КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2010 № 22/286
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Голіченко М.В. – дов. б/н від 27.08.2010р.;
від відповідача: Рафальський М.Л. – дов. №494/12 від 26.03.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Страхова компанія "АХА Україна"
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.07.2010
у справі № 22/286 ( .....)
за позовом ЗАТ "Європейський страховий союз"
до ЗАТ "Страхова компанія "АХА Україна"
про стчгнення понесених витрат в порядку регресу
ВСТАНОВИВ:
Закрите акціонерне товариство “Європейський страховий союз” в особі Одеської дирекції (далі - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення із Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “АХА Україна” (далі - відповідач) суми майнового відшкодування в розмірі 7 375, 04 грн., обґрунтовуючи це тим, що позивач на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу №16/02-245-08 від 24.11.2008р. внаслідок настання страхової події (дорожньо-транспортної пригоди – далі ДТП) було виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля (марки Lexus SC 430, державний номер НОМЕР_1), у зв’язку з чим на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування”, ст. ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП (автомобіля Mitsubishi Lancer, державний номер НОМЕР_2) застрахована Закритим акціонерним товариством “Страхова компанія “Український страховий альянс”, правонаступником якого є відповідач, позивач звернувся до останнього з регресною вимогою, яка була виконана відповідачем частково, а саме у сумі 13 553, 22 грн., тоді як решту страхового відшкодування в розмірі 6 865, 04 грн. відповідач не сплатив.
Відповідач відзив на позов не надав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, у зв’язку з чим справа розглядалась місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2010р. у справі №22/286 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 6 865,04 грн. частини несплаченого відшкодування в порядку регресу, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2010р. у справі №22/286 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.09.2010р.
В судовому засіданні 29.09.2010р. представник позивача подав заяву б/н від 29.09.2010р., в якій зазначив про зміну найменування Закритого акціонерного товариства „Європейський страховий союз” на Приватне акціонерне товариство „Європейський страховий союз”, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію від 16.08.2010р., копія якого додана для залучення до матеріалів справи, та просив суд здійснити заміну позивача по справі Закритого акціонерного товариства „Європейський страховий союз” на Приватне акціонерне товариство „Європейський страховий союз”.
Колегія суддів вирішила задовольнити заяву позивача.
В судовому засіданні 29.09.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2010р. у справі №22/286 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Представник позивача у судовому засіданні 29.09.2010р. заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
24.11.2008р. між позивачем, як страховиком, та громадянкою ОСОБА_1., як страхувальником, було укладено договір №16/02-245-08 добровільного страхування транспортного засобу, за яким застраховано автомобіль Lexus SC 430, державний номер НОМЕР_1.
19.03.2009р. сталась ДТП за участю громадянина ОСОБА_2. та громадянки ОСОБА_1., яка керувала автомобілем Lexus SC 430 (державний номер НОМЕР_1), внаслідок якої автомобіль Lexus SC 430 отримав механічні пошкодження.
Факт ДТП підтверджується довідкою відділення ДАІ при УДАІ ГУ МВС України у Одеській області від 19.03.2009р.
В результаті ДТП застрахованому позивачем транспортному засобу (автомобілю Lexus SC 430, державний номер НОМЕР_1) були завдані пошкодження загальною вартістю 20 928,26 грн., що підтверджується висновком експертного автотоварознавчого дослідження №8882/04 від 21.04.2009р. по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власнику дорожнього транспортного засобу.
Згідно з постановою Малинівського районного суду м. Одеси №3-2589/2009 від 16.04.2009р., ДТП відбулася в результаті порушення водієм ОСОБА_2. вимог п.13.1 Правил дорожнього руху України.
ОСОБА_1, як страхувальник, звернулась до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
На підставі заяви страхувальника про факт настання страхової події від 23.03.2009р., страхового акту №391 від 12.05.2009р. було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 20 928,26 грн., яке позивач виплатив власнику застрахованого автомобіля згідно з розпорядженням №2/391 від 10.06.2009р. та видатковим касовим ордером №236 від 16.06.2009р.
Цивільна відповідальність винуватця ДТП - ОСОБА_2. застрахована відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/9641144, згідно з яким відповідач зобов’язався здійснити відшкодування шкоди, заподіяної третім особам під час скоєння ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу (Mitsubishi Lancer, державний номер НОМЕР_2) і внаслідок якої настає цивільна відповідальність особи, відповідальність якої застрахована.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що він звернувся з вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу, яка була частково виконана відповідачем, а саме в сумі 13 553,22 грн. Виплата залишку страхового відшкодування в розмірі 6 865,04 грн. здійснена не була, внаслідок чого і утворилась заборгованість.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги повністю, визнавши їх обґрунтованими та підтвердженими належними і допустимими доказами.
Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, з наступних підстав.
Відносини у сфері страхування врегульовані Законом України „Про страхування”, який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
Згідно зі ст. 1 вищеназваного Закону страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів, цих фондів.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.
Відповідно до ст.ст. 3-5 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) та потерпілі.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Тобто, цей закон є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
Згідно зі п.21.4 ст. 21 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” лише в разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, з урахуванням норм абзацу третього пункту 21.1 цієї статті, водій такого транспортного засобу несе відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/9641144 Закритим акціонерним товариством “СК “Український страховий альянс” (правонаступником якого є відповідач) застрахований транспортний засіб (автомобіль Mitsubishi Lancer, державний номер НОМЕР_2), яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу (автомобіль Lexus SC 430, державний номер НОМЕР_1), застрахованому у позивача. Вина водія (ОСОБА_2.), який керував автомобілем Mitsubishi Lancer (державний номер НОМЕР_2) встановлена Постановою Малинівського районного суду м. Одеси №3-2589/2009 від 16.04.2009р.
Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля Mitsubishi Lancer (державний номер НОМЕР_2) ОСОБА_2. була застрахована у Закритому акціонерному товаристві “СК “Український страховий альянс”, правонаступником якого є відповідач, саме відповідач є відповідальною особою за збитки, завдані власнику автомобіля Lexus SC 430 (державний номер НОМЕР_1) в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВВ/9641144). При цьому, до позивача, як страховика, що здійснив виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу №16/02-245-08 від 24.11.2008р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа (ОСОБА_1) мала до відповідача, як правонаступника особи, відповідальної за завдані збитки.
Як вбачається з матеріалів справи, за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВВ/9641144) передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, на рівні 25 500 грн., франшиза - 510 грн.
Розмір збитків, завданих страхувальнику позивача внаслідок ДТП, становить 20 928,26 грн. Вказана сума була виплачена позивачем в повному обсязі, у зв’язку з чим до нього перейшло право зворотної вимоги на аналогічну суму до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та обмежується укладеним договором страхування.
Позивач звернувся до відповідача з регресною вимогою від 27.10.2009р. на суму 20 928,26 грн., однак відповідачем було прийнято рішення про здійснення страхової виплати лише в розмірі 13 553,22 грн. (банківська виписка за 26.01.2010р.).
На звернення позивача про надання обґрунтованого роз’яснення щодо прийняття рішення по вищевказаній сумі, відповіді не надійшло, сплата страхової суми в повному розмірі понесених позивачем витрат на оплату страхового відшкодування потерпілому, відповідачем проведено не було.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не було надано доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тому апеляційна скарга відповідача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на відповідача (апелянта).
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Страхова компанія „АХА Україна” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2010р. у справі №22/286 - без змін.
2. Матеріали справи №22/286 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
07.10.10 (відправлено)