Справа № 22ц-3885/2010     Головуючий в суді І інстанції Криворучко І.В.

Категорія 01, 44     Доповідач у суді 2 інстанції Сліпченко О.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

10 серпня  2010 року  колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Лащенка В.Д ,

суддів Корзаченко І.Ф., Сліпченка О.І.,

при секретарі Михайлюку М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 3 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням ,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду,  вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів

В   С   Т   А   Н   О   В   И   Л   А:

У вересні 2009 року позивач звернувся з зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що в 2005 році відповідно до ухвали суду було затверджено мирову угоду між сторонами про вселення відповідачки у спірну квартиру, яка знаходиться в АДРЕСА_1, відповідно до акту державного виконавця від 30.03.2006 р. позивач передав ключі від спірної квартири відповідачам, після чого відповідачі до квартири не проживають .та просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 3 лютого 2010 року позов задоволено.

У своїй апеляційній скарзі відповідачі просять вказане рішення суду скасувати,  ухвалити нове рішення, відмовити в задоволені позову у зв’язку з неповнотою з’ясування обставин справи та порушеннями норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Постановляючи рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідачі без поважних причин не проживають у спірній квартирі більше шести місяців.

 З таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України  суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ним вимог і на підставі наданих доказів.

Згідно зі  ст. 60 ЦПК України  кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із положеннями ст.ст. 71 , 72 ЖК України , за якими судом вирішено справу та задоволено позов, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, може мати місце за наявності встановленого факту тимчасової відсутності цієї особи в жилому приміщенні понад встановлений шестимісячний строк, протягом якого за ним зберігається вказане приміщення.

Встановлення судом вказаного шестимісячного строку відсутності особи у жилому приміщенні, при вирішенні такого спору, є обов'язковим, оскільки за умови переривання цього строку наслідки, у вигляді втрати права на житлове приміщення, не настають.

Відповідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України"  (п.10), у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясувати причини відсутності понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

На порушення зазначених вимог закону суд  першої інстанції визнав установленими такі обставини, але прийшов до висновку на  припущеннях, які не підтверджені належними доказами, а. відповідно до вимог ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Як вбачається із судового рішення, суд першої інстанції встановив факт вибуття відповідачів із спірної квартири, не встановив у який саме період часу відповідачі безперервно без поважних підстав були відсутні у спірному жилому приміщенні протягом шести місяців. Між тим, встановлення таких обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору з підстав встановлених ст. 71 ЖК України .

Як вбачається із судового рішення та матеріалів справи, що суд першої інстанції,, не дав належної оцінки доводам та доказам позивача щодо фактичних обставин справи внаслідок чого дійшов неправильного висновку та безпідставно задовольнив позов.

Доводам апелянтів про те що, вони не можуть проживати в спірній квартирі в зв’язку з протиправними діями позивача та відповідно наданим доказам  судом першої інстанції не було надано правової оцінки.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до неправомірного висновку про те, що відповідачі втратили право користування спірним жилим приміщенням.

Порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України  є підставою для скасування рішення суду.

Крім того, на адресу апеляційного суду надійшла повідомлення про те, що позивач ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про смерть від 08 липня 2010 року, -  помер 06 липня 2010 року.

При таких обставинах, враховуючи, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва відповідно до вимог ст.. 310 ЦПК України, необхідно провадження по даній справі закрити

Керуючись ст.ст.307, 309, 310 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 – з адовольнити частково .

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 3 лютого 2010 року скасувати .

Провадження по  справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту  проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді