ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 листопада 2010 р.                                                                                    № Б-48/63-10  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого

суддівУдовиченка О.С.

Міщенка П.К. (доповідач),

Білошкап О.В.

розглянувши  касаційну

скаргуХарківської об'єднаної державної

податкової інспекції

на постанову

та на постанову господарського суду Харківської області

від 31.05.2010 року

Харківського  апеляційного господарського суду від 09.09.2010 року

у справі

господарського суду

за заявою

до боржника№ Б-48/63-10

Харківської області

Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1

Товариства з обмеженою відповідальністю "Стім-Прауд"

про визнання банкрутом

В судовому засіданні взяли участь представники:

- заявника: не з'явився;

- боржника: не з'явився;

- скаржника: Пєшиков О.В.

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду  Харківської області  від 31.05.2010 р. року у справі №Б-48/63-10    визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Стім-Прауд"  банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Бреуса Р.А. та зобов'язано останнього надати суду звіт та ліквідаційний баланс.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.09.2010 року (колегія суддів у складі:головуючий суддя Фоміна В.О., судді  Гончар Т.В., Кравець Т.В. ) залишено без змін постанову господарського суду  Харківської області  від 31.05.2010 року у справі №Б-48/63-10.

Не погоджуючись з  постановою  господарського суду  Харківської області  від 31.05.2010 року  та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.09.2010 року у справі №Б-48/63-10     Харківська об'єднана  державна податкова інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанови скасувати, посилаючись на неповне  дослідження всіх обставин справи, що призвело до передчасного висновку про визнання боржника банкрутом, та припинити провадження у справі.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами  норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(далі- Закону).

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.  

У даній справі судом першої інстанції порушено провадження справі у №Б-48/63-10  та застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі ст. 52 Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно ч. 1 ст. 52  Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"  у разі якщо  громадянин-підприємець - боржник або керівні органи   боржника   -   юридичної    особи    відсутні    за    її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів  державної  податкової  служби  згідно  із  законодавством податкових  декларацій,  документів  бухгалтерської  звітності,  а також за  наявності  інших  ознак,  що  свідчать  про  відсутність підприємницької  діяльності  боржника,  заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути  подана  кредитором незалежно  від  розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Отже, у контексті вказаної норми при розгляді справи за правилами ст. 52 Закону предметом доказування є  визнання місцезнаходження боржника –юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.

Предметом доказування в такому випадку є визначення місцезнаходження боржника - юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням, а також неплатоспроможність боржника.

З матеріалів справи вбачається, що кредитором на підтвердження відсутності керівних органів боржника за місцезнаходженням, зазначеним у Свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи, подано витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців .

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03.03.2005 року № 2452-IV, який набрав чинності з 1 квітня 2005 року) місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом; місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах. Абзац шостий статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03.03.2005 року № 2452-IV) визначає місцезнаходження юридичної особи як місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності - місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою.

Таким чином, нормами законодавства передбачається обов'язкове зазначення місцезнаходження юридичної особи в її установчих документах, а у разі, коли відбувалася зміна місцезнаходження, повинні вноситись відповідні зміни до установчих документів та проводитись державна реєстрація цих змін.

Проте, установчі документи ТОВ "Стім-Прауд" в матеріалах справи відсутні, вони не досліджувались ні судом першої інстанції, ні апеляційним господарським судом, з метою з'ясування питання про те, який орган або особа уповноважений виступати від імені товариства, яка його адреса, а відтак, і місцезнаходження юридичної особи.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згідно  поданого  витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 088741 від 11.05.2010 року (т.1 а.с. 17-18) зазначено місцезнаходження боржника- 62418, Харківська область, смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 8, а також вказано лише , що 11.05.2010 року про внесення інформації  щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою.

Приймаючи постанову суд апеляційної інстанції  погодився з висновками суду першої інстанції, про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що при винесені постанови господарський суд Харківської області    взагалі  не встановлював   обставин  наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство.

В матеріалах справи також відсутня інформація від фінансових органів,  митних органів та інших контролюючих органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання остатньої звітності.

В касаційній скарзі скаржника зазначено, що боржник  протягом своєї діяльності до ДПІ звітує вчасно, що свідчить про ведення господарської діяльності, крім того, згідно поданих до ДПІ   податкових декларацій, зокрема, згідно з декларацією по податку на додану вартість від 27.04.2010 обсяги поставки склали в березні 2010 року 27273909,00 грн., згідно з декларації на прибуток   підприємство   за 1 квартал 2010 року  відобразило валовий дохід 35962804,00 грн.  та валові витрати 35962485,00 грн.

Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи скаржника про порушення його прав оскаржуваною постановою заслуговують на увагу, оскільки факт здійснення (нездійснення) боржником підприємницької діяльності та подання до органів ДПІ звітності взагалі не був предметом дослідження господарськими судами  при винесення оскаржуваних  актів, що протирічить приписам ст. 52 Закону.

Заявником не надано доказів  відсутності підприємницької діяльності боржника, а судом не здійснено своїх повноважень передбачених вимогами               ст. 38 ГПК України та не витребувано відомості щодо припинення боржником підприємницької діяльності, які необхідні для встановлення обставин справи.

Відповідно до Державного класифікатора України, затвердженого наказом Державного  комітету України  з питань  технічного  регулювання та споживчої політики від 28.05.2004, підприємницька  діяльність  -  самостійна  ініціативна, систематична,   на   власний   ризик   господарська    діяльність, здійснювана   суб'єктами  господарювання  (підприємцями)  з  метою досягнення  економічних  і  соціальних  результатів  та  одержання прибутку.

Отже,  відсутність підприємницької діяльності боржника,  а також ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності судом досліджено не було, порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Стім-Прауд"    на підставі    ст. 52 Закону за відсутності належних доказів, а тому  постанову про визнання боржника банкрутом не можна визнати законною, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом та докази, на підставі яких прийнято рішення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що справа про банкрутство ТОВ "Стім-Прауд"    порушена неправомірно, в порушення вимог ст. 34 ГПК України, без належних доказів наявності безспірних вимог ініціюючого кредитора, здійснення (нездійснення) боржником підприємницької діяльності та подання до органів ДПІ звітності, у зв'язку з чим, господарський суд незаконно продовжив процедуру банкрутства товариства, визнав його банкрутом в порядку статей 22-24, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови господарського суду першої інстанції, постанови апеляційного господарського суду  з направленням справи на розгляд до суду  першої  інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, більш повно та  всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін та учасників провадження у даній справі і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване  рішення.

Керуючись ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”, ст. ст. 34, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський  суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу  Харківської об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Постанову  господарського суду Харківської області  від 31.05.2010 року  та постанову Харківського  апеляційного господарського суду від 09.09.2010 року у справі № Б-48/63-10 скасувати.

      Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий                                                                                Удовиченко О.С.

С у д д я                                                                                Міщенко П.К.

С у д д я                                                                                           Білошкап О.В.