СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
01 листопада 2007 року | Справа № 2-1/10488-2005 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
секретар судового засідання
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: Аркатова Вікторія Василівна, довіреність № б/н від 14.07.06;
розглянувши апеляційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ковтун Л.О.) від 04 серпня 2005 року у справі № 2-1/10488-2005
за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (пр. Кірова, 51-52/10-а, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95017)
до Дочірнього підприємства "Спеціалізований санаторій ім. академіка М.Н. Бурденка" (вул. Курортна, 10, Саки, Автономна Республіка Крим, 96500)
про стягнення штрафних санкцій у сумі 29256, 00 грн. за нестворені у 2004 році робочі місця для інвалідів
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який введено в дію з 01 вересня 2005 року до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
16 червня 2005 року Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до ДП „Спеціалізований спинальний санаторій імені академіка Н.М. Бурденка” міста Саки про стягнення штрафних санкцій у сумі 29256,00 грн. за 4 робочих місця не зайняті інвалідами у 2004 році (а.с. 2-3).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПН, наданих відповідачем 01 лютого 2005 року, відповідач повинен був забезпечити у 2004 році створення 25 робочих місць для працевлаштування інвалідів, а фактично створив 21 місце.
Рішенням господарського суду АР Крим від 04 серпня 2005 року у позові відмовлено (а.с. 116-121).
В апеляційній скарзі позивач просив рішення суду скасувати, так як воно прийнято з порушенням норм матеріального права, а саме порушено вимоги статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Вважає, що згідно Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями штрафних санкцій в відділення Фонду соціального захисту інвалідів зобов’язаний був самостійно сплатити штрафну санкцію не пізніше 15 квітня 2005 року, однак свій обов'язок не виконав (а.с. 130-132).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2005 року апеляційна скарга розглянута за нормами Господарського процесуального кодексу України залишена без задоволення, рішення господарського суду від 04 серпня 2005 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 02 жовтня 2007 року касаційна скарга, яка оформлена за нормами Господарського процесуального кодексу України, була задоволена частково, постанова апеляційної інстанції скасована, так як розглянута за нормами Господарського процесуального кодексу України, а не за нормами Кодексу адміністративного судочинства України і справа передана до Севастопольського апеляційного господарського суду на повторний розгляд за нормами Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 174-177).
Представник відповідача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, рішення господарського суду вважає законним та обґрунтованим.
У судове засідання апелянт не з’явився, належним чином сповіщений про час і місце розгляду справи. Поштове повідомлення у матеріалах справи. Причини свої неявки виклав у клопотанні за вх. №17501 від 30 жовтня 2007 року та просив розглянути справу без участі його представника.
Відповідно до пункту 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності не з’явившогося представника апелянта.
Судова колегія, відповідно до вимог статті 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875 від 21 березня 1991 року, в редакції Закону України від 05 липня 2001 року, що діяв на момент спірних правовідносин, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності працівників де кількість працюючих 25 і більше чоловік.
Згідно з частиною 1 статті 18 вказаного вище Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Із змісту звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік, затвердженого наказом Міністра Міністерства праці України №338 від 29 грудня 2004 року "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2004 рік", наданого ДП „Спеціалізований спинальний санаторій імені академіка Н.М. Бурденка” до Кримського Республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів 01 лютого 2005 року за формою 10-ПН, вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу, склала у 2004 році 631 особу, кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, відповідно до Закону України №785 від 21 березня 1991 року склала 25 робочих місць, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 21, фонд оплати праці штатних працівників складає 4615400,00 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника склала 7314,00 грн., сума коштів штрафних санкцій на нестворене робоче місце для інвалідів становить 29256,00 тис. грн. (а.с. 4-5).
Вищевказаний звіт підписано керівниками юридичної особи та скріплено печаткою.
Відповідно до пункту 5 Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03 травня 1995 року, яка діяла до 31 січня 2007 року, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У пункті 14 Положення №314 від 03 травня 1995 року зазначено, що підприємства щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Пунктом 3 Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Таким чином, необхідною ознакою факту створення робочого місця для інваліда є наявність саме працевлаштування його на такому місці. Судова колегія вважає, що в іншому випадку робоче місце для інваліда вважається нествореним, так як органам, визначеним у статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” невідомо, чи створені на конкретному підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів.
При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 і пунктом 10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06 липня 1998 року № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 року № 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр “14”).
