Справа № 22ц-2159/2010 Головуючий в суді І інстанції Тюхтій П.М.
Категорія 01,21 Доповідач у суді 2 інстанції Сліпченко О.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 вересня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Сліпченка О.І.,
суддів Корзаченко І.Ф., Данілову О.М.,
при секретарі Бистрій Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою скарги ОСОБА_3 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Бишівської сільської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування рішення Бишівської сільської ради, державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов’язання вчинити певні дії ,-
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2008 року позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з даним позовом, який обґрунтовували тим, що 18.08.1988 року ними отримана спадщина після смерті їхнього діда ОСОБА_6, який при житті користувався земельною ділянкою 0,60 га з 1984 року в АДРЕСА_1. 27.07.1996 року отримали державні акти на земельні ділянки загальною площею 0,40 га, та 0,20 га землі було передано в користування матері ОСОБА_7 12.09.1998 р. він, ОСОБА_5, подарував свою половину домоволодіння ОСОБА_4, але державний акт на земельну ділянку залишився на його ім’я. На їхньому обійсті знаходиться стара хата, що за заповітом була залишена діду ОСОБА_6, який фактично спадщину прийняв, але не оформив юридично. Хата залишалася в їхньому користуванні і після смерті діда. В зв’язку з тим, що відповідачі порушили їх права просили визнати недійсним договір дарування ОСОБА_8 будинку АДРЕСА_1 в селищі Бишів від 21.12.1991 року. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_3 за заповітом ОСОБА_8 від 16 листопада 2006 року. Скасувати рішення Бишівської селищної ради про виділення громадянину ОСОБА_3 спірної земельної ділянки. Визнати частково недійсними Державні Акти на право приватної власності на землю на їх ім’я та зобов’язати Бишівську сільську раду виділити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельні ділянки згідно фактично діючих меж, включивши землі, на яких знаходяться належні ОСОБА_4 будівлі.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 16 грудня 2009 року позов задоволено частково. В изнано недійсними договір дарування, свідоцтво про право на спадщину та скасовано рішення Бишівської селищної ради про виділення громадянину ОСОБА_3 спірної земельної ділянки.
У своїй апеляційній скарзі апелянт просить вказане рішення суду скасувати в зв’язку з порушенням судом норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з такого.
Згідно зі ст. 303 ЦПК України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами надано докази, які дають підставу для задоволення позову в частині визнання недійсним договору дарування від 21.12.1001 року між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_8, оскільки позивачі дізнались про вказаний договір лише в 2007 році та відповідно скасував рішення
З такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як роз'яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року " Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (з подальшими змінами) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Вирішуючи спір, суд зазначених вимог закону та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України не врахував, доводи і заперечення сторін належним чином не перевірив, в рішенні не послався на норму закону і не зазначив з яких правових підстав визнає недійсною угоду.
Також, - згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.
Однак на порушення зазначених вимог закону, прийнявши позовну заяву, яка не відповідає вимогам закону, суд і в судовому засіданні належним чином не з'ясував у позивача підстави заявленого ним позову, а визначив їх на власний розсуд.
Крім того, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2004 року положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки правовідносини виникли до набрання Кодексом чинності й не мають продовжуваного характеру, то суд при розгляді справи повинен був керуватися положеннями Цивільного кодексу УРСР 1963 року.
Також, відповідно до п. п. 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2004 року, правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення який встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності ЦК України в редакції 2004 року, а до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред’явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше, - три роки.
За правилами ст.ст. 10 , 60 ЦПК України , які встановлюють принцип диспозитивності цивільного процесу, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, враховуюче наведене вище, також до висновків суду першої інстанції про те, що позивачі дізнались про оспорюваний договір дарування від 21.12.1991 року тільки в 2007 році та є підстави для часткового задоволення позову, колегія суддів відноситься критично, оскільки належні та допустимі докази, які б давали підстави для задоволення позову в матеріалах справи відсутні, а доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
При викладених обставинах суд дійшов неправильного висновку про задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що рішення повинно бути скасовано, а по справі необхідно ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити, оскільки суд першої інстанції вважав встановленими факти, які не були доведеними позивачем та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - з адовольнити.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 грудня 2009 року скасувати .
Ухвалити нове рішення.
У позові ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Бишівської сільської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування рішення Бишівської сільської ради, державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді