ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2010 р. м.Вінниця Справа № 2-а-4111/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни,
Суддів: Дмитришеної Руслани Миколаївни
Мельник-Томенко Жанни Миколаївни
при секретарі судового засідання: Балан Марині Анатоліївні
за участю представників :
позивача : Костелєя Костянтина Леонідовича
відповідача : Долиняного Сергія Володимировича
3-ої особи: Іскри Сергія Миколайовича
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Приватного підприємства "ІСТВІН"
до: Державної податкової інспекції в місті Вінниці, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державного казначейства у Вінницькій області
про: визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення коштів
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне підприємство “Іствін” (далі –позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі –відповідач), третя особа –Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області (далі –третя особа) про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень №№ 0000132330/0, 0000142330/0 від 16.02.2009 року та стягнення коштів.
За даним позовом відкрито провадження у справі № 2-а-1234/09/0270.
За результатом розгляду даної справи судом першої інстанції 9 квітня 2009 року прийнято рішення, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, про задоволення позовних вимог.
Вищий адміністративний суд України переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції виніс ухвалу, якою останні скасував та справу направив на новий розгляд в суд першої інстанції, обґрунтовуючи свою позицію тим, що на підтвердження позовних вимог позивачем надані податкові декларації, які не відповідають тим, що зазначені в акті перевірки.
Зважаючи на викладене вказану справу прийнято до провадження судом першої інстанції та призначено її до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позові, зокрема, наступне.
За результатами виїзної позапланової перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 19.01.2007 року по 1.01.2009 року, з 1.01.2008 року по 1.10.2008 року, проведеною працівниками ДПІ у м. Вінниці, складено акт перевірки підставі якого відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими ПП “Іствін” визначено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 896 338 грн. та визначено заниження суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2008 року в розмірі 484 153 грн.
Позивач вважає, що відповідачем при прийнятті рішень не враховано, що звичайна ціна на товар для визначення бази оподаткування має визначатися відповідно до вимог встановлених підпунктом 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Враховуючи те, що ціна на текстильні вироби, які реалізовував позивач, не підлягає державному регулюванню, підстав для визначення бази оподаткування по операціях з нею виходячи із звичайних цін податковий орган не мав.
Крім того, на думку позивача, відповідач помилково застосував до внутрішньої господарської операції порядок визначення звичайної ціни, встановлений пунктом 4.3 Закону України "Про податок на додану вартість" для імпортних операцій, внаслідок чого, базу оподаткування з реалізації текстильних виробів відповідач безпідставно завищив, а також просив визнати безпідставним заниження податковим органом суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Позивач зазначав, що висновок податкового органу щодо заниження суми бюджетного відшкодування є не вірним, оскільки комерційну діяльність ПП "Іствін" розпочало лише з січня 2008 року, тому права на бюджетне відшкодування на протязі дванадцяти місяців у них не було.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задоволити позовні вимоги.
Відповідач позов не визнав, з підстав наведених в письмових запереченнях 5639/10/10 від 17.03.2009 року (а.с. 45-48, т.1), зокрема, аргументуючи тим, що позивачем, при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки текстильних виробів використано вартість поставки, встановлену на основі договору з покупцем, не врахувавши при цьому зміни внесені до пункту 4.1. статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Так, відповідно до вказаної статті, у разі якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20% база оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
У відповідності до положень пункту 4.3. статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, для товарів, що імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати акцизних зборів, ввізного мита тощо. Отже, реалізація позивачем товару за нижчою вартістю ні ж та, що підлягає сплаті (встановлена митна вартість) являється неправомірним, оскільки така діяльність не спрямована на отримання прибутку.
Враховуючи викладене, відповідач з урахуванням норм митного законодавства, норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість операцій з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосовано звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого мита та митного збору.
Представник третьої особи в судовому засіданні позов не визнав, пояснюючи, що достатньою підставою для відшкодування ПДВ є висновки податкового органу, а тому ставити вимогу про стягнення коштів є передчасним.
