КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-4164/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кочан В.М.
Суддя-доповідач: Сауляк Ю.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"18" листопада 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Сауляка Ю.В.,
суддів Вівдиченко Т.Р., Федорової Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Комісії з припинення Секретаріату Президента України, Адміністрації Президента України про визнання протиправним та скасування розпорядження, зміну формулювання підстав звільнення, зобов’язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Секретаріату Президента України, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Глави Секретаріату Президента України від 10 лютого 2009 року №137-к «Про надання відпустки ОСОБА_2 та її подальше звільнення»в частині звільнення з посади, поновити її на посаді Керівника департаменту культури та духовності –завідувача відділу з питань мовної і етнонаціональної політики Головної служби з питань гуманітарного розвитку та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач змінила свої позовні вимоги та замість поновлення на посаді просила визнати її звільненою за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, зобов’язати Комісію з припинення Секретаріату Президента України виплатити на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2010 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою Постановою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати Постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а також судом при постановленні рішення було допущено порушення норм матеріального права.
До суду апеляційної інстанції сторони не з’явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розгляду справи.
Явка сторін судом апеляційної інстанції не визнавалась обов’язковою.
Згідно п.п. 2 п. 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розглядую.
У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмово провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ст. 41 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи доказами, вивчивши заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надані, обґрунтовано та неупереджено.
З такими висновками Окружного адміністративного суду м. Києва не може не погодитись і суд апеляційної інстанції.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 17.03.2008 року працювала на посаді заступника Керівника Головної служби гуманітарної політики та з питань збереження національного культурного надбання.
10.11.2008 року позивач була призначена на посаду Керівника департаменту культури і духовності –завідувача відділу з питань мовної та етнонаціональної політики Головної служби з питань гуманітарного розвитку, з якої, Розпорядженням Глави Секретаріату Президента України від 10.02.2009 року була звільнена на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України з 16.02.2009 року.
Підставою прийняття Главою Секретаріату Президента України вказаного Розпорядження стало подання позивачем 10 лютого 2009 року заяви про надання їй додаткової відпустки як одинокій матері за 2008 рік тривалістю 7 календарних днів з 10 по 16 лютого 2009 року включно з подальшим звільненням за власним бажанням.
Подання позивачем вказаної заяви не заперечується сторонами по справі, а тому, в силу положень частини третьої статті 72 КАС України, даний факт доведенню не підлягає.
Тобто, на підставі зазначеної заяви позивачу було надано додаткову відпустку як одинокій матері за 2008 рік, тривалістю 7 календарних днів з 10 по 16 лютого 2009 року включно з наступним її звільненням в останній день відпустки, тобто 16.02.2009 року.
В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що вона з 10.02.2009 року по 17.03.2009 року перебувала на лікарняному, а тому днем її звільнення є 24.03.2009 року, день, коли вона отримана трудову книжку та розрахунок згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України. Крім того, позивач вказує на те, що нею 17.02.2009 року було подано заяву про відкликання заяви про звільнення, а тому відповідач не мав право її звільнити на підставі ст. 38 КЗпП України.
Однак, викладені доводи апелянта колегія суддів до уваги не приймає, з огляду на таке.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про відпустки»від 15.11.1996 року №504/96-ВР з наступними змінами та доповненнями, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, за бажанням працівника в разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому випадку є останній день відпустки.
З наведеної норми вбачається, що останнім днем роботи позивача є останній день його відпустки. У випадку з позивачем, останнім днем роботи був 16.02.2009 року, останній день відпустки.
Таким чином, заява ОСОБА_2 про відкликання заяви про звільнення, подана 17.02.2009 року, не може вважатись такою, що подана до припинення трудових відносин між сторонами, в розумінні частини 2 статті 38 Кодексу Законів про працю України.
Посилання апелента на те, що вона в період з 10.02.2009 року по 17.03.2009 року знаходилась на лікарняному, що не дозволяло відповідачу розірвати з нею трудові відносини, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки перебування працівника на лікарняному є перешкодою для його звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто згідно ст. 40 КЗпП України.
Отримання позивачем повного розрахунку та трудової книжки в березні 2009 року, на думку суду апеляційної інстанції, також не підтверджує існування до цього дня трудових відносин між сторонами, а лише підтверджує дотримання відповідачем вимог законодавства щодо виплати позивачу допомоги у зв’язку з втратою працездатності та інших соціальних виплат.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, рішення постановлено судом з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2010 року –залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2010 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Ю.В. Сауляк
Судді Т.Р. Вівдиченко
Г.Г. Федорова