№ 2- 847

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    24 листопада 2010 року                                                            Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

   в складі: головуючого

                                                                                                              судді  Антонюка О.А.

при секретарі – Ткаченко Л.М.                                                                                                                                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат, –

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 06 квітня 2009 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди та витрат. Позивач в своєму позові, а його представник в судовому засіданні посилалися на те, що відповідач ОСОБА_2 09 травня 2007 року об 11.20 не впоралася з керуванням автомобіля, порушила Правила дорожнього руху України, допустила перевертання автомобіля та травмувала її (позивач), спричинив їй тілесні ушкодження та тривалий розлад здоров’я, за що була притягнута до кримінальної відповідальності, але постановою суду до відповідачки застосовано амністію. Вказаними діями, пов’язаними з порушеннями правил дорожнього руху, позивачу також завдано матеріальну і моральну шкоду, вона понесла витрати на лікування та інш.. Вважає, що вказану шкоду повинна відшкодовувати відповідачка і просила стягнути з ОСОБА_2 матеріальну і моральну шкоду згідно її розрахунку та всі понесені нею витрати на реабілітацію та лікування, пов’язані з цим пошкодженням в ДТП, задовольнивши позов у повному обсязі.

    Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що дійсно постановою суду до ОСОБА_2 застосовано амністію за вказану ДТП, але вона з позивачкою під час розгляду кримінальної справи розрахувалася, у ОСОБА_1 були відсутні до неї матеріальні і інші претензії, цивільний позов залишено без розгляду через відмову від нього, тому вважає питання будь-яких відшкодувань вже вирішеним, позов безпідставний і просив в його задоволенні відмовити  повному обсязі.

    Вислухати пояснення позивача і представників позивача та відповідача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 09 травня 2007 року біля 11 години 20 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «ЗАЗ-110307», державний номерний знак якого НОМЕР_1, що належить їй на праві власності, рухалася по автошляху «Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя» зі сторони м. Нікополя в напрямку м. Дніпропетровська; на 446 км. вказаного шляху, що проходить по території Солонянського району Дніпропетровської області, відповідач, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діяла таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров’ю громадян, грубо порушуючи вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху України, значно перевищивши дозволену швидкість, стала здійснювати маневр обгону попереду рухаючогося транспорту, не впоралася з керуванням свого автомобіля, виїхала на газон, а потім і в правий по ходу руху кювет, де відбулося перевертання її автомобіля, скоївши ДТП. Під час руху вказаного автомобілю та ДТП, крім відповідача, у вказаному автомобілі «ЗАЗ-110307», державний номерний знак якого НОМЕР_1, в якості пасажира знаходилася позивач ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_3.

    В результаті вказаної дорожно-транспортної пригоди позивач отримала, згідно висновків СМЕ, тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, а її неповнолітній син отримав легкі тілесні ушкодження. При цьому порушення цим відповідачем, зазначеного пункту правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв’язку із наслідками у вигляді завданих позивачу тілесних ушкоджень.

          ОСОБА_2 за скоєне було притягнуто до кримінальної відповідальності по ч. 2 ст. 286 КК України. Відповідно до постанови Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2009 року ОСОБА_2 визнано винною в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності, кримінальну справу закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України та п. б ст. 1 і ст. 6 Закону України «Про амністію», цивільний позов за заявою потерпілою ОСОБА_1 залишено без розгляду.

          Таким чином, постановою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2009 року встановлено факт вчинення відповідачем ОСОБА_2 злочину відносно позивача, факт завдання діями відповідача ушкодження здоров’я позивача, а також наявність причинно-слідчого зв’язку  між злочинними діями ОСОБА_2 та  зазначеними наслідками у вигляді ушкодження здоров’я позивача і відповідно винність відповідача в завданні шкоди.

             Постанова Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2009 року відносно ОСОБА_2 набрала законної сили, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце винні дії відповідача, а саме дії, що містять в собі склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, факт завдання тяжких тілесних ушкоджень позивачу, наявність причинно-слідчого зв’язку між винними діями, пов’язаними з порушенням вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України, ОСОБА_2 і завданням шкоди здоров’ю позивача.