Як свідчать матеріали справи, відповідач протягом усього 2004 року надавав щомісячні звіті за формою З-ПН про наявність вакантних робочих місць для інвалідів до міськрайонного центру зайнятості населення міста Саки, але інвалідів направлено було лише 5 осіб (а.с. 42-56) .
З матеріалів справи вбачається, що ДП «Спеціалізований спінальний санаторій їм. Н.М Бурденка»у 2004 році створило норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - 25, самостійно працевлаштувало 21 інваліда відповідно звітам за Формою 3-ПН неодноразово повідомляло міськрайонний зайнятості населення м. Саки та Управління праці та соціального захисту населення міста Саки про наявність вільних вакантних посад, на яких можна використовувати працю інвалідів і про свою потребу в працівниках (а.с. 61, 63, 64, 65, 66).
Проте, інваліди у кількості 25 осіб для працевлаштування на підприємство не направлялися. Інваліди, які самостійно зверталися на підприємство відповідача працевлаштовані, що підтверджується даними, що містяться у журналах звернень громадян з питань працевлаштування за 2004 рік (а.с. 78-89, 90-104).
У 2004 році на одного хворого в санаторії приходилося 2.26 осіб обслуговуючого персоналу відповідно до штатного розпису.
Це підтверджує довідка від 01 листопада 2007 року за №01-10/1321, надана представником відповідача судовій колегії.
В матеріалах справи знаходиться наказ керівника ДП „Спеціалізований спинальний санаторій імені академіка Н.М. Бурденка” за №149 від 12 жовтня 2004 року про проведення атестації зі створення робочих місць для інвалідів комісією за участю МСЄК, органів Державного нагляду охорони праці та громадської організації по захисту прав інвалідів та перелік робочих місць, які належать атестуванню для працевлаштування інвалідів (а.с. 59-60).
З протоколу засідання спеціальної комісії з атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів від 19 жовтня 2004 року вбачається, що було атестовано 27 місць для працевлаштування інвалідів (а.с. 142).
З листа Сакського міськрайонного центру зайнятості населення за №359 від 11 травня 2005 року вбачається, що відповідачу було направлено в 2004 році тільки 5 інвалідів із 25 осіб (а.с. 13).
Крім того, позивач не надав доказів, що інваліди направлялись для працевлаштування до відповідача, а їм було в цьому відмовлено.
Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів, у редакції, що діяла у 2004 році, дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, а створення робочих місць має відбуватися з урахуванням стану здоров’я, здібностей і професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство органами з їх працевлаштування, визначеними статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Такої правової позиції додержується і Верховний Суд України у постановах від 11 січня 2005 року у справі №6/203, від 25 січня 2005 року у справі №8/203-04 та інших.
Крім того, при вирішенні питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій, слід врахувати частину 3 статті 20 Закону, якою передбачено сплату штрафних санкцій підприємством, установою, організацією за рахунок прибутку, що залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів; у разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об’єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Як свідчить звіт про фінансові результати роботи підприємства відповідача за 2004 рік, прибуток був відсутній (а.с. 35-38).
За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що на відповідача не може бути накладена відповідальність за неналежне виконання обов'язків зі створення робочих місць для інвалідів, так як відповідач вимоги пунктів, 3, 5, та 14 Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” виконані. Крім того, це твердження апеляційної скарги спростовується матеріалами справи.
Відповідно пункту 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно до статті 250 Господарського кодексу України, що розповсюджувалася на спірні правовідносини до 01 січня 2006 року, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Законом України від 06 жовтня 2005 року № 2960-IV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів", внесено зміни до частини 4 статті 20, згідно якої адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому, до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, з 01 січня 2006 року не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Так як на 2004 рік діяли вимоги статті 250 Господарського кодексу України, суд повинен перевірити строки звернення до суду. Позовна заява поступила до суду 16 червня 2005 року, тобто в 6-місячний термін.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення місцевого господарського суду прийнято без порушень і при правильному застосуванні норм матеріального права, викладені в рішенні суду висновки відповідають обставинам справи, інших підстав для скасування рішення місцевого господарського суду також немає.
Керуючись статтями 24, 195, пунктом 1 частини 1 статті 198, 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04 серпня 2005 року у справі № 2-1/10488-2005 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції, за наслідками перегляду, набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис
Судді підпис
підпис