КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 17.11.2010                                                                                           № 14/111

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Григоровича О.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 за участю представників:

 позивача:  Короленко С.О., дов.від.15.11.10 № 175,

 відповідача: Кутуков С.О., дов.від 05.05.09,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства “ЖЕК-13” Чернігівської міської ради

 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.09.2010

 (підписано 20.09.10)

 у справі № 14/111 ( )

 за позовом                               Приватного підприємства “Гранпласт”

 до                                                   Комунального підприємства “ЖЕК-13” Чернігівської міської ради

 про                                                   стягнення 24167,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство “Гранпласт” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовною заявою до Комунального підприємства “ЖЕК-13” Чернігівської міської ради (далі – відповідач) про стягнення  заборгованості в сумі 19999,99 грн. за послуги вивезення, прийому та знешкодження твердих побутових відходів згідно договору від 01.10.08  № 909, інфляційних нарахувань в сумі 3275,45 за період з 01.11.08 по 30.06.10, 3% річних в сумі 891,63грн. за період з 01.11.08 по 30.06.10.

В процесі вирішення спору позивачем заявлено клопотання про включення до складу судових витрат витрати на оплату правової допомоги в сумі 2015,0 грн. та з врахуванням результатів розгляду справи стягнути їх з відповідача на свою користь.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.09.10 позов задоволено повністю. Рішення мотивовано тим, що за отримані від позивача послуги відповідач розрахувався частково;  заборгованість відповідача на день розгляду справи в сумі 19999,99 грн. підтверджується матеріалами справи та двостороннім актом звірки розрахунків, складеним сторонами станом на 01.07.10; позивачем заявлено до стягнення менша сума інфляційних нарахувань, ніж є фактичною, однак він не скористався своїм правом збільшення позовних вимог; відповідно до приписів ст.617 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) недодержання обов’язків контрагентами боржника не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов’язань; обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати частково та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 3275,45 грн. за період з 01.11.08 до 30.06.10, 3% річних в сумі 891,63 грн., витрат за послуги адвоката в сумі 2015,0 грн. та пропорційно зменшити судові витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Скаргу обґрунтовано тим, що не відповідають обставинам справи висновку суду про те, що в п.3.2 договору від 01.10.08 № 909 відсутні домовленості сторін про період, за який визначається розмір фактично одержаних коштів за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових  територій та за який відповідно Управління житлово-комунального господарства Чернігівської міської ради має надавати довідку, а також відсутня домовленість між сторонами щодо розміру процентного співвідношення, його обрахування між послугами та фактично одержаними відповідачем коштами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.10 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження з призначенням її до розгляду на 17.11.10.

15.11.10 на адресу Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просить оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу – без задоволення. У запереченнях позивач посилається на те, що відповідач повинен здійснювати оплату за виконані роботи в повному обсязі у розмірах, визначених актами приймання виконаних робіт. Окремо позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що положення п.3.2 договору щодо часткової оплати виконаних робіт не може бути взято до уваги, оскільки договором не передбачений механізм та строки погашення залишку боргу.

В судовому засіданні 17.11.10 представники позивача та відповідача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та запереченнях.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, заперечень, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною першої ст. 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, в тому числі,  договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

На підставі ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Статтею 638 ЦК України та ч. 2 ст.180 Господарського кодексу України (далі – ГК України)  визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

01.10.08 між Комунальним підприємством “АТП-2528” (за текстом договору -“виконавець перевезень ТПВ”), позивачем (за текстом договору - “виконавець знешкодження ТПВ”) та відповідачем (за текстом договору - “замовник”) укладено договір № 909 на вивезення та прийом і знешкодження твердих побутових відходів на полігоні ТПВ (с.Масани).

Згідно зі ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В п.1.1 вказано, що замовник  передає, а виконавець перевезення ТПВ  приймає на себе зобов’язання по виконанню послуг з вивезення твердих побутових відходів (ТПВ) з усіх об’єктів замовника, передбачених договором, виконавець знешкодження ТПВ – по наданню послуг з прийому та знешкодженню ТПВ замовника на полігоні знешкодження ТПВ.

Згідно з п.6.1 і п.6.2 договору він вважається дійсним з 01.10.08 по 31.12.08 та вважається переукладеним на наступний рік на тих же умовах, якщо за один місяць до закінчення строку дії жодна з сторін не заявить письмово про розірвання договірних відносин.

Оскільки на день розгляду справи сторони не надали письмових доказів розірвання зазначеного договору, то правильним є висновок суду першої інстанції, що договір  № 909 є діючим.

У п.1.3 договору сторони обумовили загальний обсяг ТПВ (без відбору харчових відходів) згідно дислокації об’єктів, а в п.1.4 – вартість вивезення та прийому і знешкодження ТПВ.

