Справа 2-271/2007 p.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2007 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі: головуючого - судді Кочко В.К. при секретарі - Дуль Т.А., за участю представника позивача - ОСОБА_3., позивача - ОСОБА_1., представника відповідачки - ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт.Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, СОГ «Ветеран» та Молодіжненської сільської ради про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності -

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2006 року ОСОБА_1звернувся з зазначеним позовом до суду, у якому вказував, що 12.10.2005 року він передав відповідачці ОСОБА_2. 1000 доларів США за земельну ділянку НОМЕР_1, площею 0,104 га, по 18 лінії на Ш-му масиві в СОГ «Ветеран» с.Молодіжне Овідіопольського р-ну Одеської області.

ОСОБА_2. надала ОСОБА_1. довіреність на виконання дій, пов'язаних з оформленням земельної ділянки, отримання державного акту на право власності на вищевказану земельну ділянку.

Вважаючи, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1просив суд визнати цей договір дійсним та визнати за ним право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, площею 0,06 га, по 18 лінії на ІІІ-му масиві в СОГ «Ветеран» с.Молодіжне Овідіопольського р-ну Одеської області, яка належить ОСОБА_2.

Позивач свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідачки ОСОБА_2. позов не визнав.

Представник Молодіжненської сільської ради у судове засідання не з'явився, але надав заяву, у якій просив суд слухати справу у їх відсутності.

Представник СОГ «Ветеран» у судове засідання не з'явився, хоча був неодноразово повідомлений належним чином, суд про причину неявки не повідомив, неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, позивача, представника відповідачки, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає необхідним у задоволенні позову відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст.209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст.203 цього Кодексу.

Згідно ст.219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення  договору   не вимагається - ст.220 ЦК України.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення - ст.658 ЦК України.

2

Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно ст.126 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, чоловік ОСОБА_2. - ОСОБА_5., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1року, та її син ОСОБА_6., який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2року, одночасно 16.05.1995 року набули права користування суміжними земельними ділянками на території СОГ «Ветеран» с.Молодіжне. Після смерті чоловіка та сина ОСОБА_2. продовжувала користуватися виділеними їм земельними ділянками та сплачувати необхідні платежі. У лютому 2005 року ОСОБА_2. була прийнята у члени СОГ «Ветеран» замість свого померлого чоловіка з зазначенням того, що вона є користувачем земельної ділянки НОМЕР_1, площею 0,06 га, лінії 18 ІІІ-го масиву. Голова ради СОГ «Ветеран» відмовила вказати у членській книжці про право користування земельною ділянкою площею 0,1 га, тобто з урахуванням ділянки, якою користувався син.

15 лютого 2005 року ОСОБА_2. видала ОСОБА_1. довіреність для того, щоб він допоміг здійснити приватизацію її земельної ділянки та сина. 12 жовтня 2005 року ОСОБА_2. видала ОСОБА_1. розписку, відповідно якій вона отримала від нього 1000 доларів США з метою можливим відчуженням йому земельної ділянки, але письмової чи усної угоди про відчуження належній ОСОБА_2. земельній ділянки розміром 0,06 га не було.

Суд вважає позовні вимоги необгрунтованими, оскільки сторони не домовились ні про предмет угоди, ні про його ціну. В розписці вказано лише про те, що одержано 1000 доларів США за земельну ділянку, яка знаходиться в районі Санжейки кооп.Ветеран. З розписки не випливає про яку саме земельну ділянку йде мова, її розміри, місцезнаходження, належність, та яка її кінцева ціна. Тобто сторони не домовились щодо жодної із істотних умов договору купівлі-продажу.

Однак якщо навіть сторони домовились про предмет та ціну угоди, така угода не могла бути укладеною ні раніше, ні в теперішній час.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику у справах про визнання угод дійсними» суд не може визнати угоду дійсною, якщо для її укладення були в наявності передбачені законом обмеження.

ОСОБА_2. не має державного акту про право власності на земельну ділянку, а тому у неї не виникло і право розпорядження ділянкою. Більш того, відсутнє належне підтвердження розмірів земельної ділянки, яка може бути передана у власність ОСОБА_2., оскільки технічна документація по передачі земельної ділянки у власність та складенню державного акту не узгоджена та не затверджена.

Тому суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню, оскільки неможливо визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами, бо вона ОСОБА_2. ні на момент укладення, ні на теперішній час не належить.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 213, 214-215, 218, 223 ЦПК України, ст.ст. 209, 219, 220, 655, 657, 658 ЦК України, ст.ст. 125, 126 Земельного Кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1до ОСОБА_2, СОГ «Ветеран» та Молодіжненської сільської ради про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.