Категорія №2.29
ПОСТАНОВА
Іменем України
15 листопада 2010 року Справа № 2а-7430/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Кравцової Н.В.,
при секретарі: Бражник В.І.,
за участю сторін:
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Желткевича В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
27 вересня 2009 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 29 грудня 2005 року ОСОБА_4, який є дідом ОСОБА_1, на підставі Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №999 від 08.09.1997, як інвалід Великої Вітчизняної Війни другої групи, був забезпечений автомобілем ЗАЗ "Таврія — 110206", 2005 року випуску, кузов №НОМЕР_2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер.
Після смерті ОСОБА_4, з метою залишення вищевказаного автомобіля у сім'ї, ОСОБА_1 надав відповідачу необхідні документи для переоформлення вказаного автомобіля.
На звернення позивача з необхідними документами, відповідачем було повідомлено, що для переоформлені автомобіля необхідно сплатити залишкову вартість автомобіля.
На підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.2006р. №999 "Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями" відповідачем було надано позивачу довідку-розрахунок, згідно якої залишкова вартість автомобіля складає 13 584,00 грн. та повідомлено, що у зв’язку з несплатою залишкової вартості автомобіля, вказаний автомобіль буде вилучено у примусовому порядку.
29 червня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою, в якій просив Головне управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації надати дозвіл на перереєстрацію автомобіля в органах ДАІ на підставі п.37 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №999 від 08.09.1997.
Відповідачем на заяву ОСОБА_1 було надано відповідь, в якій зазначено, що Постанова Кабінету Міністрів України №999 від 08.09.1997р. на час звернення є не чинною та оскільки на момент смерті ОСОБА_4, вступила в силу Постанова Кабінету Міністрів України №999 від 19.07.2006, тому правовідносини щодо переоформлення автомобіля повинні регулюватися Постановою Кабінету Міністрів України №999 від 19.07.2006, згідно якої позивачу необхідність сплати залишкової вартості автомобіля у випадку його залишення у сім'ї померлого.
Вказану відмову позивач вважає незаконною, оскільки вона суперечить вимогам статті 5 Цивільного кодексу України та статті 58 Конституції України.
Також позивач вважає, що оскільки правовідносини щодо спірного автомобіля між ОСОБА_4 та відповідачем виникли раніше, ніж було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України №999 від 19.07.2006, то при урегулюванні питання щодо залишення вказаного автомобіля слід керуватися саме положеннями п.37 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №999 від 08.09.1997.
Просив визнати дії Головного управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації щодо відмови у видачі дозволу на перереєстрацію автомобіля ЗАЗ «Таврія – 110206», 2005 року, кузов № НОМЕР_1, на ім’я ОСОБА_1, незаконними та такими, що порушують його права, зобов’язати відповідача видати дозвіл на ім’я ОСОБА_1 для перереєстрації автомобіля ЗАЗ «Таврія – 110206», 2005 року, кузов №НОМЕР_2, який було видано ОСОБА_4 на пільгових умовах.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним в позові та просили задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надав заперечення на адміністративний позов, пояснивши, що відповідно до ч. 5 п. 16 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 № 999, іншому члену сім'ї померлого інваліда, який проживає та зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається у разі сплати ним до спеціального фонду державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, а членом сім'ї померлого інваліда внаслідок трудового каліцтва - на рахунки відповідних управлінь виконавчої дирекції вартості одержаного автомобіля з урахуванням ступеня його зношення та суми, сплаченої за нього інвалідом.
На момент отримання ОСОБА_4 автомобіля була чинною Постанова Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 № 999 «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», але оскільки на момент смерті ОСОБА_4 виникли нові правовідносини між позивачем та Головним управлінням питання щодо залишення автомобіля померлого інваліда у члена сім'ї інваліда, то вони повинні регулюватися Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 № 999.
Просив відмовити у задоволенні позові в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що у 1995 році Жовтневим відділом соціального захисту населення було направлено інваліда 2 групи ОСОБА_4 для виявлення медичних показань на спецавтотранспорті до транспортної МСЕК.
22.05.1995 ОСОБА_4 звернувся до Жовтневого відділу соціального захисту населення для постановки на чергу для отримання автомобіля як інваліду 2 групи.
На підставі квитанцій від 28.12.2005 про часткову сплату автомобіля в розмірі 7% вартості автомобіля у сумі 1246, 56 грн. та накладної № 4094 від 28.12.2005 ОСОБА_4 отримав автомобіль ЗАЗ «Таврія – 110206», 2005 року, кузов №НОМЕР_2.