Згодом, додатковою  угодою від 01.12.09 до договору № 909, яка вступає в силу з 01.12.09, внесено зміни до п.1.3., п.1.4 та п.1.5 договору та змінено вартість послуг. В зв’язку з цим вартість прийому і знешкодження ТПВ на рік складає 57047,82 грн., крім того ПДВ 20% - 11409,56 грн. Всього 68457,38 грн.

Зі змісту договору № 909 не вбачається, яким чином сторони повинні засвідчити факт виконання робіт  виконавцем знешкодження ТПВ (позивачем). Разом з тим, до матеріалів справи долучено копії актів надання послуг, підписані представниками ПП “Гранпласт” та КП “ЖЕК-13”, які свідчать про виконання робіт позивачем та їх прийняття відповідачем у зазначені періоди.

Так, актами від 31.10.08 № ОУ-0006415 за жовтень 2008 року, від 30.11.08 № ОУ-0006416 за листопад 2008 року, від 31.12.08 № ОУ-0006417 за грудень 2008 року, від 31.12.08 № ОУ-0007144 за 4-1 квартал 2008 року, від 30.01.09 № ОУ-0000006 за січень 2009 року, від 28.02.09 № ОУ-0000007 за лютий 2009 року, від 31.03.09 № ОУ-0000008 за березень 2009 року, від 30.04.09 № ОУ-003195 за квітень 2009 року, від 31.05.09 № ОУ-003196 за травень 2009 року, від 30.06.09 № ОУ-003197 за червень 2009 року, від 31.07.09 № ОУ-004931 за липень 2009 року, від 31.08.09 № ОУ-004932 за серпень 2009 року, від 30.09.09 № ОУ-004933 за вересень 2009 року, від 31.10.09 № ОУ-006526 за жовтень 2009 року, від 30.11.09 № ОУ-006527 за листопад 2009 року, від 31.12.09 № ОУ-006528 за грудень 2009 року (арк.26-41), від 31.01.10 № ОУ-001000 за січень 2010 року, від 28.02.10 № ОУ-001001 за лютий 2010 року, від 31.03.10 № ОУ-001002 за березень 2010 року, від 30.04.10 № ОУ-003171 за квітень 2010 року, від 31.05.10 № ОУ-003173 за травень 2010 року, від 30.06.10 № ОУ-003174 за червень 2010 року (арк.64-66) підтверджується виконання позивачем умов договору № 909 по прийому та знешкодженню ТПВ за період з жовтня 2008р. по червень 2010р. на загальну суму 119836,55грн.

Згадані вище акти підписані сторонами  без будь-яких зауважень чи заперечень. В самих актах зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

Крім того, до матеріалів справи додано двосторонній акт звірки розрахунків станом на 01.10.08 між позивачем та відповідачем від 06.10.08, який свідчить про наявність заборгованості відповідача перед позивачем станом в  сумі 2714,78 грн.

Отже, загальна заборгованість відповідача перед позивачем, яка підтверджена матеріалами справи, становить 122551,33 грн. Слід також зазначити, що ця сума відповідачем не спростовується.

Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Для оплати наданих відповідачеві послуг позивачем було виписано рахунки-фактури (арк.10-25).

В п/п “д” п.2.3 договору до обов’язків відповідача віднесено обов’язок здійснювати оплату за надані послуги в обумовлені договором строки.

На підставі п.3.1 договору оплата за вивезення та прийом і знешкодження ТПВ проводиться замовником до кінця поточного місяця з розрахунку вартості послуг на місяць шляхом перерахування коштів окремо на рахунок виконавця перевезення ТПВ - за вивезення ТПВ, на рахунок виконавця знешкодження ТПВ - за прийом та знешкодження ТПВ.

За умовами п.3.3 договору, у разі виникнення заборгованості по оплаті за виконані послуги погашення боргу проводиться згідно чинного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач за отримані від позивача послуги розрахувався частково на суму 102551,34грн. Часткова оплата наданих послуг підтверджується копіями виписок банку та копією платіжного доручення від 28.05.09 № 395 (арк.44-51, 99, 157), долученими до матеріалів справи.

У відповідності до інформації, наведеної позивачем у розрахунку заборгованості відповідача на день розгляду справи за останнім рахується борг за надані послуги по прийому та знешкодженню ТВП у жовтні 2008р. в сумі 1962,80грн., у листопаді 2008р. – в сумі 727,23 грн., у грудні 2008р. – в сумі 6867,15 грн., у квітні 2009р. – в сумі 3292,81 грн., у серпні 2009р. – в сумі 2930,00 грн., у листопаді 2009р. – в сумі 2212,81 грн., у грудні 2009р. – в сумі  2007,19 грн. Таким чином, заборгованість відповідача на час розгляду справи становить 19999,99 грн. Існування такої суми заборгованості підтверджується також двостороннім актом звірки розрахунків від 02.07.10, складеним сторонами станом на 01.06.10, який підписаний повноважними представниками сторін і скріплений печатками підприємств.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на неправильне тлумачення та застосування п.3.2 договору, в якому зазначено, що замовник щомісячно сплачує встановлену договором місячну плату за виконані послуги відповідно до фактично одержаних коштів за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що підтверджується довідкою управління житлово-комунального господарства міської ради.