          Вказаними протиправними діями цього відповідача позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди. Залишення позовних вимог потерпілої ОСОБА_1 без розгляду постановою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2009 року, вимушує позивача звернутись до суду з позовом в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідач в добровільному порядку не бажає здійснити повне відшкодування шкоди в розмірі заявленому позивачем в ході розгляду кримінальної справи.

    В судовому засіданні встановлено, що ушкодженням здоров’я винними діями відповідача ОСОБА_2 позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди. Матеріальна шкода полягає в наступному: витрати на ліки – 67057 грн. 33 коп., витрати на санаторно-курортне лікування – 32225 грн., вартість проїзду – 1934 грн. 91 коп., вартість втраченого одягу – 1000 грн., вартість обстежень та платних послуг лікарень – 2371 грн. 50 коп., вартість ортопедичного обладнання – 11898 грн., поштові витрати, витрати з послуг на отримання довідок, копіювання та інш. – 1010 грн. 24 коп., потрібна операція в майбутньому та санаторно-курортне лікування. , бралися в борг позивачкою кошти на лікування, було втрачено заробіток та матеріальну допомогу, численні поїздки до лікарів на консультації, обстеження та лікування, відбувалися витрати на оплату праці найманої (для догляду за позивачем) людини, додаткове харчування  та інш.

          Таким чином, в результаті винних злочинних дій відповідача позивачу було завдано значної матеріальної шкоди.

          Відповідно до ст. 1166 ЦК України  майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

        Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1177 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

        Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, ..., що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.       Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку....      Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

           Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому ... додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Згідно ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов’язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров’я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.       Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

         Таким чином неправомірними, злочинними діями відповідача, пов’язаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу)  позивачу було завдано ушкодження здоров’я, майнової шкоди та прямих  збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв’язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи (ОСОБА_2).

    Суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду частково: витрати на ліки – 67057 грн. 33 коп., витрати на санаторно-курортне лікування – 32225 грн., вартість проїзду – 1934 грн. 91 коп., вартість втраченого одягу – 1000 грн., вартість обстежень та платних послуг лікарень – 2371 грн. 50 коп., вартість ортопедичного обладнання – 11898 грн., поштові витрати, витрати з послуг на отримання довідок, копіювання та інш. – 1010 грн. 24 коп. В задоволенні решти вимог про стягнення витрат на операцію в майбутньому та санаторно-курортне лікування, борг позивачки на лікування, втрату заробітку та матеріальної допомоги, витрати на проїзд до лікарів на консультації, обстеження та лікування, витрати на оплату праці найманої (для догляду за позивачем) людини, додаткове харчування та інш., оскільки вказані витрати не підтверджені належними доказами в судовому засіданні, витрати на майбутнє ще не відбулися і шкода не настала, не надано медичного підтвердження рекомендації чи необхідності операції, санаторно-курортного лікування, оплати проїзду чи праці найманої людини, втрат заробітку чи боргу та інш.

    Крім матеріальної шкоди позивачу була завдана і моральна шкода, що полягає в наступному: на час проходження курсу лікування (як стаціонарного так і амбулаторного) позивач вимушена була відмовитись від звичного способу життя. Вона не мала можливості нормально спілкуватись зі своєю родиною, оскільки раніше вона могла самостійно пересуватись і приходити до своїх близьких, а в результаті отриманих  при ДТП травм, родина позивача, повинна була залишати роботу, навчання інші справи і приїжджати до позивача, оскільки вона потребувала стороннього догляду. Усвідомлення того факту, що через неї (позивача) її близькі та рідні вимушені змінити уклад свого життя, вживати додаткових зусиль і позбавити себе нормального відпочинку постійно пригнічувало і продовжує пригнічувати позивача; сам факт перенесення такої складної травми у такому молодому віці, фізичний біль від перелому та інш. ушкоджень, фізичний біль від тривалих і в той же момент необхідних медичних процедур та маніпуляцій, безсоння від болю та від хвилювань в результаті викликало не лише фізичну але й душевну біль, та завдало глибокої душевної  травми; особиста вимушена бездіяльність та безпомічність також спричиняли моральні страждання позивачу, оскільки за складом характеру  і стилем життя позивач, не дивлячись на вік до отримання травми була дуже активною людиною, а в результаті отриманого ушкодження здоров’я була вимушена на тривалий час припинити своє спілкування із знайомими та друзями, колишніми колегами по роботі. Усвідомлення того, що з активної людини вона перетворилась на пасивну істоту, що постійно перебуває в лежачому стані і досі продовжує психологічно травмувати позивача; відношення відповідача до скоєного ним, який не тільки не робить ні чого для відшкодування завданої шкоди, але й не визнає своєї вини у скоєному і на протязі вже тривалого часу; факт того, що лікування наслідків травми не закінчено і на даний момент.

          Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

          З викладеного видно, що позивачу неправомірними діями відповідача завдано моральної шкоди за кожною з  підстав встановлених законодавцем. Суд вважає можливим задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди частково – в розмірі 10000 грн., в задоволенні решти вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

          Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

           Згідно з ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів .

          Таким чином, виходячі з вимог зазначених норм матеріального права витікає, що неправомірними, злочинними діями відповідача, пов’язаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу) позивачу було завдано моральної шкоди, яка знаходиться в безпосередньому причинно-слідчому зв’язку зі вказаними діями відповідача і яка підлягає повному відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача), оскільки завдання шкоди було внаслідок злочину, тобто найбільш грубого порушення прав особи та законодавства в цілому; завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки; завдання шкоди здоров’ю позивача; завдання майнової шкоди позивачу; завдання збитків позивачу; вимушеність на протязі тривалого часу захищати свої порушені права; невірне ставлення до своєї поведінки з боку відповідача, який не здійснив дій, щодо відшкодування завданої шкоди і продовжує не визнавати свою вину, суттєве погіршення здоров’я позивача.

Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідач ОСОБА_2 повинна довести, що її дiями не було порушено її права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.

Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi домовленості i зобов’язання стосовно вiдповiдача відносно завданої шкоди, предмета спору, а вiдповiдач не довів незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

    Не може суд прийняти до уваги заперечення відповідача проти позову, оскільки воно спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

             Відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» та ст. 81 ЦПК України позивачі, що звертаються з позовом про відшкодування шкоди завданої ушкодженням здоров’я звільняються від сплати державного мита (судового збору), тому вказані витрати слід стягнути з відповідача 1700 гривень судового збору.

      При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково: стягнути з відповідача на користь позивача 127526 грн. 98 коп. (витрати на ліки – 67057 грн. 33 коп., витрати на санаторно-курортне лікування – 32225 грн., вартість проїзду – 1934 грн. 91 коп., вартість втраченого одягу – 1000 грн., вартість обстежень та платних послуг лікарень – 2371 грн. 50 коп., вартість ортопедичного обладнання – 11898 грн., поштові витрати, витрати з послуг на отримання довідок, копіювання та інш. – 1010 грн. 24 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  - 30 грн., моральна шкода 10000 грн.). в задоволенні решти позовних вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат відмовити,     стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1700 грн.

    Таким чином суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і підлягають частковому задоволенню.

           На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.  3, 8, 19, 55, 124 Конституції України; ст. ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1168, 1177, 1187, 1195, 1206 ЦК України; постановою Пленуму Верховного суду України № 13 від 02 липня 2004 року «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів»; постановою Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»; ст. ст. 3, 10, 11, 61, 81, 209, 212-216, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

    Позовні вимоги задовольнити частково.

    Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 127526 грн. 98 коп. (витрати на ліки – 67057 грн. 33 коп., витрати на санаторно-курортне лікування – 32225 грн., вартість проїзду – 1934 грн. 91 коп., вартість втраченого одягу – 1000 грн., вартість обстежень та платних послуг лікарень – 2371 грн. 50 коп., вартість ортопедичного обладнання – 11898 грн., поштові витрати, витрати з послуг на отримання довідок, копіювання та інш. – 1010 грн. 24 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  - 30 грн., моральна шкода 10000 грн.).    

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат відмовити.

    Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1700 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

           Суддя -