Справа № 2-а-922/10

   П О С Т А Н О В А

   І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

12 листопада 2010 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області в особі судді Омелюх В.М., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1  до  управління Пенсійного фонду України в Солонянському районі Дніпропетровської області про визнання дій неправомірними, протиправними та незаконним, зобов’язання вчинити певні дії,

                                    ВСТАНОВИВ:

Позивач 18 жовтня 2010 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання дій неправомірними, протиправними та незаконним, зобов’язання вчинити певні дії.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він є пенсіонером, перебуває на обліку у управлінні пенсійного фонду України(УПФ) в Солонянському районі та відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має статус дитини війни.

Статтею 6 вказаного закону передбачена виплата дітям війни щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, але відповідач у період 2006-2007 року дану надбавку не виплачував взагалі, а у період з 1 січня 2008 року до часу його звернення до суду виплачує частково у розмірі лише 10%, оскільки законами України «Про державний бюджет» на 2006-2008 роки було зупинено дію статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

Конституційний Суд України рішенням № 6-рп від 9.07.2007 року та рішенням №10-рп від 22 травня 2008 року визнав положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та відповідні положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було призупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», такими, що не відповідають Конституції України.

Протягом 2009-2010 років зміни до вказаного закону не вносилися, але надбавка до пенсії йому виплачується частково у розмірі 10%.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті інших або нових законів, або внесення змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Розмір соціальної допомоги відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» становить 30 %  мінімальної пенсії за віком, розмір якої відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

    Позивач просить визнати неправомірними, протиправними та незаконними дії відповідача щодо  невиплати йому підвищення  до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2006 року по  серпень 2010 року включно, зобов’язавши здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії у період з 01 січня 2006 року по серпень 2010 року включно  у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням здійснених виплат та вважає, що він не пропустив визначений законом річний строк на звернення з позовом до адміністративного суду, оскільки про порушення своїх прав він дізнався за місяць до звернення з позовом до суду з отриманих у відповідача довідок про розмір нарахування витрат, при цьому посилається на свою соціальну незахищеність перед діями відповідача, які привели до порушення його права як дитини війни на отримання визначеної законом соціальної допомоги.

Відповідач – управління пенсійного фонду України у Солонянському районі надав письмові заперечення проти позову, посилаючись на зупинення у відповідні періоди 2007-2008 років дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та на відповідність своїх дій постанові КМ України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» у частині виплати підвищення до пенсії у розмірі, визначеному даною постановою, а не ст.6 зазначеного вище закону. Також прохали застосувати положення ст.99,100 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено шести місячний строк для звернення особи з позовом до суду за захистом прав, свобод та інтересів, оскільки позивачем не надано жодних доказів поважності причин пропуску встановленого законом строку на звернення з даним позовом до суду.

Суд, перевіривши доводи сторін та подані сторонами докази, як на підтвердження позову, так і заперечень проти позову,  приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач є пенсіонером, який знаходиться на обліку у УПФ в Солонянському районі та відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 1 січня 2006 року, має статус дитини війни, що підтверджується відміткою у його пенсійному посвідченні. Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІУ від 18 листопада 2004 року дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 %  мінімальної пенсії за віком, розмір якої відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а розмір прожиткового мінімумі для відповідних категорій громадян встановлюється на відповідний період законодавством України про бюджет на відповідний рік.

Судом встановлено, що відповідач, на якого згідно з підпунктом 7 пункту 2.2 ст.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року №8-2 покладено завдання здійснювати призначення та виплату пенсії, допомоги на поховання та інших соціальних виплат відповідно до чинного законодавства,  при нарахуванні та виплаті позивачеві розміру доплати до пенсії як дитині війни неправомірно застосовував п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року, якою встановлено, що дітям війни до пенсії виплачується підвищення у розмірах,  які не відповідають положенням ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ” та свідчить про те, що відповідач діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством на певний період часу, що стало причиною звернення позивача до суду.

Частиною 2 ст.99 КАС України, що є чинною на день звернення позивача з позовом до суду, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, що свідчить про те, що чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Відповідач подав до суду заперечення на адміністративний позов позивача, в яких наполягав на відмові у задоволенні позову, в тому числі і з підстав пропуску позивачем шестимісячного строку на звернення з позовом до суду.

Відповідно до ч.1 ст.102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі, але такого клопотання позивачем до суду не подано, оскільки він вважає, що звернувся до суду у визначений ст.99 КАС України річний строк з дня коли дізнався про порушення свого права.  В той же час суд приходить до висновку, що будь-які об’єктивні чи суб’єктивні причини  не позбавляли позивача можливості звернутися з позовом до суду у визначені законом строки, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та охоронювані права, свободи чи інтереси, так як позивачеві було достовірно відомо про те, що він відноситься до категорії дітей війни, про що свідчить відмітка у його пенсійному посвідченні, він щомісячно отримує пенсію та був повідомлений про її розмір, тому повинен був знати про порушення своїх прав та інтересів в частині невиплати підвищення до пенсії як дитині війни, але не звертався до відповідача за відповідними роз’ясненнями, не подав протягом шести місяців з дня порушення його права позову до суду, тому не можуть бути прийняті доводи позивача про те, що про порушення своїх прав він дізнався за місяць до звернення з позовом до суду.

На підставі наведеного, суд не убачає підстав для задоволення позову позивача в частині невиплати йому підвищення до пенсії за період, що перевищує шість місяців до часу його звернення до суду.

В той же час за період з 18 квітня 2010 року по серпень 2010 року включно позов підлягає задоволенню, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на законі та знайшли своє підтвердження наявними у справі доказами.

Доводи відповідача про відсутність належного фінансування підвищення до пенсії, зупинення дії законів про виплату підвищення законами України «Про бюджет», регулювання цього питання постановою уряду України є безпідставними, оскільки вони не відповідають змісту ст.22 Конституції України, за приписами якої при прийнятті інших або нових законів, внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод, про що вказано і у рішенні Конституційного Суду України від 9.07.2010 року № 6-рп, та загальних принципів пріоритетності законів над підзаконними актами, а право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів, оскільки надане державою та закріплене зазначеним вище законом.

Відповідач відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» зобов’язаний виплачувати позивачеві підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, тому його рішення та дії щодо виплати підвищення у визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року розмірі – 49 гривень 80 копійок є протиправними, і він повинен здійснити відповідний перерахунок та виплатити позивачеві за період з 18 квітня по серпень 2010 року включно підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, розмір якої встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2001 рік» з урахуванням здійснених ним  в зазначений період виплат.  

На підставі викладеного, керуючись ст..1,3,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», ст.ст.2, 6, 8, 9, 11, 69, 71, 99, 100, 102, 159-163, 183-2  КАС України, суд

                                           П О С Т А Н О В И В:

           Позов ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України в Солонянському районі Дніпропетровської області про визнання дій неправомірними, протиправними та незаконним, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

           Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Солонянському районі  Дніпропетровської області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1  підвищення до пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 18 квітня по серпень 2010 року включно у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Солонянському районі  Дніпропетровської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з 18 квітня по 31 серпня 2010 року включно  в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням виплат, які було здійснено у цей період, відмовивши у задоволенні решти позовних вимог.

        Постанова може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Солонянський районний суд Дніпропетровської протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

    Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

                         Суддя