Щодо решти позовних вимог, то представник підтримав позицію податкового органу.
Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.
ПП "Іствін" зареєстроване Виконавчим комітетом Вінницької міської ради, про що видане свідоцтво про державну реєстрацію № 824699 від 16.01.2007 року та перебуває на обліку платників податків у ДПІ у м. Вінниці з 19.01.2007 року.
11.02.2009 року ДПІ у м. Вінниці була проведена виїзна позапланова перевірка ПП “Іствін” з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 19.01.2007 року по 1.01.2009 року, з 1.01.2008 року по 1.10.2008 року, за результатами якої складено акт № 355/2330/34849017 від 11.02.2009 року.
В акті перевірки зафіксовані порушення пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за грудень 2008 року на 896338 гривень; підпунктів 7.7.2, 7.7.3, 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме занижено заявлену суму бюджетного відшкодування за вересень 2008 року на 388 535 гривень, за жовтень 2008 року на 95618 гривень (а.с.10-32, т.1).
За результатами проведеної перевірки та складеного акта, ДПІ у м. Вінниці прийняті податкові повідомлення –рішення № 0000132330/0 від 16.02.2009 року, яким ПП “Іствін” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2008 року на суму 896 338 грн. та № 0000142330/0 від 16.02.2009 року, яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень, жовтень 2008 року на загальну суму 484 153 грн. (а.с.8-9, т.1).
Перевіркою встановлено, завищення заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 896 338 грн., яке як слідує з акту перевірки, виникло внаслідок того, що платником при визначені бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки текстильних виробів, використано вартість, встановлену на основі договору з покупцем, не врахувавши при цьому зміни до пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", який доповнено абзацом наступного змісту: “у разі, якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20%, база оподаткування операцій поставки таких товарів (робіт послуг) визначається за звичайними цінами”.
Податковий орган, посилаючись на статті 259, 261 Митного кодексу України, Порядок декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1375 від 28.08.2003р., п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість товарів, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосував звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого митного збору та брокерських послуг.
Визначаючись щодо позовних вимог суд керується та виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, при поставці товару на митній території України база оподаткування визначалася згідно з договірними цінами, які, як зазначено в актах перевірки, є нижчими від звичайної ціни. Податковий орган прирівняв рівень звичайної ціни до митної вартості товару, не встановлюючи рівень звичайних цін на такий же товар на внутрішньому ринку України. Також вбачається, що при проведенні перевірки відповідач не скористався правом надати запит платнику податків для обґрунтувати рівня договірних цін. Будь-яких дій, передбачених пунктом 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, пунктом 13 Указу Президента “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”д ля доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни, відповідач не вчиняв. Податковий орган не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.
Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
Отже, проводячи перевірку правильності визначення бази оподаткування, податковий орган мав враховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються, і в разі встановлення факту заниження позивачем договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше, ніж на 20 відсотків, повинен був базу оподаткування в таких операціях визначити за звичайними цінами.
Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Згідно з підпунктами 1.20.1, 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна –це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, на підставі якого податковий орган зобов’язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов’язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності –однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні ціни при укладанні угод між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов’язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Таким чином, при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20. статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, а використав митну вартість, що містилась у вантажно - митних деклараціях позивача. Позиція відповідача про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. Застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством.
Виходячи з наведеного, митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.
Таким чином, суд приходить до висновку, що при визначенні зобов’язань з податку на додану вартість і визначенні бази оподаткування, позивач правомірно виходив з договірної вартості товарів. Той факт, що зазначена ціна не відповідає звичайній, податковим органом не доведено.
Крім того, суд вважає за необхідне також зазначити й про наступне.
Відповідно до статті 43 Митного кодексу України, товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а в свою чергу митний контроль у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.
Таким чином, митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до статті 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.
В свою чергу, текстильні вироби, у зв’язку з реалізацією яких виникло бюджетне відшкодування, не перебували під митним контролем в момент продажу, оскільки митний контроль у відповідності до статті 43 Митного кодексу України закінчився до продажу даних товарів, що підтверджується актом перевірки і поясненнями представників сторін в судовому засіданні. Тому митну вартість до вказаного товару не можна застосовувати.
