КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 09.11.2010                                                                                           № 51/97

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Баранця  О.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Чурікова Т.Ю.

від відповідача – Коленський Є.В.

від ОСОБА_3 – ОСОБА_4

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3

 на рішення Господарського суду м.Києва від 11.08.2010

 у справі № 51/97 ( )

 за позовом                               ЗАТ "МакарОВО"

 до                                                   Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Надра"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   визнання недійсним кредитного договору

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з вимогою про визнання недійсним кредитного договору про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 53/КЛ/2007-978 від 17.09.2007 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Макарово» та Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», з моменту укладання.

26.07.2010 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва позивач подав заяву про уточнення підстав позовних вимог, у якій зазначає, що позивачем використовувалась іноземна валюта як засіб платежу на території України без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення вказаної операції та, крім того, вказану ліцензію також не було отримано і Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра». Також, позивач зазначає, що необхідність визнання недійсним пунктів кредитного договору № 53/КЛ/2007-978 від 17.09.2007 року та додаткової угоди до нього від 17.04.2008 року, якими фактично визнається конкретних розмір процентів, що підлягають сплаті банку, що, в свою чергу, тягне за собою необхідність визнання кредитного договору недійсним в цілому, адже без цих умов вказана угода не відповідає вимогам закону та не може задовольнити інтереси учасників даного договору. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.08.2010 року в позові відмовлено повністю.

          Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 11.08.2010 року Закрите акціонерне товариство «Макарово» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.  

Скаржник не погоджується з винесеним рішенням суду та зазначає, що закріплення в спірному кредитному договорі зобов'язання Позивача повернути тіло кредиту та сплачувати проценти за користування кредитними коштами в іноземній валюті, а саме в Євро, можливе лише за умови, що дане право надано сторонам договору відповідним профільним законодавством.

У спірному кредитному договорі сторонами не було дотримано даний порядок та виражено грошове зобов'язання виключно в іноземній валюті, без наведення вираженні грошового зобов'язання в гривні. Вказане призвело до необхідності здійснений розрахунків між сторонами договору в частині видачі траншів, погашення тіла кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом саме в іноземній валюті та використання Євро як засобу платежу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2010 року апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Макарово» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 51/97.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

В судове засідання 19.10.2010 року представник позивача не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином, проте подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з чим розгляд справи було відкладено на 09.11.2010 року.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 11.08.2010 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Скаржник не погоджуються з винесеним рішенням суду, оскільки судом було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи. Судом були неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 51/97.

В судовому засіданні 09.11.2010 року, до початку розгляду справи по суті, було залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3.

В судовому засіданні від третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача був присутній ОСОБА_4

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 17.09.2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та Закритим акціонерним товариством «Макарово» укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 53/КЛ/2007-978, предметом якого є порядок та умови надання відповідачем позивачу кредитних коштів в межах відкритої кредитної лінії.

За умовами договору банк встановлює ліміт заборгованості за кредитною лінією в сумі, яка не може перевищувати 1000000,00 Евро, термін користування кредитною лінією встановлюється з 17.09.2007 року до 17.09.2012 року (включно), відсоткова ставка за користування кредитною лінією складає 12,5 % річних в Евро (пп. 1.1.1. -1.1.3. п. 1.1. договору).

Згідно з п. 1.2. договору видача коштів в межах кредитної лінії здійснюється як в валюті ліміту так і в гривні після подачі позичальником письмових заявок на видачу траншу.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2008 року сторонами укладено додаткову угоду № 01 до договору № 53/КЛ/2007-978 від 17.09.2007 року, відповідно до якої відповідач зобов’язався надати позивачу кредитний транш в сумі 121850,43 Евро в рамках кредитного договору про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 53/КЛ/2007-978 від 17.09.2007 року терміном з 17.04.2008 року до 17.09.2012 року (включно).

Пунктом 3 додаткової угоди № 01 встановлено, що відсоткова ставка за користування кредитними коштами складає 12,1 % річних.

17.04.2008 року сторонами укладено додаткову угоду № 02 до договору                                № 53/КЛ/2007-978 від 17.09.2007 року, відповідно до якої відповідач зобов’язався надати позивачу кредитний транш в сумі 121850,43 Евро в рамках кредитного договору про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 53/КЛ/2007-978 від 17.09.2007 року терміном з 17.04.2008 року до 17.09.2012 року (включно).

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому, визначаючи правовий статус гривні, наведена норма Основного Закону України не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 533 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим диспозиція норми ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов’язань передбачений і Господарським кодексом України.

Частиною 2 статті 198 Господарського кодексу України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти –гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Положеннями ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Частиною 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.   

Таким чином, законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування . Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України у своєму листі «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті» № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року зазначив, що оскільки законодавством не визначено межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Отже, з аналізу вищенаведених норм вбачається суд, що банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Як вбачається з Банківської ліцензії № 21, виданої Відкритому акціонерному товариству Комерційний банк «Надра» Національним банком України 23.08.2002 року, відповідно до якої відповідачу надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Крім того, у матеріалах справи наявний виданий Національним банком України дозвіл № 21-2 від 04.11.2005 року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Відповідно до додатку до цього дозволу відповідач має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

З вищезазначеного вбачається, що відповідач на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483, відповідно до пункту 1.5 якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Отже, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

Відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсними кредитних договорів, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою.

Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.

Враховуючи вищенаведене, положення п. 1.1.3. п. 1.1. договору про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 53/КЛ/2007-978 від 17.09.2007 року не суперечать положенням чинного законодавства України, що регулює відносини у сфері кредитування.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, проаналізувавши вищезазначені норми слід зазначити, що Цивільний кодекс України не містить переліку істотних умов кредитного договору. Певний перелік умов наведений у ч. 2 статті 345 Господарського кодексу України.

Проте, відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Окрім цього, відповідно до ч. 3 статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії. У інших випадках, зокрема, щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (зокрема, відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту), то відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач належним чином виконав свої зобов'язання, тобто надав кредитні кошти позивачу, а позивач з свого боку прийняв виконання зобов'язань на свою користь зі сторони відповідача та отримав надані йому кредитні кошти.

Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, усі вищенаведені вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

          За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 11.08.2010 року у справі № 51/97.

          Доводи наведені позивачем та ОСОБА_3 в апеляційних скаргах колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -                               

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення господарського суду м. Києва від 11.08.2010 року у справі № 51/97 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

          2. Справу № 51/97 повернути до господарського суду міста Києва.

3.  Копію постанови направити сторонам та третій особі.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 11.11.10 (відправлено)