Справа № 2-610\ 2010р.

                                              Р І Ш Е Н Н Я

                               І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

  28  жовтня 2010 року                                              

                                       Літинський районний суд Вінницької області

                                            в складі: головуючого судді: Сільченка О.В.

                                                                     при секретарі:  Плахотнюк Л.М.

                                                                     за  участю особи, яка  надає  правову

                                                                     допомогу  Данилюка П.П.                                            

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в смт. Літині    справу  за  позовом  ОСОБА_2  до   ОСОБА_3,  третя  особа  без  самостійних  вимог  Літинська  селищна  рада  про  визнання  договору  купівлі- продажу  дійсним  та  визнання  права  власності  на   земельну  ділянку;

                                              В С Т А Н О В И В;

          23.02.09 р.  цей  позов  заявлено  до  суду.

0.1.1.   р. Літинським  районним  судом  ухвалено  рішення,  відпо-

відно  до  якого позов  задоволено  повністю.

          20.07.10  р. апеляційним  судом Вінницької  області  вказане  рішення  в  частині   визнання  договору  купівлі- продажу   та  визнання  права  власності  на  земельну  ділянку  скасовано  з  підстав, передбачених   п.4 ч.1  ст. 311 ЦПК  України.

        Ухвалою  Літинського районного  суду   Літинська  селищна  рада  залучена  до  справи   третьою  особою  без  самостійних  вимог.  

        Під  час  розгляду  справи  позивач  позов  підтримала  повністю  та  пояснила, що  20  листопада  2008  року  вона  уклала  договір  купівлі-  продажу, за  яким   ОСОБА_3  продала, а  вона  купила    земельну  ділянку  площею 780 кв.м.  по  АДРЕСА_1   але   письмового  договору  із   відповідачем  вона  не  укладала,  проте  вони  домовилися  із ОСОБА_3  та   вона    заплатила   відповідачеві  за  вказану  земельну  ділянку   5000 грн.   і   вважає,  що  договір  купівлі  продажі  відбувся,  а  тому  його слід  визнати  дійсним,  а  відтак-  право  власності на земельну  ділянку.

          В  судове  засідання  відповідач  не з»явилася,  надавши  письмову  заяву, посвідчену  сільською  радою  за  місцем  проживання,   в  якій  зазначає, що   позов  визнає  повністю, але  за    станом  здоров»я  не може  з»явитися до  суду  та  просить заслухати справу  за  її відсутності.

        Представник   Літинської  селищної  ради   у  судовому  засіданні  пояснив, що  селищна  рада   на  вказану  земельну  ділянку  не  претендує, однак  договір  купівлі- продажу  укладено  незаконно, а  тому   він  заперечує  проти задоволення  позову.

        Представник  третьої  особи  у  судовому  засіданні  пояснив,  що   при  спілкуванні  із  ОСОБА_3  від   неї  він  дізнався, що    ніяких  коштів  згідно  вказаного договору  ОСОБА_2  їй  не  сплачувала, як  вказано  у  позові.

       З*ясувавши   позиції  учасників  судового  розгляду, дослідивши  докази  в  справі, суд    дійшов  висновку, що  в  задволенні  позову  слід  відмовити  з  таких  підстав.

        Відповідно до  ст. 657 ЦК   України   договір   купівлі-продажу   земельної   ділянки,   єдиного майнового  комплексу,  житлового  будинку  (квартири)  або  іншого нерухомого  майна  укладається  у  письмовій  формі   і   підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

      Відповідно до ст. 220 ЦК  України   у  разі   недодержання   сторонами   вимоги   закону   про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

     Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов  договору, що  підтверджується  письмовими  доказами,  і  відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У  цьому  разі  наступне  нотаріальне  посвідчення   договору   не вимагається.

     Відповідно до  ст. 116ЗК  України  громадяни та юридичні особи набувають права власності  та права  користування  земельними  ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням  органів  виконавчої  влади  або органів   місцевого   самоврядування   в   межах  їх  повноважень, визначених  цим  Кодексом  або  за  результатами аукціону.

      Відповідно до  ст. 125 ЗК  України   право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.  

      Відповідно до ст. 131 ЗК  України  громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава  мають  право  набувати  у  власність  земельні ділянки  на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

      Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України  з урахуванням вимог  Земельного  кодексу  України.

