі ,перевіривши матеріали справи, рішення суду та доводи апеляційної скарги ,колегія суддів вважає ,що скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини ,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.
Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ ,у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої вони встановлені.
Постановляючи рішення по справі суд вірно оцінив надані докази в порядку ст.212 ЦПК України і визначив ,що в частині позовних вимог ОСОБА_11 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири і визнання за нею права власності судовим рішенням, яке набуло законної сили, встановлені обставини ,які не підлягають доказуванню ,а саме : що договір продажу від 27.07.2005 року спірної квартири ОСОБА_3 , від імені якого за нотаріально посвідченим договором діяв ОСОБА_7 ,ОСОБА_8 посвідчено відповідно до вимог чинного законодавства ,на момент його посвідчення в спірній квартирі ніхто не зареєстрований і дозвіл на продаж органу опіки і піклування не потрібен. Крім того, встановлено ,що позивачкою не доведено її участь у придбанні спірної квартири, оскільки ні ОСОБА_12 ,ні ОСОБА_7 її власниками не були. При цьому підставами позову були ті обставини ,що вона витратила на придбання в 1991 році квартири 8000 руб., які позичила у ОСОБА_13, про що свідчить розписка. Також вказувала на те, що договір купівлі-продажу квартири ОСОБА_8 є недійсним і з підстав укладення його без згоди органу опіки і піклування.
Що стосується позовних вимог позивачки в частині визнання договору дарування удаваним, визнання дійсним договору купівлі-продажу нею квартири ,визнання її покупцем ,визнання за нею права власності на зазначену квартиру і визнання недійсною довіреності, наданої ОСОБА_3 своєму батьку ОСОБА_14 (в подальшому з 22.09.1995 року - ОСОБА_7), то суд вірно встановив ,що договором дарування від 01.07.1992 року ОСОБА_9 подарував спірну квартиру ОСОБА_3 Суд вірно застосував до вимог про визнання зазначеної угоди удаваною, що вчинена з метою приховати угоду купівлі-продажу, ст.58 ,71,ч.1 80 ЦК України 1963 року, оскільки саме вони регулюють ці правовідносини. Крім того, з позовної заяви ОСОБА_12 ( а.с.3) вбачається і нею в судовому засіданні не оспорювалось, що вона дізналась про оформлення договору дарування вказаної квартири ще в 90-х роках , до того ,як ОСОБА_7 прописав її в своєму будинку ,проте до 28.07.2008 року за захистом своїх прав вона до суду не зверталась.
Зі змісту ст.58 ЦК України 1963 року недійсною є угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода).В такому випадку застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Відповідно до ст.47.ч.2 ЦК України 1963 року ,якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Як вбачається з матеріалів справи ,пояснень ОСОБА_1, вона позичила у ОСОБА_13 у грудні 1991 року 8000 руб. ,які внесла замість продавця ОСОБА_9 на його ім'я ,як заборгованість по пайових внесках останнього за кооператив, вважаючи, що укладає договір купівлі-продажу. Проте дані обставини не підтверджені належними , допустимими і доказами , зокрема , доказами про обставини даної угоди ,так як ОСОБА_9 помер(спадкова справа до майна не заводилась) ,а інші докази не містять достатньої для цього інформації. Крім того, вони спростовуються обставинами ,що не потребують в силу ст.61 ЦПК України доказуванню. Тому, з врахуванням правильної оцінки судом наданих ОСОБА_1 доказів , висновок його щодо недоведеності вимог в цій частині є обґрунтованим.
Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до змісту ст.225 ЦК України 1963 року право продажу майна ,крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно ст.145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.
Виходячи з пояснень ОСОБА_1, на момент внесення замість ОСОБА_9 на його ім'я пайових внесків , вона вважала ,що укладає договір купівлі - продажу квартири. В апеляційній скарзі вона стверджує ,що свідки підтвердили передачу нею грошей ОСОБА_9 ,з яких він частину взяв собі ,а іншу вніс в касу кооперативу.
Проте , в силу положень ст.128 ЦК України 1963 року про момент виникнення права власності і п.5.1 роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.09.1987 року №9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи", останній на цей момент ще не набув права власності на зазначену квартиру, отже, і не міг зобов'язуватись її продати ,тобто, не міг бути укладений договір купівлі-продажу .Остання обставина підтверджена послідуючими подіями – даруванням у липні 1992 року спірної квартири ОСОБА_3 ,відсутністю будь-яких розписок у позивачки від ОСОБА_9 і її прописки(реєстрації) за даною адресою, не зверненням нею за захистом своїх прав протягом тривалого часу.
Таким чином ,ще і тому відсутні підстави для задоволення вимог позивачки про визнання договору дарування спірної квартири удаваним, визнання дійсним договору купівлі-продажу нею квартири ,визнання її покупцем і визнання права власності на зазначену квартиру .
За таких обставин доводи апеляційної скарги про часткове або повне виконання договору купівлі-продажу однією з сторін і наявності підстав для визнання договору купівлі-продажу дійсним не заслуговують на увагу.
Що стосується вимог про визнання недійсною довіреності, наданої ОСОБА_3 ОСОБА_7 на підставі якої була продана спірна квартира та визнання договору купівлі-продажу квартири недійним ,то суд вірно встановив ,що довіреність вчинена відповідно до вимог чинного законодавства, підписана ОСОБА_3 ,доказів про введення в оману останнього чи помилки немає ,а тому підстав для визнання останньої недійсною ,як і договору договору купівлі-продажу ,не вбачається.
Крім того, з врахуванням всього викладеного, колегія суддів вважає, що зазначена довіреність прав позивачки не порушує, оскільки вона не довела ,що являлась власником квартири .
Безпідставні також доводи скарги про порушення рішенням суду житлових прав неповнолітньої доньки ОСОБА_1 ,оскільки вона ,як і ОСОБА_1, права власності чи права проживання в спірній квартирі не набула , і ніколи не була прописана (зареєстрована ) у ній .
Виходячи з наведеного ,доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи ,неправильне застосування судом норм матеріального права не заслуговують на увагу.
Безпідставні посилання в скарзі і на таке порушення судом норм процесуального права ,як розгляд справи у відсутність ОСОБА_7 ,як підставу для скасування рішення суду ,оскільки в силу ч.3 ст.309 ЦПК України це порушення не призвело до неправильного вирішення справи. Так само зі змісту роз'яснень п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №12 " Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку "вбачається ,що не може бути підставою для скасування рішення суду розгляд справи за відсутності особи, належним чином не повідомленої про час і місце судового засідання, яка не оскаржує рішення суду.
Посилання на незалучення до участі в справі судом правонаступника померлого ОСОБА_9 не заслуговує на увагу, так як хоча дані правовідносини і допускають правонаступництво ,проте суд обґрунтовано не залучив до участі в справі правонаступника, оскільки відповідно до довідки (а.с.167) спадкова справа до майна ОСОБА_9 не заводилась і спадкоємці не визначені.
Інші вказані у скарзі порушення норм матеріального і процесуального права також не призвели до неправильного вирішення справи.
С уд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі недоліки у розгляді справи не вплинули на суть ухваленого рішення, тому рішення суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, -
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,що діє також в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 08.10.2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів
Головуюча:
Судді:
Копія вірна :