КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.11.2010                                                                                           № 10/34

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Новікова  М.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Гуменюк О.З. (дов. б/н від 01.10.2010 р.)

 від відповідача -Тарасенко Т.П. – ліквідатор

від третьої особи -                 ОСОБА_2 – угода про надання правової допомоги

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Акцепт-УСК”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 24.06.2010

 у справі № 10/34 ( .....)

 за позовом                               Приватного акціонерного товариства „Акцепт-УСК”

 до                                                   Кредитної спілки "Перший кредитний альянс"

 третя особа           ОСОБА_1  

 третя особа відповідача            

 про                                                   визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

 Закрите страхове акціонерне товариство „Консуела”, правонаступником якого є ПАТ „Акцепт-УСК” (далі за текстом – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Кредитної спілки „Перший кредитний альянс” (далі за текстом – КС „Перший кредитний альянс”, відповідач) про визнання недійним договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами № 0149-2008/ДЦВ від 31.10.2008 року (надалі договір) укладеного між ЗСАТ “Консуела” та Кредитною спілкою “Перший кредитний альянс”.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2010 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено ОСОБА_1.

Рішенням  Господарського суду міста Києва від 24.06.2010 р. у справі №10/34 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ПАТ „Акцепт-УСК” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва  від 24.06.2010 р. у справі №10/34 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставою для скасування рішення суду апелянт зазначив неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального права. При цьому апеляційна скарга мотивована тим, що спірний договір суперечить положенням ст.ст. 8, 21, ч. 4 ст. 28, ст. 29 Закону України “Про страхування”, п. 11.1.4 Правил, затверджених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг 03.08.2007 року, добровільного страхування відповідальності перед третіми особами, ч. 1 ст. 202, ч. 1, 2 ст. 212, ч. 1 ст. 627, ст. 998 ЦК України. Позивач зазначає, що сторонами при укладенні договору не було дотримано принципу розумності, що є підставою визнання договору недійсним. Крім того, вказаний вище договір суперечить чинному законодавству України, оскільки при його укладенні відповідачем повідомлені неправдиві відомості про предмет страхування, що як наслідок тягне за собою його недійсність.

В судовому засіданні 10.11.2010 р. представник позивача заявив клопотання про заміну позивача Закритого страхового акціонерного товариства „Консуела” його правонаступником – Приватним акціонерним товариством „Акцепт-УСК”.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 р. здійснено заміну позивача Закритого страхового акціонерного товариства „Консуела” його правонаступником – Приватним акціонерним товариством „Акцепт-УСК”.

В судовому засіданні 10.11.2010 р. представник позивача заявив клопотання про витребування у відповідача розрахунків заборгованості КС „Перший кредитний альянс” за Договорами депозитів та відсотками за ними (облікові картки депозитів за Договорами про грошові внески) по усіх контрагентах, зазначених у Додатках до Договору страхування (відповідно до матеріалів справи том 1-3).

Виходячи зі змісту ч.1 ст.101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів зазначає про те, що апелянтом не наведено обставин, які об’єктивно, з незалежних від нього причин перешкоджали йому витребувати у відповідача зазначені в клопотанні докази в ході розгляду справи в місцевому господарському суді та надати такі докази суду першої інстанції, а тому заявлене клопотання задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 10.11.2010 р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2010 р. у справі №10/34 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 10.11.2010 р. заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2010 р. у справі №10/34 – без змін, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції 10.11.2010 р. заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2010 р. у справі №10/34 – без змін, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

31.10.2008 р. між ЗСАТ “Консуела”, як страховиком, та КС “Перший кредитний альянс”, як страхувальником, укладено договір добровільного страхування відповідальності перед третіми особами №0149-2008/ДЦВ (далі за текстом – Договір страхування), предметом якого є страхування відповідальності страхувальника перед своїми вкладниками, які мають внески (вклади) на депозитних рахунках у страхувальника (надалі - контрагенти), за неповернення страхувальником внесків (вкладів) на депозитних рахунках своїм контрагентам та несплату їм нарахованих відсотків на такі внески (вклади). Договір укладено на підставі ліцензії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України АВ №377234 від 06.11.2007 р. та Правил добровільного страхування відповідальності перед третіми особами, затверджених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг 03.08.2007 р. та Закону України “Про страхування”, в обсязі та на умовах, викладених в цьому договорі (ст. 1 Договору страхування).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Виходячи зі змісту ст. 202, ч. 2 ст. 203, ст.ст.205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов‘язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відносини у сфері страхування регулюються спеціальним законом - Законом України “Про страхування”.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про страхування” страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 982 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору страхування.

Відповідно до ч. 4 ст. 28 Закону України “Про страхування” дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі: ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22, 23 і 24 цього Закону.

Згідно ч. 3 ст. 16 Закону України “Про страхування” договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Відповідно до п. 11.1.4. Правил страхування, дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі: ліквідації страховика або страхувальника - юридичної особи у порядку, встановленому законодавством України - з дня, наступного за датою підписання відповідних документів, або смерті страхувальника - громадянина чи втрати ним дієздатності.

Посилання позивача в позовній заяві та апеляційній скарзі на те, що умови договору №0149-2008/ДЦВ від 31.10.2008 року суперечать п.11.1.4. Правил страхування та ч. 4 ст. 28 Закону України “Про страхування” колегією суддів не приймаються, оскільки припинення договору не є підставою недійсності правочину.

В обґрунтування позовних вимог позивач неодноразово посилався на те, що відповідачем були порушенні суттєві вимоги законодавства, зокрема: у договорі (додатках до нього) не міститься інформації щодо ім’я, по-батькові, дати народження, адреси вигодонабувачів.

Однак, порушення вимог законодавства відповідачем, на які посилається позивач у своїй позовній заяві, не є підставою визнання недійсним договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами № 0149-2008/ДЦВ від 31.10.2008 року, так як вичерпний перелік підстав недійсності правочину встановлений ч. 1-3, 5, 6 статті 203, ст. 998 ЦК України, ст. 29 Закону України “Про страхування” та не підлягає розширеному тлумаченню.

Крім того, позивач стверджує, що підставою для визнання договору недійсним є недотримання принципу розумності під час укладення договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували факт недотримання принципу розумності сторонами при укладенні спірного договору.

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про страхування” страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страховим ризиком за Договором страхування є ймовірність неповернення страхувальником внесків (вкладів) на депозитні рахунки та відсотків його контрагентам; страховим випадком є пред’явлення страхувальнику контрагентом вимоги та/або судового позову про повернення вкладених коштів, згідно з умовами договору про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, що вказаний у додатку 1 до Договору. Страховий випадок вважається таким, що настав, у разі наявності рішення Ліквідаційної комісії страхувальника та/або судового рішення про відмову у задоволенні вимоги контрагента (п.п. 1.3.1., 1.3.2. Договору страхування).

Позивач стверджує, що заборгованість по сплаті відсотків та повернення депозитів у відношенні значної кількості контрагентів у відповідача виникла ще до моменту укладення договору страхування з позивачем.

Відповідно до ст. 29 Закону України “Про страхування” та ст. 998 ЦК України договір страхування також визнається судом недійсним, якщо, його укладено після настання страхового випадку.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів, які б підтверджували укладення договору страхування після настання страхового випадку,  тому дані твердження не можуть бути прийняті судом до уваги.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження навмисного введення Кредитною спілкою “Перший кредитний альянс” в оману позивача та судом не встановлено наявності умислу у Кредитної спілки “Перший кредитний альянс” ввести в оману Закрите страхове акціонерне товариство “Консуела”, щоб спонукати її до укладення спірного договору, які є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Також суд бере до уваги, що сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які могли б потягти за собою визнання договору недійсним, зокрема, шляхом укладення нового договору; внесення змін до договору, який не відповідає закону в певній частині; погодження його з відповідним державним органом, якщо це необхідно для цього договору. Сторони також не позбавлені права укласти угоду про внесення змін до договору з метою приведення його у відповідність із законом або про розірвання договору.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено та не надано належних доказів на підтвердження наявності правових підстав для визнання недійсним договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами №0149-2008/ДЦВ від 31.10.2008 р., а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують.

Отже, порушень матеріального та процесуального права при постановленні місцевим господарським судом оскаржуваного рішення не встановлено, а тому Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни зазначеного рішення суду не вбачається.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 49, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Акцепт-УСК” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2010 р. у справі №10/34 залишити без змін.

Матеріали справи №10/34 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 18.11.10 (відправлено)