Колегія суддів звертає увагу, що, дійсно, до матеріалів справи відповідачем долучено копії довідок управління житлово-комунального господарства Чернігівської міської ради. Однак, матеріали справи не містять інформації, що дані довідки надсилалися чи були отримані позивачем.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що  в тексті п.3.2. договору відсутні домовленості сторін щодо визначення періоду, за який визначається розмір фактично одержаних коштів за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та, відповідно, за який період фактично одержаних відповідачем коштів управління житлово-комунального господарства міської ради має надавати довідку. До того ж відсутня домовленість сторін щодо визначення розміру процентного співвідношення, його обрахування між вартістю послуг та фактично одержаних відповідачем коштів.

Судова колегія приймає до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на факт низької платоспроможності  населення за житлово-комунальні послуги.

Однак, проаналізувавши умови договору, колегія суддів не знайшла будь-яких посилань на обов’язок інших юридичних чи фізичних осіб, окрім відповідача, оплатити вартість наданих позивачем послуг.   

Наразі, в п.2.3 п/п “д”, п.3.1 договору зазначено, що замовник (відповідач) зобов’язаний здійснювати оплату за надані послуги до кінця поточного місяця з розрахунку вартості послуг на місяць.

Крім того, відповідно до положень ст. 617 ЦК України недодержання обов’язків контрагентами боржника не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов’язання.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічне положення викладено в і частині першій ст. 526 ЦК України. В даній статті  зазначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки відповідачем погоджена ним сума боргу сплачена не була, то правильним є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 19999,99 грн.

В позовній заяві заявлено до стягнення, крім суми основного боргу, інфляційні втрати, 3% річних та судові витрати.

Можливість стягнення з боржника (відповідача) інфляційних втрат та 3% річних передбачено положеннями ст. 625 ЦК України. В ч. 2 згаданої статті  зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розглянувши розрахунок позовних вимог, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про допущення позивачем ряду арифметичних помилок та про те, що позивачем заявлено до стягнення менша сума інфляційних нарахувань, ніж є фактичною. А тому правильним є стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 3275,45 грн. за період з 01.11.08 по березень 2010р.  та задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 891,63 грн. за період з 01.11.08 по 30.06.10.

Як зазначалося вище, в процесі вирішення спору позивачем заявлено клопотання про включення до складу судових витрат витрати на оплату правової допомоги в сумі 2015,0 грн.

Статтею 44 ГПК України визначено склад судових витрат, до яких віднесено витрати по оплаті послуг адвоката.

Відповідно до ст.2 Закону України “Про адвокатуру” адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Згідно зі ст.5 вказаного закону адвокати дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви,  скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

Матеріали  справи свідчать, що 12.07.10 між позивачем (замовником) та адвокатом адвокатського об’єднання “Чернігівська обласна колегія адвокатів” ОСОБА_1 укладено договір про надання юридичних послуг, згідно якого адвокат зобов’язується надати правову допомогу по оформленню позовної заяви замовника до КП “ЖЕК-13” про стягнення заборгованості по договору на виконання робіт по прийому і знешкодженню ТПВ від 01.10.08 № 909 та представляти інтереси замовника при розгляді справи в господарському суді.

Відповідно до Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 15.04.94 № 64 Лєсков В.О. має право на заняття адвокатською діяльністю згідно рішення Чернігівської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 13.04.94  № 1.

Отже, з огляду на подані документи суд першої інстанції правильно дійшов  висновку, що правова допомога надавалася адвокатом.

В п. 4 договору від 12.07.10 зазначено, що  за надану правову допомогу замовник зобов’язується сплатити адвокату гонорар у сумі 2015,0 грн. Оплата гонорару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок адвоката.

Згідно зі ст.12 Закону України “Про адвокатуру” оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом.

16.07.10 платіжним дорученням № 270, оригінал якого долучено до матеріалів справи, позивач перерахував адвокату 2015,00грн. за надання юридичних послуг в липні 2010р. згідно з договором від 12.07.10.

Між адвокатом ОСОБА_1 та позивачем підписано акт приймання виконаних робіт від 07.09.10, в якому вказано, що адвокат повністю виконав договірні зобов’язання за договором про надання правових послуг від 12.07.10.

Частиною 5 ст.49 ГПК України визначено, що витрати позивачів та відповідачів, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд правомірно задовольнив клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрат на послуги адвоката в сумі 2015,00грн.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.09.10 у справі № 14/111 відповідає вимогам чинного законодавства, прийнято з врахуванням обставин та матеріалів справи, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105  Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський  суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.09.10 у справі № 14/111 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства “ЖЕК-13” Чернігівської міської ради  – без задоволення.

2.          Матеріали справи №  14/111 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 19.11.10 (відправлено)