КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 11.10.2010                                                                                           № 31/231

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:             

 За участю представників:

  від позивача:ОСОБА_1 (директор),

від відповідача-1: не з’явився,

від відповідача-2: не з’явився,

від відповідача-3: не з’явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»

 на рішення Господарського суду м.Києва від 07.06.2010

 у справі № 31/231 ( .....)

 за позовом                               Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_2

 до                                                   1. Малого сумісного підприємства «Теннер» (відповідач-1)

2. Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» (відповідач-2)

3. Інспекції державного архітектурно – будівельного контролю у м. Києві(відповідач-3)

 про                                                   визнання права власності та спонукання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

 В травні 2010 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про визнання за ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення за АДРЕСА_1 загальною площею 131,1 кв.м., зобов’язання КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об’єкти нерухомого майна» зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення за АДРЕСА_1 загальною площею 131,1 кв.м., зобов’язання Інспекції державного архітектурно –будівельного контролю м. Києва видати ОСОБА_2 сертифікат відповідності на нежитлове приміщення за АДРЕСА_1 загальною площею 131,1 кв.м.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2010 у даній справі позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Інспекція державного архітектурно –будівельного контролю м. Києва звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині, що стосується апелянта.

На думку апелянта оскаржуване рішення підлягає скасуванню через неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, а також через порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачу-1 для здійснення підприємницької діяльності було надано дозвіл на встановлення малої архітектурної форми, а не капітальної споруди з фундаментом та несучими стінами.

Крім того, апелянт посилається на статтю 29 Закону України «Про планування та забудову територій», та зазначає, що для початку здійснення будь-яких будівельних робіт на земельній ділянці, що не перебуває у власності або праві постійного користування у забудовника, необхідна нотаріально посвідчена згода власника земельної ділянки. Однак, ні у позивача, ні у відповідача таких дозволів немає.

Відповідачі не скористалися наданим їм правом на участь своїх представників в судовому засіданні 11.10.2010, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегією суддів встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Розпорядження Представника президента України при Харківській районній державній адміністрації м. Києва від 26.05.1995 МСП «Теннер» було дозволено тимчасово встановити збірно-розбірні павільйони для продажу товарів народного споживання за адресою: АДРЕСА_1; Розпорядженням Харківської районної державної адміністрації м. Києва від 09.02.1999 за №085 МСП «Теннер» було надано в тимчасове користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, відповідачем-1 було отримано Дозвіл № 266 від 24.10.1996 на виконання будівельних робіт з будівництва торгового павільйону по АДРЕСА_1., відповідно до якого відповідач здійснював будівельні роботи щодо встановлення збірно-розбірного павільйона.

За актом Акт приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта від 21.11.1999 відповідач прийняв в експлуатацію вищевказаний об’єкт з фактичною площею 58,0 кв.м.

Як зазначає позивач у позовній заяві, оскільки вищевказані споруди потребували ремонту, певного перепланування з метою поліпшення технічного стану та належним умов проживання і користування ними, позивач звернувся до відповідача-1 з пропозицією про надання послуг по організації проведення ремонтних та будівельних робіт у павільйонах для продажу товарів народного споживання за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач зазначає, в період з 2005 по 2008 роки відповідачем-1 було розпочато ремонт та реконструкцію будинку та господарських будівель. На початку червня 2008 року реконструкція з прибудовою та надбудовою будинку, ремонту господарських будівель за адресою: вул. Кошиця, 9 в м. Києві – завершено, було створено об’єкт нерухомості: нежитлове приміщення за АДРЕСА_1 загальною площею 131,1 кв.м. На даний об’єкт, за твердженнями позивача, видано технічний паспорт.

Крім того, СПД ОСОБА_2 стверджує, що нею було проведено повне фінансування будівництва зазначених об’єктів, що підтверджується прибутковими касовими ордерами відповідача-1, а після проведення вказаних робіт відповідач-1 повинен був компенсувати витрати позивача та надати йому матеріальну винагороду. Однак, як зазначає позивач, після виконання ним взятих на себе зобов’язань, відповідач-1 відмовляється повертати грошові кошти позивачу мотивуючи це їх відсутністю. У зв’язку з чим, позивач звернувся до відповідача-1 з пропозицією передати йому у власність нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок погашення існуючої заборгованості, проте відповіді не отримав.

При цьому, на підтвердження права власності на вказане спірне майно, вже на стадії апеляційного провадження позивачем було подано Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 19.07.1999 (далі – Договір), укладений між МСП «Теннер» (продавець) та фізичною особою ОСОБА_2 (покупець), відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, літера «Б» загальною площею 80,0 кв.м.

Прийняття позивачем об’єкту купівлі-продажу підтверджується Актом приймання-передачі нежитлової будівлі від 19.07.1999.

Позивач також зазначає, що він звертався до КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об’єкти нерухомого майна» з проханням зареєструвати право власності на зазначену нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 в м. Києві. Однак, на вказане звернення отримав відмову.

Крім того, враховуючи вищезазначене та з метою належного володіння нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 в м. Києві позивач звертався до Інспекції Державного архітектурно – будівельного контролю м. Києва з проханням прийняти в експлуатацію та видати сертифікат про відповідність, без чого належне володіння вказаним домоволодінням неможливе. На вищезазначене звернення позивачем також отримано відмову.