     Відповідно до  ст. 132  ЗК  України   угоди про перехід  права  власності  на  земельні  ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

    Відповідно до  п.13   П останови  Пленуму  Верховного Суду  України  від  06.11.2009  N 9  « Про судову практику розгляду  цивільних справ про визнання    правочинів недійсними»   з   підстав  недодержання  вимог  закону  про  нотаріальне посвідчення  правочину  нікчемними   є   тільки   правочини,   які відповідно   до  чинного  законодавства  підлягають  обов'язковому нотаріальному посвідченню.

     Вирішуючи спір   про   визнання   правочину,   який  підлягає нотаріальному посвідченню,  дійсним,  судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України  не застосовується   щодо правочинів,  які підлягають і  нотаріальному  посвідченню,  і державній  реєстрації,  оскільки  момент вчинення таких правочинів відповідно до статей  210  та  640  ЦК  України  пов'язується  з  державною реєстрацією,  тому  вони  не  є  укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

     При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати,  чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню,  чому він не був нотаріально  посвідчений,  чи  дійсно  сторона  ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

     В  судовому  засіданні    встановлено, що  ОСОБА_3   набула  права  власності  на  будинок     по  АДРЕСА_1, що  підтверджується свідоцтвом  про  право  на  спадщину  (а.с.9),  однак   не  набула  права  власності  на  земельну  ділянку  площею 780 кв.м.  за  вказаною земельною  ділянкою  на  підставі ст. 116, 131, 132 ЗК  України ,  а  тому  у  неї  не  могло  виникнути   право  власності  на  земельну  ділянку,  відповідно до ст. 125  ЗК  України , оскільки   державної  реєстрації  цієї  земельної  ділянки  ОСОБА_3  не  вчинила,  про  що  свідчить  відсутність  таких   документів.

      Вказані  обставини  беззаперечно  стверджують те, що  у  ОСОБА_3  відсутні    правові  підстави  щодо  вчинення  договору  купівлі-  продажу вказаної  земельної  дідянки.

     Суд  критично  відноситься  до   доводів  позивача  стосовно домовленості між  нею  та  ОСОБА_3  щодо  всіх  істотних  умов  договору  договору  купівлі-  продажу  земельної  діляки  площею 780 квм.  по  АДРЕСА_1   від  20.11.2008  р.  на  підставі  ч.2 ст. 220 ЦК  України, так  як   ОСОБА_3  не  мала  правових  підстав  домовлятися  стосовно  істотних  умов  цього договору.

     Крім  цього,  враховуючи, що  домовленість   про  істотні  умови  договору  мають  бути  підтверджені  письмовими доказами,  якими  можуть бути  сам  договір, так як  у   ньому  зазначаються  ці  істотні  умови,  письмові  розписки  про  отримання  коштів  та  інші,   однак  такими  письмовими доказами   позовні  вимоги  не  підтверджуються.

    У  судовому  засіданні  не  доведено, що  одна  із  сторін ухиляється  від нотаріального посвідчення  договору  купівлі -  продажу   вказаної  земельної  ділянки,  а  відсутність  у  ОСОБА_3   правовстановлюючих  документів  на  вказану  земельну  ділянку  не  являється  обставиною,  яка  стверджує  її  ухилення  від  нотаріального посвідчення  договору ,  а  також   не  доведено, що  втрачена  можливість  такого посвідчення.

    Сукупність  досліджених  у  судовому  засіданні  обставин  справи   свідчить   про  те,  що  між  сторонами  не  виконано  умов, передбачених   ч.2 ст. 220 ЦК  України,  відповідач  не  являється  тією  особою, що  має  право  на  продажу цієї  земельної ділянки  а  тому  визнати  дійсним  договір  купівлі продажі  земельної  ділянки законні  підстави  відсутні.  

                                       В И Р І Ш И В;

          У    задоволенні  позову   ОСОБА_2  до   ОСОБА_3,  третя  особа   без  самостійних  вимог  Літинська  селищна  рада  про  визнання  договору  купівлі- продажу  дійсним  та  визнання  права  власності   на     земельну  ділянку   площею  780  кв.м.,  що  розташована  в  по  АДРЕСА_1    відмовити.

          Рішення   може  бути  оскаржено  до  апеляційного суду  Вінницької  області  через  Літинський  районний  суд   протягом  10  днів  з  дня  його  оголошення.

                            Суддя