Статтею 4 Закону України "Про ціни та ціноутворення" передбачено, що Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2007р. № 559 встановлено перелік об’єктів державного цінового регулювання на 2007/08 маркетинговий рік, до якого текстильні вироби не входять.
Жодним іншим законодавчим актом не передбачено державне регулювання цін на текстильні вироби.
Також безпідставним є застосування відповідачем до спірних правовідносин пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", у зв’язку з визначенням принципів державного регулювання цін, оскільки даною нормою визначено порядок нарахування податку на додану вартість для товарів, які імпортуються на митну територію України, тобто перебувають під митним контролем, а не для товарів, які вже імпортовані і розмитнені на території України та митний контроль щодо яких закінчився.
Отже, виходячи зі змісту наведених норм законодавства та враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення № 0000372330/0 від 20.08.2010р.
Щодо прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000142330/0 від 16.02.2009 року, то суд вважає за необхідне зазначити про наступне.
З наявних в матеріалах справи документів (а саме документів первинного обліку та даних податкової звітності (а.с. 70-79, т.1) вбачається, що господарську діяльність ПП “Іствін” розпочало в січні 2008 року.
В силу підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які були зареєстровані як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів за рішенням Кабінету Міністрів України) та які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); які не провадили діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців
Проте, зазначені зміни визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008.
А тому, при вирішені даного спору судом застосовується наступна норма вказаної статті.
Не має права на отримання бюджетного відшкодування особа, яка була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, та/або мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів; не провадила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців;
При прийнятті оскаржуваного рішення податковим органом зазначене не було взято до уваги.
Таким чином, вимоги відповідача про віднесення від’ємного значення ПДВ до бюджетного відшкодування ПП “Іствін” в періоди, коли підприємство не перетнуло граничну межу в дванадцять календарних місяців ведення діяльності виникнення права на бюджетне відшкодування ПДВ, суперечать нормам Закону України “Про податок на додану вартість”, а тому, податкове повідомлення-рішення № 0000142330/0 від 16.02.2009 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено обґрунтованість та законність прийнятих податкових повідомлень-рішень.
Крім того, суд вважає зазначити також про те, що при вирішені даної справи, були досліджені податкові декларації надані позивачем та їх відповідність тим, що зазначені в акті перевірки.
Як встановлено судом, в акті перевірки є посилання на номера декларацій, які зареєстровані в податковому органі. При цьому, останні є ідентичними тим, що надані позивачем. Сторонами не заперечилось та не поставлено під сумнів, щодо декларацій, які стали об’єктом перевірки.
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В той же час згідно частини 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В судових засіданнях відповідач не довів правомірність своїх рішень, а його заперечення на позов не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи.
Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто, протягом розумного строку.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Вінниці щодо встановлення для Приватного підприємства "Іствін" звичайних цін на продукцію, що реалізовувалась на території України, на рівні митної вартості, заявлено при імпорті цієї продукції в Україну.
Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Вінниці щодо визначення неправомірності невіднесення сум від'ємного значення з податку на додану вартість в періоди ведення діяльності в строки, менші за 12 календарних місяців.
Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Вінниці щодо невизнання за Приватним підприємством "Іствін" права на бюджетне відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці від 16.02.2009 року № 0000132330/0.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці від 16.02.2009 року № 0000142330/0.
Стягнути з державного бюджету на користь Приватного підприємства "Іствін" кошти бюджетного відшкодування суми від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 896338 (вісімсот дев'яносто шість тисяч триста тридцять вісім) гривень.
Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного підприємства "Іствін" сплачений судовий збір в розмірі 3,40 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови оформлено: 22.11.10
Головуючий суддя Воробйова Інна Анатоліївна
Судді: Дмитришена Руслана Миколаївна
Мельник-Томенко Жання Миколаївна
17.11.2010