У зв’язку з викладеними обставинами позивач звернувся з позовом до суду.

Колегія суддів вважає, що позов про визнання права власності є необґрунтованим та задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

В позові СПД ОСОБА_2 просить суд визнати за нею право власності на об’єкт нерухомого майна, а саме, нежитлове приміщення за АДРЕСА_1 загальною площею 131,1 кв.м.

Однак, як встановлено вище, в 1999 році на підставі Договору, позивачем у відповідача-1 було придбано нежитлове приміщення загальною площею 80,0 кв.м., хоча згідно наданого дозволу, відповідачем-1 було встановлено тимчасову збірно-розбірну конструкцію загальною (фактичною) площею 58,0 кв.м.

При цьому позивачем не надано доказів стосовно того, яким чином відбулось збільшення площі павільйону з 58,0 кв.м. до 131,1 кв.м. Не надано доказів  погодження землевласником зазначеного будівництва із збільшенням площі збірно-розбірного павільйону, а також погодження власника земельної ділянки щодо будівництва замість збірно-розбірного павільйону споруди, яка має ознаки нерухомості. Не надано доказів, які свідчать про погодження, в установленому законом порядку проекту щодо реконструкції (перебудови) об’єкту зі збільшенням його площі. не надано  передбачений законом дозвіл на будівництво,   акт введення в експлуатацію споруди після її реконструкції та інші докази, які свідчать про законність проведення будівельних робіт.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржене або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина 1 статті 376 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У зв’язку з викладеним, вимога позивача щодо визнання за ним права власності є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

При розгляді справи в апеляційному провадженні позивачем надано Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 19.07.1999 (далі – Договір), укладений між МСП «Теннер» (продавець) та фізичною особою ОСОБА_2 (покупець), відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, літера «Б» загальною площею 80,0 кв.м. а також копія акту приймання-передачі нежитлової будівлі від 19.07.1999. На зазначені документи позивач посилається як на додаткову підставу для визнання його права власності на спірне майно.

Надаючи правову оцінку цим документам колегія вважає необхідним зазначити, що вони не подавались в суд першої інстанції, при цьому позивач, відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції та не навів ніяких доводів з приводу того, що він був позбавлений можливості подати ці докази з причин, що не залежали від нього.

Зазначений договір свідчить про придбання позивачем (як фізичною особою) об’єкту, площею 80,0 кв.м., хоча спірний павільйон, відповідно до акту прийняття його в експлуатацію від 21.11.1999 мав загальну (фактичну) площу 58 кв.м. В той же час в своєму позові позивач просить визнати за ним право на зазначений павільйон площею 131,1 кв.м. При цьому, як вже зазначено, позивачем не подано документів, які підтверджують законність проведення будівельних робіт щодо збільшення площі об’єкту будівництва.

Крім того, якщо відповідно до акту приймання передачі нежитлової будівлі від 19.07.1999 позивач, як фізична особа, отримав придбаний ним об’єкт 19 липня 1999 року, то з позовом про визнання права власності на цей об’єкт ОСОБА_2 (вже як суб’єкт підприємницької діяльності) звернулась 18 травня 2010 року, тобто більше ніж через 10 років.

При цьому позивач не обґрунтував в чому саме полягає порушення його права власника, якщо придбане майно було передано йому в липні 1999 року.

Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (даний кодекс діяв на момент підписання Договору купівлі-продажу) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно з частиною 1 статті 81 Цивільного кодексу Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 Цивільного кодексу Української РСР).

Позивачем не надано доказів, які б підтверджували зупинення чи перерив строку позовної давності відповідно до статтей 78 та 79 Цивільного кодексу Української РСР.

Строк позовної давності таким чином у позивача сплинув до прийняття Цивільного кодексу України в новій редакції, яка введена в дію у 2004 році.

Оскільки, позовні вимоги щодо визнання права власності задоволенню не підлягають, позов щодо зобов’язання зареєструвати таке право також не  може бути задоволений.

Позовні вимоги щодо зобов’язання видати сертифікат відповідності на спірне майно задоволенню не підлягають в зв’язку із неподання позивачем передбачених діючим законодавством доказів погодження землевласником  зазначеного будівництва із збільшенням площі збірно-розбірного павільйону, а також погодження власника земельної ділянки щодо будівництва замість збірно-розбірного павільйону іншої споруди, яка має ознаки нерухомості. Не надано доказів, які свідчать про погодження, в установленому законом порядку проекту щодо реконструкції (перебудови) об’єкту зі збільшенням його площі,  не надано  передбачений законом дозвіл на будівництво, акт введення в експлуатацію перебудованої споруди після її реконструкції та інші докази, які свідчать про законність проведення будівельних робіт.

Висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування чи зміни.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2010 у справі №31/231 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в позові до всіх відповідачів.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно – будівельного контролю задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2010 у справі №31/231 скасувати.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«В позові Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі».

3. Стягнути з Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_2 (02091, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Інспекції державного архітектурно – будівельного контролю (01133, м. Київ, бул. Л. Українки, 26, код ЄДРПОУ 35647677) 42, 50 грн. – витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 31/231 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого господарського суду України.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 26.10.10 (відправлено)