У зв’язку з протипоказаннями ОСОБА_4 щодо керування автомобілем, ОСОБА_4 звернувся до відповідача із заявою про оформлення права керування спірним автомобілем на ОСОБА_1 На підставі вказаної заяви технічний паспорт на спірний автомобіль було видано на ім’я позивача.
28.07.2007 ОСОБА_4 помер (арк. справи 11).
29 червня 2010 року, ОСОБА_1, як онук ОСОБА_4, звернувся до Головного Управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації із заявою про надання дозволу на перереєстрацію автомобіля ЗАЗ «Таврія – 110206», 2005 року, кузов №НОМЕР_2 (арк. справи 15).
У відповідь на звернення позивача, Головне Управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації повідомило, що на момент звернення позивача діє постанова Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 № 999 «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», якою визначено механізм подальшої експлуатації автомобілів після смерті інвалідів, а тому у разі переоформлення позивачем спірного автомобіля необхідно сплатити залишкову вартість автомобіля.
Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.
Постанова Кабінету Міністрів України «По затвердження порядку забезпечення інвалідів» № 999 від 19.07.2006 визначає механізм забезпечення легковими автомобілями, зазначеними в абзаці шостому статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" інвалідів, зокрема дітей-інвалідів, які мають право на їх отримання безоплатно або на пільгових умовах і місце постійного проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.
Згідно п. 16 вказаної Постанови передбачає, що іншому члену сім'ї померлого інваліда, який проживає та зареєстрований за місцем постійного проживання і реєстрації інваліда, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається у разі сплати ним протягом шести місяців з дня смерті інваліда до державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, а членом сім'ї померлого інваліда внаслідок трудового каліцтва - на рахунки відповідних управлінь виконавчої дирекції вартості автомобіля з урахуванням розрахункової суми для викупу автомобіля та суми, сплаченої за нього інвалідом.
Як встановлено у судовому засіданні та не заперечується сторонами позивач є онуком померлого інваліда ОСОБА_4., та на момент смерті проживав із останнім за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою про склад сім’ї, свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_3 від 30 липня 2007 року та лікарським свідоцтвом про смерть № 925 від 30.07.2007.
Інших членів сім’ї, які є інвалідами та проживали на момент смерті з ОСОБА_4 немає.
На момент розгляду справи відомостей щодо звернення до Головного управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації членів сім’ї померлого ОСОБА_4, крім позивача, із заявою щодо переоформлення спірного автомобіля судом встановлено не було.
Оскільки на момент смерті ОСОБА_4 діяла постанова Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 № 999 «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», то суд вважає, що необхідно застосувати норми п. 16 вказаної Постанови.
У зв’язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. № 999 Постанову Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. N 999 "Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями" визнано такою, що втратила чинність.
Твердження позивача на те, що у спріних правовідносинах необхідно застосвувати норми п. 37 Постанови Кабінету Міністрів України №999 від 08.09.1997, оскільки правовідносини щодо спірного автомобіля між ОСОБА_4 та відповідачем виникли на момент дії вказаної постанови, суд вважає безпідставними з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
На законодавчому рівні закріплено принцип, згідно з яким закон не має зворотної сили. Так, Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 року № 22-рп/2003 встановлено, що закон діє після набрання ним чинності.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем у правовідносинах щодо перереєстрації спірного автомобіля на ОСОБА_1 правомірно застосовані норми Постанови Кабінету Міністрів України «По затвердження порядку забезпечення інвалідів» № 999 від 19.07.2006.
Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Аналізуючи викладені обставини, суд вважає, що відповідач у правовідносинах щодо перереєстрації спірного автомобіля на позивача після смерті померлого інваліда 2 групи ОСОБА_6 діяв у межах діючого законодавства, а тому підстав для визнання дій Головного управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації щодо відмови позивачу у видачі дозволу на перереєстрацію автомобіля ЗАЗ «Таврія – 110206», 2005 року, кузов № НОМЕР_1, на ім’я ОСОБА_1, незаконними та зобов’язання відповідача видати дозвіл на ім’я ОСОБА_1 для перереєстрації автомобіля ЗАЗ «Таврія – 110206», 2005 року, кузов №НОМЕР_2, який було видано ОСОБА_4 на пільгових умовах у суду немає.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити певні дії необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Питання щодо судових витрат вирішується згідно вимог ст.ст. 89 - 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 136, ст. ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Постановою Кабінету Міністрів України «По затвердження порядку забезпечення інвалідів» № 999 від 19.07.2006 суд, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанову в повному обсязі складено та підписано 22 листопада 2010 року.
Суддя Н.В. Кравцова